Команда Зеленського неодноразово підкреслювала, що багато рішень щодо гострих питань корелюють з даними соціології, за якою вони стежать. Очевидно, що поява на високій (хоч і не надто впливовій) посаді Сергія Сивохо, а також презентація ним неоднозначної «Національної платформи примирення» теж вписуються у цю позірну соціологію: «прості люди просто хочуть простого миру» . Ця платформа-вітрина, презентована під яскравими гаслами, але, фактично, не наповнена дієвими алгоритмами, відображала бажання пересічної більшості відчути певний рух до миру. «Ці роблять хоч щось», — стандартна реакція людини, яка навіть не бажає знати, що саме криється за такою вивіскою. І соціологія в цьому разі вбивчо правдива: більшість мешканців Донеччини і не поцікавиться, яку стратегічну складову містить ініціатива Сивохо, але, почувши звичні для електорату Партії регіонів мантри, традиційно її підтримає.
Спочатку здається парадоксальним, але найбільш радикально налаштовані проти ініціативи Сивохо також люди, пов’язані з Донбасом. Справді, думки про «внутрішній конфлікт» набагато простіше накинути тим, хто і так всі ці роки обговорює «поганих донецьких чи луганських», дуже втомився від війни, якої не бачив, і взагалі вважає, що добре проживе навіть без частини країни. Інша справа — ті, хто всі ці роки був в авангарді змін на Донбасі та оборони власної землі або на власні очі бачив авторів вимог «піти за поребрик». Для того, щоб зрозуміти тенденцію ставлення до подібних ініціатив серед активних «донецьких», ми зібрали думки 29-ти осіб (13 жінок та 16 чоловіків), так чи інакше пов’язаних з Донбасом. Це мешканці вільних територій Донбасу, переселенці, військові, волонтери, журналісти. У їхніх відповідях можна простежити різні мотиви, але їхнє ставлення майже одностайне: «примирення» у такому форматі, з такими лідерами та, головне, з такою ідейною спрямованістю, їх не влаштовує.
Читайте також: Сивохо – добрий поліцейський для Донбасу
Серед позитивних моментів опитані відзначили бажання влади почути «простих людей», створення майданчика для комунікацій та саму назву платформи. Однак більшість коментарів мали критичний зміст. Передусім опитані зауважили відсутність справжньої обізнаності про змістовне наповнення «платформи примирення», знайти покроковий опис реалізації якої було складно навіть у її авторів. Але насамперед більшість опитаних висловила незгоду не з якимось конкретними деталями, а в цілому із напрямком, у якому планується розпочати примирення. «У нас війна з РФ, а не сварка сусідів, і так зване «примирення» тільки додає жертв серед військових та мирних жителів… Я вже мовчу, що це шкодить нам на міжнародній арені і розв'язує РФ руки для повноцінної війни», — вважає переселенка, яка перебуває у декретній відпустці.
Є думка, що говорити про процес реінтеграції ще просто зарано, бо війна не закінчена. «Ставлюся (до «платформи примирення». — Ред.) дуже негативно. Поки йдуть активні бойові дії, є втрати серед наших військових та мирних мешканців, створення такої платформи є цинізмом передусім щодо родичів загиблих. Особливо до дітей, які втратили батьків. По суті ця «платформа» — шоу, яке може лише підвищити градус ворожнечі в суспільстві», — переконаний активіст та підприємець із Торецька Андрій.
Про нереалістичність задуму Сивоха каже переселенка з Донецька Наталя: «Ставлюся з підозрою. Бо не розумію, хто є суб'єктами участі в діяльності платформи. Пересічні громадяни? Мешканці міст підконтрольних та непідконтрольних районів, які забажають поспілкуватися в межах платформи? Чи спеціально призначені особи? Тоді виникає питання, хто їх призначив… І що зміниться від того, що вони, уявімо, навіть впадуть в обійми один до одного і заплачуть: «Брате, припинімо цю війну!».
Питання про те, хто ці всі люди, які будуть вчити інших миритися, підіймають багато опитаних: «Загалом ідея хороша, але діалог не любить політики і дуже важливі всі етапи підготовки до нього. Сивохо не володіє компетенціями ведення та підготовки діалогу», — пише професійна фасилітаторка Наталя, яка переїхала з Луганська до Львова. «Вважаю, що це профанація обговорення, яка здійснюється за підтримки одіозних та непорядних політичних трупів з Партії регіонів», — радикальніше висловлюється аналітик та активіст Станіслав, переселенець з Донецька.
Читайте також: Як президенту зустрітися з реальністю
Третина опитаних має претензії до складу людей, залучених до цієї платформи. Майже стільки ж не вдоволені змістом та кінцевим результатом діяльності реінтеграторів. Три особи: підприємець із Краматорська та дві жінки з різних міст Донеччини не мають жодних претензій, бо загалом позитивно ставляться до цієї ініціативи. Усі інші пояснюють своє невдоволення по-різному. Поряд із такими поясненнями на кшталт «все одно від простих людей нічого не залежить», звучали також серйозні закиди. «Ця платформа є зрадою суверенітету України, зрадою Держави Україна, вона чітко надиктована з Кремля. Це гра на стороні ворога. РФ — ворог! Вона окупувала частини Донецької й Луганської областей, та згідно з міжнародним законодавством має утримувати цю територію своїм коштом!» — висловився один з опитаних.
«Однозначно важлива піднята тема реінтеграції Донбасу, що нарешті стає очевидними і потребує довгострокових рішень та не одного сценарію розвитку подій», — впевнена юристка Марія. Філолог Наталя, що зараз мешкає у Львові, розмірковує, що, можливо, мають бути програми реінтеграції, але після визволення території. І це має бути стратегія із залученням кваліфікованих спеціалістів: психологів, економістів, культурних діячів, громадських організацій тощо. Інші пропонували залучати до діалогу людей, які виїхали фактично, а не «заробітчан-човників». Але більшість відповідей все ж песимістичніша: люди підозрюють, що мета подібних ініціатив далека від гасел про примирення: «Нічого конструктивного не бачу. Платформа схоже створена для відбілювання окупантів та терористів», — вважає Олекса, активіст-переселенець, мешканець Краматорська.
Читайте також: У пошуках мізків
Ще більш одностайні опитувані у своїх побоюваннях. Один з них перерахував негативні результати, які можуть спричинити подібні ініціативи, а саме всебратання та всепрощення, наміри піти на поступки окупанту, в тому числі, територіальні, зрада інтересів України та українців, можливість заочної амністії, визнання Україною провини перед мешканцями окупованих територій, перемовини з представниками ОРДіЛО, розмови про міфічну «жорстку українізацію». Серед інших страхів згадувалися такі: сплеск ненависті, ймовірність непрозорості процесів, делегування представникам подібних проектів функцій державних структур. Опитані твердять: не хотіли б, аби цей діалог виявився імітацією, а не справжнім вибудовуванням комунікації, інакше хтось вирішить, що діяти треба виключно військовою силою.
Обговорюючи умови, за яких можливе створення платформи для діалогу між окупованими та вільними територіями, більшість респондентів вказує на первинну задачу — деокупацію ОРДіЛО. «Кордон під контроль України, виведення російських військ, суд над усіма, хто брав у руки зброю та працював у органах управління окупантів», — перераховує умови пенсіонер з Бахмута Геннадій. «Перемога, а ще — каяття тих, хто привів до нас це горе», — емоційно висловлюється Вікторія, менеджер середньої ланки. Але, наприклад, Світлана, переселенка з Докучаєвська, вважає, що для втілення ідеї примирення не вистачає виключно «політичної волі президента України та керівників «ДЛНР». Її підтримує і Марія з Києва, наголошуючи на професійній підготовці: «Умова завжди одна — воля, як політична так і ресурсна. Проте суть не в тому, аби запрацювала платформа, важлива підготовка до процесів реінтеграції (як населення на тимчасово окупованих територій, так і жителів підконтрольної території України), вибудовування прозорої зовнішньої політики і не менш чітка комунікація щодо неї. Тому я не за форму, а за процеси, які підлягають обговоренню і комунікації». А Дмитро, менеджер з Маріуполя, вважає, що все вийде, якщо знайти «правильних людей»: «Треба залучити людей з окупованої території, з якими можна вести діалог і на яких потім можна спиратися».
Цікаво, що чверть опитаних зголосились би взяти активну участь у подібній діяльності — звісно ж, за умов, які вони перерахували вище. Наприклад, активіст та правозахисник Володимир з Торецька заявив, що увійшов би до складу схожого проекту, якби перемовини велися з людьми, які не мають жодного стосунку до окупаційної влади, не обговорювалися б територіальні поступки окупаційній владі ОРДіЛО, а Росію визнали агресором та окупантом. А Олена, яка вказала, що її соціальний статус не визначений, долучилася б до реінтеграції за умови, що гарантується максимальне долучення до процесу всіх охочих. Проте решта все ж вважають, що подібні ініціативи, попри їхню декларативну миротворчість, не на часі, є державною зрадою та діють на користь ворогу.