Машина часу цього разу спрацювала на державному каналі «Россия», зокрема в сюжеті про візит українського президента до Білокам’яної. Штатний публіцист із професійно-безсоромними очима (до речі, знаний нам Дмітрій Кісєльов, той, який свого часу працював на Віктора Пінчука) запопадливим голосом пояснював, чому хохли такі кретини, що уникають Митного союзу, а також чому Угода про асоціацію і зону вільної торгівлі з ЄС – це «каламутна історія» й «липа», яка зруйнує українську економіку.
Ніхто не викладає думок гірше, ніж захисники застарілої ідеології, стверджував Герман Гессе. Цікаво було б дослідити, яка роль огидної радянської пропаганди в розпаді СРСР. Від виступів політичних коментаторів на Центральному телебаченні, від фейлетонів у газеті «Правда» відразу хотілося блювати – так само, як оце зараз. Хай би в чому вони намагалися переконати, з однієї лише охайності ти починаєш негайно вірити в протилежне. Але якщо вже зайшла мова, то варто чесно розглянути аргументи.
Чи потрібні ми в Єдиній Європі? Такі, як є, навряд чи. Їй поки що вистачить наших колишніх співтабірників, ніяк не перетравить. Швидше за все, ми довго тупцюватимемо на порозі, пропускаючи повз себе тих, хто краще виконує домашні завдання. Чи витримає українська економіка конкуренцію на європейському ринку? В тому вигляді, у якому вона зараз перебуває, – дзуськи. Вітчизняна промисловість, точніше те, що від неї залишилося, застаріла, енергомістка, екологічно небезпечна. Про нагальність переозброєння металургійних заводів Донбасу та Придніпров’я писала якраз років 30 тому газета «Правда», тільки дуже акуратно. Може, я відтоді щось пропустив? Припустімо, ще вдасться якийсь час успішно торгувати арматурою та аміачною селітрою, проте будувати на цьому державну стратегію – це або короткозорість, або злочин.
Отже, справді немає іншого виходу? Віддатися під руку доброго царя, сподіваючись, що він на радощах влаштує нам тут суцільний дотаційний регіон? Як співпрацювати з північним сусідом, теж відомі прецеденти: то їм сир наш шкідливий, то літаки зайві. До того ж енергетична імперія сама переживає не найкращі часи, другої чеченської оази вона може простісінько не потягнути, тим більше якщо під тиском газу зі сланцевих шарів лусне енергетична монополія.
Єдиний порятунок для народного господарства України – стрімка модернізація. Для цього потрібні інвестиції, причому масовані. З північного сходу інвестори не прийдуть, тамтешні фахівці більше спеціалізуються на злиттях і поглинаннях. Тож це не питання якоїсь зачарованості чи, навпаки, упередженості – сама лише прагматика.
Гроші у світі є, але вони чомусь люблять ніжний клімат. Зараз вони з України тікають, і не дивно: хабарі, відкати, рейдери, тендери, судді… Колись попередник пані Меркель назвав СРСР «Верхня Вольта з ядерними ракетами». За цей час Верхня Вольта перейменувалася в Буркіна-Фасо, СРСР сконав, та його частина, де ми благоденствуємо, позбулася боєголовок. А так мало що змінилося. Хтось чув про інвестиції в Буркіна-Фасо?
Так, це правда, Європі потрібен санітарний кордон від тієї, іншої частини, з ракетами. Заради цього нам можуть подарувати певну недосконалість. У цьому наш історичний шанс. Колега щойно повернулася з Індії. Розповіла чимало цікавого. Каже: потяги ходять, як у нас, дурять, як у нас, безлад і бруд подекуди навіть гірші. Але клімат вони забезпечили! І країна, спираючись на свою стародавню культуру, на потужний креативний клас, на жагу до змін, стрімко розвертається в бік модернізації.
Припустімо, вони великі: мільярд населення й середня річна температура +27. А ось на іншому континенті є Колумбія, населення якраз 46 млн. Країна змучена революціями й нарковійнами. Але ж вистачило солідарної волі, щоби почати витягувати себе за волосся з болота! Торік славнозвісний Медельїн визнано найсприятливішим містом для інновацій у світі, на другому місці – Тель-Авів, на третьому – Нью-Йорк…
Європейська перспектива для України, як і п’ять, і десять років тому, – це не обіцянка раю, а лише інструмент, за допомогою якого можна почати витягувати себе з багнюки. Навіть не знаю, що тут важливіше: делікатні копняки з боку Єврокомісії та МВФ чи сила моральної спокуси, але шанс полягає в тому, щоби змінити стандарти, розігнати хмари, як той барон, за розкладом! Сказати собі зранку, що зараз на часі подвиг.
Є, щоправда, одна перешкода: керівництво. Те саме, про яке кремлівський агітатор із телевізора зауважив: «Дєла у нєго – дрянь». І це єдине, в чому я з ним солідарний. Але висновки в нас різні.