Те, що нині відбувається з українською освітою, є яскравою ілюстрацією одеського анекдоту: «Чому автомобіль дорогу від Одеси до Кишинева долає вчетверо швидше, ніж шлях у зворотному напрямку? – Тому, що на задній передачі швидше доїхати неможливо!» Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти» (див. Тиждень, №28/2010), яким на фінішній прямій зупинено перехід на 12-річний термін здобуття повної середньої освіти, підтвердив настання нового етапу в історії вітчизняної освіти – періоду контрреформації.
На парламентських слуханнях із приводу запровадження 12-річної освіти в червні цього року міністр освіти Дмитро Табачник, плутаючись у поняттях «базова» й «повна середня освіта», намагався переконати, що 11 років – цілком «по-європейськи». Насправді дотепер повну середню освіту за 11 років здобували лише в двох країнах – Росії та Білорусі. Тепер ми треті в цьому списку аутсайдерів. У більшості ж країн Європейського Союзу повну загальну середню освіту здобувають або за 12 років (Австрія, Іспанія, Швеція, Болгарія, Угорщина, Латвія, Литва), або за 13 (Велика Британія, Франція, Італія, Польща, Румунія) чи навіть за 14 (Фінляндія). Тепер не викликає сумніву, які країни є взірцем для нинішнього міністра освіти і науки.
19 липня на сайті Міносвіти з’явився текст під назвою «Переваги упровадження 11-річного терміну здобуття повної середньої освіти». З його змісту неможливо зрозуміти, про переваги над ким (чим) ідеться: чи то над церковно-приходською школою, чи то над якоюсь іншою. Виносячи вирок 12-річній школі, ані Табачник, ані ті, хто голосував за закон у Верховній Раді, не висунули їй жодного звинувачення, не було доведено або хоча б названо жодної вади. Навіть констатували, що «багато чого вдалося зробити», але, мовляв, «економічної кризи ніхто не прогнозував». Цим самим визнано, що орієнтовану на загальноєвропейський освітній простір модель школи відкинуто лише тому, що вона потребує фінансових затрат.
Усі попередні міністри реформували шкільну освіту в умовах обмеженого фінансування. Вони переконували колег із фінансового блоку уряду, що без модернізації освіти розмови про інноваційний розвиток країни позбавлені сенсу. Тепер доводиться повсякчас чути заклики на кшталт «не готові», й схлипування на тему «дорого» й «не дали коштів» (варіанти: «мало дали», «пізно дали»). Під ці схлипування й вирішили заощадити на дітях і вчителях. Ще й статистику навели, за якою нібито 7 із 10 українців висловлюються проти 12-річної школи.
Такі результати при майстерному конструюванні запитань в анкетах справді могли бути отримані, адже багато людей ще й досі сприймають навчання не як шлях до вищої якості життя, а як повинність. Але з таким самим успіхом можна провести «соціологічні опитування» на призовних пунктах, опитавши призовників та їхніх батьків, чи підтримують вони скорочення терміну строкової служби в Збройних Силах. Це, природно, підірвало б обороноздатність країни, але ж, керуючись такою «логікою», можна було б «зекономити» та ще й задовольнити «побажання трудящих».
Звісно, щоб завершити інформатизацію шкіл, забезпечити шкільними автобусами, обладнати навчальні кабінети, належно оплачувати працю вчителів, потрібні кошти. Але всі ці питання можна було вирішувати, продовжуючи реформу. Якщо ж пасивно чекати стовідсоткового фінансування, то жодної реформи ніколи не вдасться не те що завершити, а навіть розпочати.
Утім, посилання на економічні чинники є непереконливими. Якби справа була лише в тому, що саме за рахунок освіти вирішили оптимізувати видаткову частину бюджету, то цілком логічним було б відтермінувати впровадження трирічної старшої школи на кілька років. Поки «знайдуться» гроші. Цього не зробили, а натомість припасували українську школу до освітньої моделі російсько-білоруської союзної держави. Мабуть, на перспективу.
12-річну школу задумували заради наших дітей, яким необхідно здобувати якісну освіту, щоб досягти в сучасному конкурентному світі успіху. У світі відбувається процес стирання меж між навчанням і роботою, між навчанням і новими сферами життєдіяльності людини. Закордонні тенденції розвитку освіти засвідчують зниження віку дітей, яких залучають до організованого навчання, збільшення тривалості навчання і поліпшення умов для самонавчання та навчання впродовж життя. Перехід України до 12-річної середньої загальної освіти був покликаний не допустити відставання нашого суспільства від європейської спільноти за терміном навчання, де нормою є 12–14-річна середня школа.
Мотивацією до переходу на 12-річний термін навчання насамперед було збереження здоров’я школярів за рахунок «розтягування» навантаження та переходу на п’ятиденний навчальний тиждень. Менш ніж три тижні лишилося до початку нового навчального року, а Міністерство освіти мовчить про те, за якими планами вчитимуться діти, як директорам шкіл проводити тарифікацію вчителів, якою буде доля п’ятиденки й скільки уроків на тиждень матимуть учні 10 та 11 класів.
Скорочення на один рік навчання в старшій школі неминуче погіршить умови для профільного навчання школярів, а також рівень підготовки випускників до вступу у виші. В 2010–2011 навчальному році учні 10 класу 11-річної школи навчатимуться за планами й програмами, розробленими для… 12-річної школи, а наступного року в Міносвіти обіцяють механічно об’єднати програми 11 і 12 класів, затиснувши в один навчальний рік матеріал двох років. Це неминуче призведе до порушення санітарних норм і, як наслідок, до перевантаження дітей. Окрім того, відмова від реалізації ідеї трирічної старшої школи потребує витрат на розроблення нового Державного стандарту загальної середньої освіти, Концепції загальної середньої освіти, навчальних планів, програм.
12-річна школа – економічно доцільна й ефективна форма зайнятості молоді 17–18 річного віку, яка в умовах конкуренції на ринку праці далеко не завжди може знайти роботу. Трирічна старша профільна школа передбачала широке залучення до професійної підготовки старшокласників міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, кооперацію шкіл із професійно-технічними училищами. В межах дворічної старшої школи це повноцінно реалізувати не вдасться. До того ж у 12 класі учням пропонували для вивчення низку нових предметів: «Людина і природа», «Людина і світ», «Естетика», «Психологія», «Екологія», «Філософія». Ймовірно (можемо лише припускати, бо нинішні функціонери Міносвіти про це мовчать), цих предметів в 11-річній школі вже не буде.
Мине час, і Україна повернеться від впроваджуваної нині євразійської до загально-європейської моделі шкільної освіти. Проте Європа нас не чекатиме.
Підручників не буде
Ще місяць тому міністр освіти Дмитро Табачник обіцяв, що до 1 вересня всі навчальні програми та підручники для 11-річної школи будуть готові. Проте минулого тижня він заявив – підручників найближчим часом можна не чекати. «Ми не будемо обманювати, що в нас до 1 вересня все готове, і показувати окремі екземпляри. Зрозуміло, що якщо перше фінансування пішло в останні дні червня, а друга частина – у перші дні серпня, то дай Бог, щоб ми все це закінчили протягом вересня, жовтня, листопада», – сказав Табачник. І одразу додав «заспокійливу» інформацію: перші розділи підручників надрукують на сайті міністерства та в педагогічних журналах, аби вчителі могли ними послуговуватися. Наразі Міносвіти не підготувало ані підручників, ані навіть програм для старших класів. Програма для середніх класів змінюватися не буде. 9 серпня уряд додатково виділив Міністерству освіти 138 млн грн на друкування підручників, комп'ютеризацію шкіл та інші програми.