Проти Німеччини Франція має досить скромні здобутки на східному дипломатичному фронті. Традиційно Париж зосереджується на південному напрямку: Африка, зона Середземного моря, Близький Схід… Донедавна пріоритетним партнером французів на Сході континенту залишалася за умовчанням і без варіантів Росія. За нею якимось пунктиром промальовувалися Польща та Сербія. А ось стосовно Болгарії, Словаччини, Хорватії, уже не кажу Латвії чи України, попри декларації послів у відповідних державах, чіткої зовнішньо-політичної стратегії донедавна не спостерігалося.
Із приходом до влади президента Емманюеля Макрона ставлення Парижа до колишніх соціалістичних країн, можливо, відкоригується. Не лише тому, що ці держави за останнє десятиліття звикли відчувати себе повноправними та зовсім не мовчазними членами ЄС і НАТО. Це, так би мовити, фактор зовнішній. Як і більшість політичних лідерів світу, новий керівник Французької республіки орієнтується насамперед на внутрішні політичні виклики. А вони обумовлені, з одного боку, різким падінням власних рейтингів, а з другого — потребою демонструвати результати у виконанні передвиборчих обіцянок.
У тому, що новий президент, який стрімко був приворожив французів, швидко втрачає популярність, насправді нічого надзвичайного нема. Як і Франсуа Олланд, а перед ним Ніколя Саркозі, Макрон тільки втрапив у стабільну французьку тенденцію: після виборів за зачаруванням іде розчарування. Згідно з опитуванням Ifop-Fiducial, здійсненим на замовлення журналу Paris Match та радіо Sud Info, більшість французів, а саме 54%, не задоволені його першими кроками при владі. 30% категорично не підтримують нового лідера. Лише 44% опитаних вважають, що пріоритети, які визначив собі Макрон, відповідають їхнім проблемам та очікуванням.
Читайте також: Польща: Зіткнення поколінь
Що означають такі невеселі цифри для зовнішньої та внутрішньої політики Франції? Насамперед, очевидно, що керівник держави шукатиме, як відновити підтримку виборця. Найскладніша тема в нинішньому спілкуванні Макрона з французами — трудове законодавство, один із найвищих у ЄС рівень безробіття, високі податки, що заважають розвиватися французькому бізнесу. Опоненти Макрона з крайніх лівого та правого флангів активно звинувачують у несприятливій ситуації на ринку праці Брюссель з усіма «польськими сантехніками», «румунськими санітарками», болгарськими нянечками та іншими вихідцями з бідніших країн ЄС, які мають право на роботу у Франції та часто погоджуються на значно скромніші умови, ніж французи.
У розпал досить важких переговорів щодо реформи трудового права Емманюель Макрон заповзявся домогтися однакових умов праці для власників різних паспортів держав — членів ЄС. Мова насамперед про соціальні виплати, які у Франції одні з найвищих у Європі. Французький президент сподівається вже в жовтні їх уніфікувати, а для цього йому потрібна згода держав Східної Європи, яким цікаве для французів нововведення не факт, що вигідне. Отже, хіба хочеш — мусиш. Макрон вирушив останнього тижня серпня в перше східно-європейське турне. Розпочав із Болгарії та Румунії, свідомо оминувши за першим разом Польщу та Угорщину.
Чому французька дипломатія запропонувала президентові саме такий маршрут? На думку часопису JDD (Journal du Dimanche), що цитує дослідника П’єра Коломіна з IRIS (Institut de relations internationales et stratégiques), Макрон не поїхав до Варшави та Будапешта насамперед через їх відмову приймати в себе біженців за квотами ЄС, узгодженими в 2015 році з Туреччиною. «По-друге, — пише тижневик, — Польща з Угорщиною перебувають під процедурою штрафів Євросоюзу за порушення стандартів правової держави… Не ставлячи собі за мету посіяти розбрат на Сході, французька дипломатія замислила візит, що працює на зміцнення позицій ЄС у Центральній Європі, де постав альянс націоналістичних членів Вишеградської четвірки». В одному з твітів Емманюель Макрон відверто вказав, що їде налагоджувати двосторонні відносини з державами, які «поважають правила гри в ЄС та прагнуть поглиблення».
Отже, у Болгарії та Румунії шанс на порозуміння був. У Польщі, Угорщині після не зовсім вдалої зустрічі з лідерами країн у липні під час саміту ЄС — майже ні. Щодо Чехії та Словаччини Макрон зіграв конем: зустрівся з прем’єр-міністрами обох держав на нейтральній території, в Австрії.
Читайте також: Тримор’я як нова форма інтеграції у Центральної та Східної Європі
«Не варто сприймати Євросоюз як супермаркет, звідки надходить фінансова підтримка, без зобов’язань поважати наші спільні цінності», — сухо зауважив Макрон, коментуючи відмову Польщі та Угорщини прийняти в себе кілька сотень сирійських біженців. «Сподіваємося, діалог між Францією та Центральною Європою надалі буде краще структурованим, без кліше та висловів, які можуть лунати образливо», — холодно озвався польський держсекретар у справах ЄС Конрад Шиманський. У французькому зовнішньополітичному відомстві мусили взяти до уваги, що діалог із Варшавою буде важким. Тому призупинили пошук нових стратегій.
Болгарія та Румунія натомість значно поступливіші. Болгарія, зокрема, цікава своїм близьким головуванням у ЄС — відразу після Естонії. З Румунією, як повідомляє французька преса, обговорювалася військова співпраця в проекції на дорогий серцю Макрона проект «європейської системи безпеки». Врешті, Румунія за сприятливого розвитку подій могла б зіграти роль своєрідної противаги Польщі в Центральній і Східній Європі, тоді як Варшава не приховує сподівань на власне регіональне лідерство.
Геополітика Макрона в певному сенсі приречена на пошуки спільної мови з колишнім соціалістичним табором. Навіть якщо під час виступу перед послами в Міністерстві закордонних справ єдиною країною регіону, про яку він згадав, знову була Росія. Москва пролунала в контексті використання хімічної зброї в Сирії, що є по-своєму логічним, якщо зважати, що боротьбу з тероризмом визначено пріоритетом зовнішньої політики Франції. Росія постає як один із суб’єктів переговорів, зважаючи на військову присутність у зоні бойових дій. Але Москву стає дедалі важче сприймати поза всіма іншими війнами, які вона розв’язує із сусідами, попри інформаційну війну проти цілого демократичного табору, попри очевидну експансивність зовнішньої політики…
Читайте також: Нова стара проблема Східної Європи: корупція
Східна Європа, яку французи на загальному рівні погано знають, безальтернативно вливається у французьке життя не тільки дешевою робочою силою. Світ стає дедалі взаємозалежнішим, а мирне життя на європейському континенті крихким. Від України, яка щодня втрачає своїх захисників під вогнем і в лікарнях, обивателю ще якось вдається відводити очі. Але не політикам, не експертному середовищу, не президентові країни. «Франція не дозволить, щоб Путіну все миналося», — заявив цими днями Емманюель Макрон в інтерв’ю часопису Le Point. Під час тієї самої розмови він наголосив на серйозних розбіжностях із російським лідером стосовно України. Хоч би як пролягали кордони Європейського Союзу та Шенгенської зони, європейська хата має все менше закапелків, де можна було б сховатися від решти світу.
Східна Європа — це ось тут, під вікнами. Якась година-друга літаком від Парижа. Спільні тривоги, спільні виклики, а отже, неминучі спільні відповіді.