Сірі кардинали Голлівуда

Культура
19 Липня 2013, 18:57

Все це можна почути у свіжому саундтреку, тільки в новій обгортці та з додаванням містики. Ганс Циммер нині є найвідомішим композитором Голлівуда. Він написав музику до понад 100 кінокартин, із-поміж яких «Гладіатор», «Перл-Харбор», трилогія Крістофера Нолана про Бетмена. Починав наприкінці 1970-х як клавішник британських гуртів Ultravox та The Buggles і ніколи, як зізнавався, не працював на немузичних проектах. Його звук дуже чуттєвий і світлий, із доторком зворушливого хвилювання. Циммер любить вивертати навиворіт роботу – так, для фільму «Початок» спершу прописав музику в електронному форматі, а потім запропонував оркестру спробувати заграти щось подібне. До того ж він не замикається на Лос-Анджелесі та доступних засобах, а мислить глобально, знаходячи музикантів по всьому світу. Зазвичай для опису його музики використовують слова «епічна» і «драматична», а його самого фани порівнюють із Бехтовеном і Моцартом, журналісти – з Генрі Манчині та Джоном Вільямсом. Утім, є й ті, хто нагадує, що Ганс усе ж не єдиний композитор на планеті Земля. І тут важко не погодитися.

Приміром, той-таки Джон Вільямс нічим не поступається Циммеру. Саме він написав особистий саундтрек Дарта Вейдера, імперський марш із фільму «Зоряні війни». Джон багато працював зі Спілберґом, є автором музики до таких кіносанта-барбар, як «Гаррі Поттер» та «Супермен». Йому вдається передавати атмосферу похмурості, зла, що ховається, і того, яке виходить на світло, щоб завдати свого удару. Водночас у саунді Вільямса відчувається аристократичний шик: він уміє створити відчуття урочистості, використовуючи фундаментальний класичний звук. Перша стрічка з його музикою вийшла ще в середині 1950-х, тож Вільямса можна назвати більш традиційним композитором, якого люблять у дискусіях підносити на п’єдестал кіномани-консерватори. Мовляв, доки інші автори сидять перед комп’ютерами, Вільямс може на свіжому повітрі виводити в нотному зошиті чисте, незаплямоване мистецтво.

У створенні невагомої тендітності особливу майстерність має й Алан Сільвестрі. Саме він працював над ніжною темою для фільму «Форрест Ґамп». Алан також є диригентом і цікавий тим, що іноді додає до оркестрового звуку біт, як у саунді до «Месників». Натомість Денні Ельфмана можна назвати магом у музиці. Ще в середній школі він почав грати в ска-гурті, після того як вилетів з неї, приєднався до брата в авангардному музичному театральному колективі. Певно, це й зробило його ідеальним композитором для казкових історій, як-от «Оз: великий та могутній», чи фільмів Тіма Бертона. А ось Марку Белтрамі особливо добре вдається створення стильної та надзвичайно сучасної гнітючої атмосфери. Саме тому його профіль – стрічки про надприродне: супергероїв, вампірів, перевертнів, зомбі, а також фільми жахів, часто з додаванням техногенних елементів («Дракула 2000», «Інший світ: Еволюція», «Омен», «Хеллбой», «Війна світів Z»).  

За словами кінокомпозитора Александра Депла, просто написання музики та створення саундтреку – різні речі. Це зовсім інший світ, в якому композитор стає його співтворцем. Він безпосередньо впливає на те, як кінострічку сприйматимуть глядачі, постійно синхронізуючи музику з відеорядом. Його завдання – забезпечити «шлюб музики і картинки», як це назвав Ганс Циммер. Адже саундтрек може виправити щось, за потреби пояснити, перекласти ідею режисера, якщо картинка не змогла цього зробити, мовою музики, зрозумілою всім. Знайти саме стільки емоцій, скільки необхідно, не більше і не менше, особливо коли не треба щось «згладжувати». Кінокомпозитор Фернандо Веласкес порівнює цей процес із випіканням: занадто багато борошна погіршить виріб, недостатньо – не дасть можливості йому зійти.
Композитор заглиблюється у стрічку на найбільш ранніх етапах її підготовки і не полишає проект аж до стадії пост­продакшну. Іноді доводиться тончити до безкінечності. Ганс Циммер розповідав, що для головної теми до «Короля Лева» він мав 48 варіацій. Усі вони були непогані, але завжди доводиться копати глибше й знаходити ключ до людських почуттів. Адже головне завдання творця музики до фільму – дати глядачеві емоцію, залишаючись при цьому в тіні.

Автор:
Тиждень