Україна сидить на скрині зі скарбами, що можуть стимулювати енергетичний перехід, пишуть журналісти Джиліен Тетт і Патрік Темпл-Вест у матеріалі для Financial Times.
Минулого тижня (18-21 липня) відбувся Аспенський безпековий форум (Aspen Security Forum) у США. Настрої на ньому свідчать, що політичні еліти готуються до «довгих, жахливих» боїв в Україні, пишуть автори.
«Очевидно, це має великі наслідки для геополітики. Але менш відомо, що битви також мають величезне значення для зелених технологій. Україна має величезні запаси вуглеводнів. Але вона також розташована на одному з найбільших у Європі родовищ найважливіших мінералів, необхідних для електромобілів та інших застосувань чистої енергії», — вказують журналісти.
Читайте також: Мінімізувати ризики
Зокрема, йдеться приблизно про 500 тис. тонн літію, що повідомили минулоріч дослідники Національної академії наук України. Це більше, ніж у Португалії, де нині найбільші поклади літію в Європі. Однак поки в Україні літій не видобувають.
Якщо ширше, то минулого року журнал Foreign Policy заявив, посилаючись на урядові документи України та іноземних аналітиків, що в країні є «комерційно значущі родовища 117 зі 120 найбільш використовуваних промислових мінералів у понад 8,7 тис. досліджених родовищах». Загальна вартість цих родовищ, включаючи титан, залізо, неон, нікель і літій, оцінюється в $11,5 трлн. Існують також запаси інших мінералів, які МЕА (Міжнародне енергетичне агентство) вважає критично важливими, таких як берилій, ніобій, тантал, титан і кобальт. І ще є некритичні елементи, такі як уран і польовий шпат, і це лише деякі з них.
До вторгнення Москви Україна розробляла плани розвитку цих ресурсів, пропонуючи зовнішнім інвесторам податкові пільги та права на інвестиції. Ці плани не зайшли далеко.
Читайте також: Чи справді окупований Донбас — це втрачене вугільне Ельдорадо?
«Це неймовірно важливе питання про війну, яке люди не розуміють», — нещодавно сказав один високопоставлений чиновник США, пише журналіст FT. Ще більш критичним питання стає через те, що західні союзники несамовито шукають способи подолати свою залежність від китайських ланцюгів постачання цих корисних копалин.
Наприклад, Китай є третім за величиною виробником літію в світі, а також активно займається придбанням літієвих проектів по всій кулі. За даними Morgan Stanley, на Китай все ще припадає близько 50% усіх акумуляторів, встановлених в електромобілі по всьому світу — це більше, ніж на Європу та США разом узяті.
Хоча західні виробники автомобілів і підприємці, такі як Ілон Маск, намагаються розробити альтернативні джерела літію, це навряд чи дасть швидкі результати найближчим часом. Не в останню чергу тому, що отримати дозволи на роботу з видобутку та переробки літію в США та Європі важко.
«Звідси спокуслива перспектива спробувати розробляти важливі корисні копалини в такому місці, як Україна, яка відчайдушно потребуватиме нових джерел зростання, якщо (або коли) війна закінчиться. На жаль, російська влада також добре усвідомлює геополітичне значення цих корисних копалин, і багато запасів розташовані на території, контрольованій Росією; насправді, західні дипломати підозрюють, що розташування цих багатств було однією з причин, чому режим Путіна анексував чотири території на сході України минулого року», — йдеться у матеріалі FT.
Читайте також: Зруйнована війною промисловість Луганщини – стереотип. Як занепали підприємства на прикладі Лисичанська
Але ніхто не повинен недооцінювати рішучість західних лідерів позбутися своєї залежності від Китаю, продовжують у тексті, — і здатність розвідки корисних копалин приносити сюрпризи. Зверніть увагу, наприклад, на те, що щойно сталося в Норвегії: кілька тижнів тому англо-норвезька група Norge Mining оголосила, що виявила величезні запаси фосфатних порід у Рогаланді, які, очевидно, становлять щонайменше 70 млрд тонн, що майже дорівнює раніше відомим світовим запасам.
Оскільки фосфат є ключовим мінералом, який використовується у більшості літій-іонних батарей, відомих як LFP, це відкриття є «дуже великою справою», сказав Гевін Гарпер, геолог із Бірмінгемського університету. «До цього відкриття лише п’ять країн контролювали 85% світових запасів, 70% припадає тільки на Марокко», — зазначає він. — Видобуває ж найбільше фосфатної породи саме Китай, виробивши 85 млн тонн у 2021 році, а Марокко — 38 млн тонн».
Норвегія не планує продавати фосфат із цього запасу до 2028 року через безладний і тривалий процес погодження та інвестування в Європі. У США зі схваленням, мабуть, ще гірше. Але оскільки підприємці шукають на західних землях й інші родовища, Україна, ймовірно, виглядатиме дедалі спокусливіше. Що, звісно, є ще одним приводом сподіватися, що західний альянс може допомогти Києву скоро виграти війну.