«Ще один культурний заклад знищено, але все буде Україна!». Що відомо про приватизацію Довженко-Центру

Культура
18 Жовтня 2022, 15:25

Кілька тижнів активного постингу в соцмережах і понад 25 тисяч зібраних під петицією підписів так і не зупинили реорганізацію Довженко-Центру — головного фільмофонду країни. Вчора з’явилась інформація про перші кроки Держкіно, якому тепер підпорядковується Центр, на шляху до його ліквідації.

Читайте також: Держкіно хоче ліквідувати Довженко-Центр. Що відомо про причини

17 жовтня оприлюднили документ від Фонду Державного майна України, яким Державне агентство з питань кіно дає дозвіл на приватизацію двох приміщень Довженко-Центру по вулиці Васильківській квадратурою 3 та 5 тисяч м². Як зазначають працівники, це неосновне приміщення Центру. Втім тих, хто орендував тут площу, Держкіно попросить піти.

Цікаво, що лист від Фонду Держмайна датований 26 вересня 2022 року.  До всього, в листі йдеться, що Держкіно дало згоду на приватизацію ще 6 серпня. За офіційним повідомленням Довженко-Центру зрозуміло, що про внесення приміщень у перелік об’єктів, які підлягають приватизації, раніше з невідомих причин нікого не повідомляли.

Крім приміщень фонду, Центр здавав в оренду простір для своїх резидентів — Дикого театру, артклубу, книгарні, кафе та студії Kyivdanceresidency. Вони приносили кошти у бюджет Центру, даючи змогу функціонувати, розвиватись та підтримувати роботу кіноархіву попри постійні грошові блокади від держави. Як без значної частки фінансування має існувати така громіздка установа, як архів української кіноплівки, у Держкіно не беруться пояснювати.

Після того, як наказ про реорганізацію Довженко-Центру набув розголосу, небайдужі створили електронну петицію. Вона зібрала понад 25 тисяч необідних для її розгляду голосів. І її розглянули, втім у відповіді повторили всі сформовані до цього штампи про фінансову невигідність і непрофільність Центру.

«Центр не є архівною установою щодо забезпечення обліку і зберігання архівних документів», — йдеться в опублікованій 10 жовтня відповіді на петицію, — Центр є неприбутковим підприємством… здійснює свою статутну діяльність за рахунок дотації, отриманої від держави, а також доходів, отриманих від оренди приміщень». Нагадаємо, що у 2020 році заборгованість з держбюджету по заробітних платнях для Центру за 5 місяців складала кілька мільйонів гривень, за словами тодішнього директора кіноархіву Івана Козленка.

Команда Довженко-Центру називає події загрозою національній культурній спадщині та зрадою національних інтересів в час війни. У зверненні Центру щодо відповіді на петицію йдеться, що поведінка Держкіно нагадує «вперте мавпування усім відомої неадекватної мантри російських методичок» і ставить питання про адекватність керівництва Держкіно перед сучасними викликами. Навряд Держкіно керується російськими наративами, проте наразі виглядає, ніби слабкі аргументи на користь ліквідації кіноархіву мають на меті виправдати чиїсь економічні інтереси.

Читайте також: Антон Дробович: «Якщо хтось працював у каральних органах і скоював злочини, фактично здійснював репресії, і ця особа досі жива, то суспільство має про все це знати»

Варто задекларувати обіцянки глави Мінкульту Олександра Ткаченка, зроблені 26 серпня — коли історія з реорганізацією була на піку: «МКІП зробить все необхідне для того, щоб убезпечити розпорошення колекції та зберегти сталість інституції».

Тоді ж міністр Ткаченко повідомив, що Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики вирішив звернутися до Кабінету Міністрів та Держкіно, аби скасувати наказ про реорганізацію Довженко-Центру. Натомість бачимо, що реорганізація не припинилась і знакову культурну інституцію намагаються позбавити значного пласта фінансування.

Наразі невідомо буквально нічого — в яких умовах ДУ «Науковий центр кінематографії України», куди за відсутності альтернатив передадуть кіноархів, чи відповідають ці умови вимогам роботи з плівкою, для чого у публічному просторі постійно маніпулюють фінансовою невигідністю роботи Центру чи чому Держкіно та Мінкульт так вперто ігнорують суспільне невдоволення.

Зрештою, питання не до самого рішення якось врегулювати роботу Довженко-Центру, а чому все відбувається зараз та всупереч бажанню громадськості й здоровому глузду. Коли по всій Україні люди єднаються навколо гасел про нашу непереможність, а мережі, ніяк не дотичні до фронту традиційного чи культурного по типу Нової Пошти та Comfy надсилають по мільйону на зброю для ЗСУ, державні інституції перерізають дихання знаковому фонду кіно. Довженко-Центр зберігає та популяризує ту частину нашої культури, яка мала всі шанси не відбутись через 70-ти річну цензуру та русифікацію.

Вичерпно прокоментувала фарс із Центром його директорка Олена Гончарук, яка, як і багато чого в історії навколо фільмофонду, не обійшлась без «палок в колесах» під час свого призначення:

«Одного ранку міністр в телеграмі напише “ще один культурний заклад знищено, але все буде Україна!”… Нашу історію нам розповідатимуть чужі люди, зі своїми мотивами й наративами. А нам лишаться “Скажені сусіди” — запустили якраз другий сезон».

97