Йдеться не лише про політичний (радше – геополітичний) тупик, в який президент Віктор Янукович власноруч загнав себе вкупі з підлеглим владно-«регіональним» кластером. І навіть не про репресивне вилучення найвпливовішого опозиційного лідера з усіх легальних виборчих орбіт. На кону – не більше й не менше, як цивілізаційний вибір України. І хоч як би комусь хотілося, чи ні, а на кін поставлено засадниче питання руба: Європа чи Росія, демократично-правова держава чи азійсько-авторитарний режим? Причому – всерйоз і надовго, а можливо – й безповоротно.
Старт обопільного демаршу
Отже, наразі зароджуються ознаки нової «холодної» війни України з ЄС – поки що в інформаційній та дипломатичній стадіях. Такий розвиток подій може знаменувати цілковитий крах сподівань на членство в Євросоюзі пересічних українців (бо ж квазіелітарна верхівка – на рівні банківських рахунків, маєтків, багаторазових віз та освіти нащадків-мажорів у найпрестижніших університетах Заходу – вже давно «інтегрована» в Європу).
Виглядає так, що «кращі часи» в контексті останньої заяви ЄС можуть в найближчо-осяжному часі так і не настати – принаймні, допоки владу в Україні всіма неможливими неправдами втримуватиме Янукович та його світоглядна формація. Назагал, чи аж настільки потрібен Євросоюзові (котрий не в змозі поки що абсорбувати ті ж самі Румунію і Болгарію) ще один корупційний, економічно-загниваючий та позаправовий баласт з Януковичем та його інквізиторськими судами…
Власне, правим є той, хто колись сказав: історія повторюється. В українському контексті історія має властивість повторюватися в концентрованому й гіперболізованому вигляді. Оскільки сьогодні президент Янукович опинився на порозі набуття схожого міжнародного статус-кво, що його отримав екс-президент Кучма після вбивства журналіста Гонгадзе у 2001-му і «кольчужного скандалу». Ще трохи – і українського керманича садитимуть на авторитетних міжнародних форумах у порядку французького алфавіту (а не англійського – між Великобританією і США). Якщо взагалі кудись запрошуватимуть.
Рух у нікуди – від хибної висхідної
Виглядає так, що «регіональні» зверхники України у тривалому й тернистому (а нині – практично проваленому) процесі перемовин з ЄС ще на старті припустилися засадничої помилки, розглядаючи наближення до Європи винятково в економічно-прагматичній площині. При цьому – навіть не припускаючи очевидної думки, що угода з ЄС – це, насамперед, акт політично-, навіть цивілізаційно-ціннісний.
Об’єднана Європа ніколи не кине на економічно-інтеграційне заклання власні світоглядні засади, як-то демократично-прозорі «правила гри» і примат верховенства права над безправ’ям несправедливих законів та їх партійно-вибіркового застосування. Котрі, власне, нині тотально панують в Україні Януковича і послуговують таким-собі неандертальським ковадлом у розтрощенні голів політичних опонентів.
Якщо ж українські олігархи на кшталт Ріната Ахметова чи Ігоря Коломойського (котрі, скорше за все, в нічних жахіттях бачать поглинання своїх активів «акулами» пітерського клану та іншої державно-російської «братви») безповоротно втратять шанс заховатися під європейською парасолькою власної економічної безпеки, то хто тоді фінансуватиме Януковича та Партію регіонів на всіх прийдешніх виборах? Фірташ з Бойком – за рахунок маржі від експорту вітчизняного газу чи від фіктивно-тендерних бурових веж? І чи не увіллються в такому разі інші значні олігархічні ресурси в проект під умовною назвою «Плекання ручного опозиціонера»? Або й під скасування всенародних виборів – 2015 загалом? Всуціль замкнене для нинішньої влади коло вкупі з міжнародним блокадним зашморгом…
Читайте також: В партії регіонів назріває розкол
Втім, ще не факт, що ця «мертва петля» фатально затисне геополітичну «шию» Януковича саме сьогодні і не буде розімкненою в північно-східному векторі. Саме в цьому контексті, чи не означає відкриття нової, «а-ля лазаренківської» справи проти Тимошенко сигналом до того, що Віктор Янукович та найбільш затяті «яструби» з його оточення вже готові розвернутися на 180 градусів, фольклорно ставши до Європи задом, а до Росії й Митного Союзу (в форматі 4+ 0) – передом? До цього розвитку подій спонукає схилятися й недавній «анонс» Януковича після зустрічі з російським колегою Мєдвєдєвим у Донецьку: мовляв, незабаром «тимошенківські» газові контракти будуть радикально переглянуті.
Симптоматичною в цьому сенсі стала й недавня заява Володимира Литвина: якщо Європа нас не хоче, то можемо переметнутися до російського Митного Союзу, а обіцяні Путіним 9 мільярдів «зелених» щорічного зиску для України помножимо на 8 і закриємо «чорну дірку» Пенсійного фонду… Зважаючи ж на стійко-ірраціональний страх Віктора Януковича перед втратою влади і майбутньо-ймовірним дежавю Печерського суду – вже проти нього самого, можна припустити: чи вже не переконали Президента найбільш затяті партайгеноссе у тому, що Тимошенко на волі й вимушені для нього вільні та нефальсифіковані вибори за європейськими стандартами – то є остаточний крах втілення його «донецько»-євразійської мрії на теренах всія України?
Втім, не варто скидати з шальок й інші обмежені варіанти. Не виключено, що радикальна зміна тактики Януковича у переговорах з ЄС і субпідрядній справі Тимошенко зводиться до наступного: і надалі тримати ЮВТ в «політичних заручниках», при цьому – не відкидаючи її потенційного звільнення – через декриміналізацію, апеляцію, касацію, та хоч би іригацію… І торгуватися, торгуватися, торгуватися з ЄС, перетворивши все це на безкінечний і всім набридлий процес.
Можливо, при цьому навіть — виторгувати у європрагматів в наріжному висліді гарантії другого строку свого президентства, а то й навіть – статус недоторканності на пенсії … Та ж суди у нас в Україні — незалежні навіть від Євросоюзу. І кому, як не Януковичу, про це не знати достоту. Проте, існують величезні сумніви в тому, що європейці настільки недалекоглядні, щоби прийняти цю блефово-шулерську гру, тим паче – в ролі супротивника, якого намагається тривало виснажити «якийсь» Янукович.
Інша можлива опція президентської тактики й стратегії полягає в так званій, а-ля бандерівській «орієнтації на власні сили». Себто, побудова лукашенківсько-білоруської моделі всередині України – за схемою «ні Росія, ні Європа, а один лише батько Янукович». Тимошенко ж «просиджує» на кшталт Ходорковського всі президентські каденції ВФЯ, наскільки його та народного терпіння стачить. Схожу версію, до речі, висловив екс-соратник Президента, нардеп Тарас Чорновіл. Втім, тоді – без європейських кредитів, інвестицій і ринку та без російського газу Януковичеві ніц не лишатиметься, як годувати власний народ донбаським вугіллям. Чим це може фіналізуватися, мабуть, і говорити годі.
Факт лишається фактом: нині навіть визнані політичні «зубри» розводять руками замість прогнозів. Українська опозиція, а особливо – чільні кола ЄС — почуваються ошуканими і «кинутими» Віктором Януковичем. Лише деякі «регіонали» зловтішаються: мовляв, ось як показали ми цим європейським чистоплюям «кузькіну мать»! Лише замість ООНівської трибуни була віртуальна брюссельська, а замість хрущовського черевика – бейсбольна бита «регіонало»-маргінальної політики.