За кілька тижнів чи місяців бойові дії в Україні, напевно, скінчаться. Уже зараз очевидно, що Росія програла. Питання тільки в тому, якою буде ця поразка. Оскільки на горизонті не проглядається реалізації жодної з цілей Кремля (денацифікація, примусовий нейтралітет, Новоросія…), слід очікувати політичної бурі в Росії. Нехай Україна і не досягне всіх своїх цілей, але, судячи з усього, найголовніше їй уже забезпечено — незалежна, життєздатна держава, яка самостійно ухвалює рішення у сфері безпеки.
Однак тяжко виборену перемогу легко змарнувати. Назрівають дві великі загрози. По-перше, гарантії безпеки від Заходу видаються хиткими й тимчасовими, радше ніж залізобетонними й постійними. Коли йдеться про вступ до НАТО, «незабаром» перетворюється на «ніколи». «Не зовсім» членство перетворюється на «нічого конкретного». Урочисті двосторонні угоди (за тайванським або ізраїльським зразком), вочевидь, залежать від зміни влади після наступних президентських виборів у США або від спроб європейців домовлятися з постпутінським Кремлем.
Ще один ризик полягає в тому, що повоєнна відбудова застрягне в корупції. Мова про колосальні суми — понад 411 млрд. дол., за підрахунками Світового банку, і це до катастрофічного підриву Каховської ГЕС. Це буде наймасштабніший у світі колективний економічний проєкт, реалізований поспіхом і на тлі дуже високих очікувань у державі, що до війни вважалася корумпованішою за Росію.
Читайте також: Шикування у Санду
З 1991 року Україні застрягла через слабкі інституції і пожадливих чиновників. Відзначаються лише епізодичні й переважно запізнілі успіхи. Український народ заплатив за це дорогою ціною. Майже така сама за площею Польща, яка мала схожий старт 1990 року, стала майже втричі багатшою до 2021 року. При цьому навіть найзавзятіші прихильники Польщі не наводять її в приклад за зразкове державне управління. В Естонії, що може похвалитися найкращим управлінням серед посткомуністичних держав, прибуток на особу за той самий період зріс майже в п’ять разів. Тож приватних інвесторів доведеться довго вмовляти (пропонуючи сприятливі умови, як-от субсидоване страхування). Слід розраховувати передусім на державні та міжнародні організації. За вказівкою політиків, міжнародні спонсори і кредитори повинні будуть забезпечити великі кошти, причому в стислі терміни, тож вникне безліч можливостей для хабарництва і підкупів.
Щоправда війна зміцнила соціальну довіру в Україні. Впливові в політиці олігархи, які гальмували розвиток країни, відійшли на задвірки. Патріотизм слугує сильним антидотом корупції. А от що буде в мирний час? У Південно-Африканській Республіці по завершенні режиму апартеїду поширилася приказка: «Тепер наша черга». І це зрозуміло: настраждавшись, ветерани боротьби за свободу, вважали, що мають право насолоджуватися плодами перемоги. Утім, поширення клієнтелізму і фаворитизму вкупі з кумівським капіталізмом попереднього режиму відіграли фатальну роль у ПАР.
Корупція породжує скептицизм. Якщо першу допомогу на відбудову розтринькають або порозкрадають, це позначиться на готовності підтримувати фронт безпеки.
Читайте також: Жодних двозначностей: Україна — не Ізраїль
Усі ці загрози вимальовують похмуру картину напередодні конференції з питань відновлення України, що в червні відбудеться в Лондоні. Принаймні мали б. Прикро чути від пройдисвітів в Україні й деінде скарги на те, що їх не залучають до дискусій. Панують побоювання, що на конференції буде переділ між великими Західними компаніями та українськими грошоробами, яких хвилює наживання статків після війни, а не загальне благо.
Часу обмаль, але рішення очевидні. Прозорість усюди і завжди. Будувати державу знизу вгору. Зосередитися на інституціях, а не на фізичній інфраструктурі. Не дозволяти політично впливовим компаніям обходити запобіжні заходи. І пам’ятати: корупція виходить із берегів за рахунок поплічників на Заході.