У сучасної держави чимало функцій. Навіть у найліберальнішому варіанті вона мусить: а) захищати своїх громадян; б) забезпечувати їм умови для життя й розвитку; в) гарантувати дотримання прав і свобод. І має для цього відповідні органи: від служби зайнятості до рибінспекції, від Держстандарту до закордонних консульств. І все заради однієї мети: громадянин понад усе. Якщо передивитися всі функції, які повинна виконувати Українська держава, єдине, що їй наразі успішно вдається, – збирати податки. Водночас податки – єдина сфера, де було зроблено спробу системної реформи, й вона зазнала такої руйнівної, такої взірцевої катастрофи, що це природним чином поставило взагалі під сумнів здатність чинної влади до системних дій. А відтак іще нагальнішим є питання про її, держави, зміст і сенс існування.
Щоправда, в самій владі результати податкової реформи оцінюють діаметрально протилежно.Кілька тижнів тому голова профільного комітету ВР хвалився перед телекамерою, що вітчизняні митарі за чотири місяці зібрали податків на 42% більше, ніж торік (і я ж про те саме). Мовляв, це завдяки новому кодексу. Дзуськи! Кодекс тут ні до чого, ані попередній, ані чинний, ані з виправленнями, які нібито вже зареєстрували для голосування. Кодекс – це закон, в Україні ж важить не закон, а правоприкладна практика. А практика така, що реальний податківець чхав на нього приблизно так само, як луценківські слідчі разом із суддею на Конституцію.
Мій родич – господар невеличкого металообробного заводу на Донбасі. Виробляють там, скажімо прямо, не товари хай-теку, але й не тупу арматуру. Головне – вся продукція підприємства спрямовується на експорт, і не куди-небудь, а до Німеччини. Враховуючи суворі єесівські стандарти, а також ще суворіші упередження щодо нашого бізнесу й наших технологій (байдуже, обґрунтовані чи ні), його прорив на німецький ринок слід визнати маленьким подвигом і досвідом, гідним поширення по країні. Як експортер компанія має всі законні підстави розраховувати на повернення ПДВ. Бухгалтерія в порядку. Ніхто нічого не ховає. А в місцевій податковій господареві сказали прямо, без цих, знаєте, столичних сентиментів:
– Викресли ти цей ПДВ зі звіту.
– Як, це ж мої гроші, мені ж їх винні за законом!
– Кажуть тобі, викресли. Бо буде гірше.
Якраз тоді Державна податкова служба урочисто повідомила, що ПДВ повертатимуть автоматично – без впливу суб’єктивного фактора, за допомогою спеціальної комп’ютерної програми (така була вимога МВФ). Система спрацювала блискуче: по всій країні з 2 тис. підприємств, що звернулися по компенсацію, податок автоматично відшкодували… 32 компаніям! Я тепер розумію чому. Почав телефонувати знайомим, які мають свій бізнес і відповідні свіжі враження. Розповіді схожі, немов ксерокопії: приносиш в інспекцію звіт, а тобі кажуть:
– Мало.
– А розрахунки, а ставки, а, блін, Кодекс?
– Нічого не знаю, напишіть більше.
А що той інспектор може? Йому наказали. План спустили. Коротше, азаровщина…
Циміс конкретної колізії з моїм родичем у тому, що він свого часу неабияк співчував регіоналам і навіть робив якісь там внески – чи то добровільні, чи то добровільно-примусові, я вже не знаю. Тепер він почувається двічі обдуреним: як, від своїх?
Нещодавно мені розповіли анекдот: мовляв, у Донецьку народ боїться виходити з дому, бо там хапають людей на вулиці й відправляють до столиці на керівні посади. Так ось, «влада донецьких» – міф, із яким треба попрощатися якомога швидше. Біло-блакитні – це не влада регіонів, навіть не влада якогось одного конкретного регіону. Це диктатура «своїх». У «свої», і це правда, часто потрапляють за принципом земляцтва, але вживати узагальнююче «донецькі» означає не бачити ворожості цього режиму до всієї України від Луганська до Ужгорода.
Другий міф – це «вертикаль влади». На тлі млявих, ледачих, розпещених помаранчевих спершу комусь (не мені!) здавалося, що ці – хоча б конкретні хлопці, вони вміють працювати, наведуть лад, хай навіть щось відкусять на свою користь, аби механізм працював. Авжеж! Механізм побудований таким чином, що він ще пропускає конкретні вказівки, але не може змусити окремі вузли та деталі виконувати не властиві їм функції. У понеділок прем’єр пообіцяв президентові до кінця року «завершити роботу з дерегуляції національної економіки». У тому сенсі, що після того бізнесом займатися стане легше. Ми вже бачимо, як діє «заборона на перевірки для малого бізнесу». Здається, пан Азаров сподівається, що до нового року здохне або шах, або віслюк.
Аби не Україна.