Першого дня окупації Сєпар сидів у шафі. А надвечір, коли Анна визирнула надвір, прошмигнув у прочинені двері й так більше не повернувся. Утік. Просто перестав заходити в хату. Найімовірніше, злякався рожевого світла від вибухів, яким наповнювалися кімнати, немов сиропом. А коли російські військові прийшли на сусідню вулицю, Сєпар вискочив до них такий злий, що вся шерсть на ньому стояла дибки, як у дикобраза.
Раніше Сєпар не любив чужих людей. Але, як вирвався на волю першого дня окупації, обійшов усі сусідні подвір’я та познайомився з їхніми мешканцями — з тими, хто ризикнув хоча б ненадовго показатися надвір. Коли прийшли росіяни, люди повиходили на вулицю, бо знали, що ті шукали колишніх українських військових. Місцеві хотіли їх захистити. Москалі зайшли до однієї літньої жінки по її сина. Коли сусіди наближалися гуртом до її хати, з одного двору вискочив Сєпар з наїжаченою шерстю. Одна жіночка, попри страх, навіть розсміялася, побачивши такого сердитого кота. Сина тієї бабці так і не знайшли, але продовжили вештатися вулицею. Люди почали розходитися. Сєпар повернувся до рідного подвір’я та ще із чверть години сидів набурмосений і сердито хрипів, як це вміють тільки коти.
Анна взяла Сєпара в Слов’янську в людей на перетримці. Йому ще не було й пів року. І тоді він ще не був Сєпаром. Анна мешкала сама й шукала собі слов’янського друга. До того ж вона мріяла про рудого кота з дитинства. Сєпар був дуже блохастий. Анна кілька тижнів виводила паразитів. Спав він завжди з нею, інколи навіть обіймав лапою. В дівчини навіть є одна така фотографія. Тоді вона ще називала його Теодором або Тео. Через пів року Анна повернулася зі Слов’янська до батьків на Київщину. Її мати спочатку називала Сєпара Драбиною, бо він був дуже худий. Але інколи казала йому: «Сєпар, не будеш слухатися — поїдеш у свій Слов’янськ». Кіт дуже любив рвати сітку на вікнах. Анна привчала його ходити надвір, але він не дуже хотів… До окупації.
Читайте також: Найсмачніша кава
Коли лунали вибухи, Сепар дуже лякався й ліз ховатися в дрова. У хату не хотів заходити зовсім. І досі не хоче. Коли холодно, залазить у будку, яка лишилася від собаки, що помер 7 квітня 2023 року. Узимку, коли холодно, проситься в сарай. Після окупації його таки затягли в хату й помили, думали, що знову стане чемним домашнім котом, але Сєпар утік.
Після перших вибухів 24-го Анна довго шукала його в хаті, а знайшла в шафі-купе, у яку не відомо, як заліз. Вона ж була зачинена. Анна забрала його із собою в підвал. Інколи дівчина вилазила звідти й прочиняла двері надвір, щоб побачити, яка там обстава. Саме тоді Сєпар і втік. Під час окупації в людей не було вдома води, тож доводилося ходити у вуличний туалет, у якому замість дверей була фіранка у квіточки. І коли хтось виходив і присідав там, Сєпар застрибав на плечі й так і сидів, поки той хтось не підводився.
Мишей ловити Сєпара навчила Кукі — кішка, яку Анна подарувала матері перед тим, як поїхала на два роки працювати до Слов’янська. Він дружить з Кукі, але, коли холодно, у будку її не пускає. Та й взагалі після окупації Сєпар почав кусатися й ганяти чужих котів, мало кого до себе підпускає.
— Став недовірливим, як і всі наші місцеві люди, — каже Анна.