Головна героїня роману «Усе, що не було сказано» Джулія зібралася в суботу виходити заміж. Натомість вранці їй довелося поховати батька, звісно, скасувати весілля, а ввечері вона отримала в ящику точну й доволі говірку копію свого предка. Татусь, наче «Бог із машини», повернувся до доньки в тілі андроїда – лише на 6 днів, аби завершити земні справи й добалакати все невисловлене дотепер. Оговтавшись від шоку, жінка зрештою пристає на всі пропозиції не надто любленого батечка. Він устиг їй добряче допекти ще за життя, а тепер примушує менше, ніж за тиждень, облетіти мало не півсвіту й пригадати давно забутий біль. Плюс цієї важкої мандрівки – Джулія знаходить своє справжнє кохання, яке втратила багато років тому.
Позитивна звістка для читача – в романі жодної фантастики: тато сам влаштував собі «похорони», бо не міг інакше достукатися до ображеної ним колись дитини. І десь наприкінці книги ти усвідомлюєш, що в такий спосіб ошукано не лише героїню, але й тебе самого. Та на автора Марка Леві не ображаєшся – так елегантно він вибудовує свою містифікацію. За цю легкість та невимушеність його часто шпиняють критики, натомість любить публіка. Перший роман француза – вправного бізнесмена й керівника архітектурних проектів – розійшовся 2000 року рекордним накладом. І кожна наступна його книга незмінно стає бестселером. Рецепти успіху Леві не приховує: головне – цікавий сюжет, стилістична простота, персонажі, в яких би читачі впізнавали себе, та легкий присмак таїни. Поки ця нехитра формула ще жодного разу письменника не підвела.