Штучний інтелект поступово видозмінює мистецтво. Принаймні наше розуміння того, що таке мистецтво і яким воно було / має бути. Скептики кажуть, що творчість загалом стає менше людською і більше, умовно кажучи, постлюдською. І це не проблема механічного піаніно, поява якого, за припущенням Вільяма Ґеддіса, мала перетворити всіх на музикантів, а дилема інструмент-творець, коли перше і друге настільки зливаються в одне ціле, що стає дедалі складніше виокремити людину як самостійну творчу одиницю, повністю незалежну від технічних помічників.
ШІ вже давно малює картини не гірше за людей, і ще у серпні 2022 року Джейсон Аллен з картиною «Просторовий театр опери» переміг на конкурсі живопису в Колорадо в категорії цифрове мистецтво, пізніше зізнавшись, що «полотно» повністю створив Midjourney.
ШІ пише музику, яку дедалі частіше тільки спеціалісти можуть відрізнити від винятково людської творчості (випадки гуртів The Velvet Sundown і Transportna). Та й загалом, як виявилося, третина української музики в 2025 році була створена за допомогою штучного інтелекту.
ШІ в кіно теж не пасе задніх, і якщо раніше він допомагав виконувати окремі технічні моменти, то нині вже знімає правдоподібні ролики та навіть серіали та фільми, і такі постаті, як Даррен Аронофскі та Роджер Евері беруть у цьому виробництві активну участь.
Останнім бастіоном проти ШІ досі видавалася література, але і вона, здається, простоїть недовго. І йдеться навіть не про нещодавню неоднозначну заяву Ольги Токарчук, яка необережно сказала, що консультується зі штучним інтелектом під час написання романів, а про подію, яка сталася на початку травня і про яку пише Кеті Волдмен в The New Yorker.
Тоді Фонд Співдружності оголосив п’ятьох регіональних переможців свого авторитетного конкурсу «Нагорода за оповідання». Одного з лауреатів, письменника з Тринідаду на ім’я Джамір Назір, широке коло користувачів соцмереж звинуватило у шахрайстві та використанні штучного інтелекту. Читачі, зокрема, вказали на деякі штучні манери його письма, незграбні метафори та загальну нечитабельність оповідання (є ціла сукупність прийомів письма, які вважаються особливостями «творчого стилю» великих мовних моделей). Втім, усі учасники конкурсу офіційно заявили, що не використовували ШІ. Крім того, сам Джамір Назір повідомив, що його процес написання переважно складається з диктування «мова-в-текст» на телефоні Android, і послався на хронічні захворювання, які унеможливлюють тривале набирання тексту.
Коли оповідання Назіра «Змія в гаї» з’явилося в інтернеті в британському журналі «Granta», Етан Молік, професор Школи Вортона, перевірив його за допомогою платформи Pangram, що виявляє тексти, створені штучним інтелектом, і система визначила, що 100 % тексту Назіра, ймовірно, було згенеровано ШІ. Згодом Pangram довів, що і тексти двох інших переможців теж, певно, мають втручання ШІ-інструментів. Втім, коли ті ж тексти перевірили в Claude, то ШІ вже не дав однозначної відповіді на те, чи справді зазначені літературні твори були написані за допомогою ШІ.
Тож так склалися дві пародоксальні ситуації: по-перше, тепер будь-який умовно «незвичний» текст можуть звинуватити в тому, що його згенерував ШІ; і, по-друге, щоб підтвердити використання ШІ, треба звернутися до того ж таки ШІ. Однак щодо об’єктивності останнього є принаймні одне суттєве застереження: у 2023 році дослідження Стенфордського університету виявило, що алгоритми виявлення штучного інтелекту зазвичай упереджено ставляться до тих, для кого англійська не є рідною мовою.
Та досі одним із головних аргументів «штучності» тексту є те, що ШІ недоцільно використовує певні риторичні прийоми, адже вони у нього здебільшого відірвані від змісту: тобто можна говорити про певний формалізм «літературної манери» штучного інтелекту. І в цьому теж є пастка, адже значна кількість експериментальних, неконвенційних творів якраз і «хибують» на формалізм, який тільки у дуже талановитих авторів набуває ознак високоестетичного художнього висловлювання. Те саме можна сказати про цілі літературні напрями, наприклад, бароко й авангардизм, в яких формальний аспект подеколи ставав самоцінним. Тож, за логікою новітних пошуковців ШІ в літературі, така творчість має великі шанси отримати ярлик «Згенеровано ШІ». При тому, що чималий відсоток масової літератури (зокрема, любовних романів, роментезі та горорів) уже зараз створюється за допомогою ШІ (низка новочасних скандалів на цю тему наведена в статті Кеті Волдмен), і пересічні читачі ставляться до цього цілковито спокійно: якщо текст цікавий і відповідає жанровим очікуванням людини, то неважливо, що його написала машина.
Власне, в цьому і полягає специфіка протистояння літератури та ШІ: дедалі важче буде довести, що конкретний текст створювали без втручань штучного інтелекту. І виникатимуть питання до можливості платформ, які мають аналізувати наявність/відсутність цього втручання, дати об’єктивну оцінку певному літературному твору. Тож формується новітній парадокс: якщо на високій полиці можуть побачити ШІ через її нечитабельність (надуживання інтелектуальними кліше), то на низькій полиці з її жанровими сюжетними кліше ШІ взагалі перестає бути проблемою, допоки текст є читабельним.
