Тиждень мав змогу поспілкуватися на тему звуження перед офіційним Києвом простору для маневру на міжнародній арені з екс-послом США в Україні (1998–2000), експертом Інституту Брукінґса Стівеном Пайфером.
У.Т.: Пане посол, ви уже казали, що Україна втратить можливості для дій у відносинах із Росією, потрібні для відстоювання своїх інтересів, якщо демократія згортатиметься далі. Що саме на цьому просторі вона губить?
– Як на мене, за останні півтора року відносини між Києвом та Москвою справді покращились. Однак існують і далі питання, щодо яких їхні інтереси розходяться. Згадаймо перемовини щодо ціни на російський газ. Український прем’єр знову говорить про потребу її знизити. Цим закладається конфлікт. Що нижча вона, то менші будуть доходи Росії. Сторони мають різні погляди на газогін «Південний потік». Якщо Росія та інші країни його збудують, він перетягне на себе те паливо, яке сьогодні перекачують територією України, адже наразі не передбачено розробки нових джерел. І, на моє переконання, якщо регрес демократії у вашій державі призводить до послаблення її відносин із ЄС та США, то це автоматично погіршує і договороспроможність на перемовинах із Росією. І, навпаки, якщо Київ матиме гарні стосунки з Європою, його позиція у взаєминах із Москвою буде сильніша. Коли демократія згортатиметься, вам буде важко зберегти добрі взаємини з європейськими партнерами.
У.Т.: Як ви прокоментували б таку тезу, що Україна просто не може дозволити собі бути авторитарною, бо, на відміну від, скажімо, Росії з її імперськими масштабами та ресурсами, вона здатна апелювати в діалозі з Європою та США лише до своїх демократичних здобутків?
– Я не малював би картину в чорному й білому кольорах. Але певна річ, демократичну Україну розглядатимуть як більш гідного і прийнятного партнера Європи й Америки. На мою думку, зовнішня політика, яку здійснює Адміністрація президента Януковича, є доволі розсудливою: розвивати одночасно добрі відносини і з Росією, і з Європою. Він дав чітко зрозуміти, що хоче привести країну до всеохопної зони вільної торгівлі з ЄС, а не до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Як на мене, це дуже правильна політика. Але, знову ж таки, він буде значно більш спроможний просувати її, якщо Україну сприйматимуть як демократичну державу, що поділяє політичні цінності Європи. Якщо всі бачитимуть, що Україна далі рухається в хибному напрямку, втрачаючи демократичні здобутки, Януковичу буде куди важче реалізовувати свою політику.
У.Т.: Чи може трапитися так, що США та ЄС, зрештою, заплющать очі на авторитарні схильності президента Януковича, аби лиш утримати Україну на європейській орбіті?
– На мою думку, все навпаки. Деякі європейські політики вже говорять, чи не повинен Євросоюз сповільнити переговори щодо Угоди про асоціацію через згортання демократії. Але це не відповідає інтересам Києва. Тут, у Вашингтоні, я чую, як люди висловлюють своє занепокоєння обмеженням політичної свободи в Україні. Я вже казав, що президентові Януковичу буде дуже важко домовитися про зустріч із президентом Обамою. Ваш уряд має визначитися, чого він хоче. Він не може згортати демократію і водночас мати такі відносини з ЄС та США, яких він сьогодні прагне.
У.Т: Коли відсунути вбік логістичні й організаційні аспекти, що потрібно, аби зустріч двох лідерів держав стала можливою?
– Пригадаймо, що торік, у квітні, вже відбулася двостороння зустріч глав держав під час Саміту з ядерної безпеки. Як на мене, нинішній Білий дім дуже швидко налагодив відносини з Адміністрацією Віктора Януковича, без вагань визнав результати президентських виборів 2010 року, бо їх сприймали як вільні й чесні. Вони надали йому справжньої демократичної легітимності. І що ми спостерігали впродовж останнього року? Проблематичні місцеві вибори в жовтні 2010-го, активізацію СБУ, судовий процес над Юлією Тимошенко й те, що бачиться політично мотивованим переслідуванням інших лідерів опозиції. Отож закономірно постає запитання: наскільки відданими демократії є президент Янукович та його команда? Багатьох людей у світі тривожить регрес демократії в Україні. Як на мене, щоб зустріч між президентами стала можливою, потрібні принаймні дві речі: конкретні досягнення вашої країни (нинішній Білий дім любить говорити з тими, хто демонструє позитивні результати) та припинення згортання демократії. Останнє наразі важливіше. Якщо президент Обама зустрінеться з вашим президентом, він порушить питання долі української демократії і критикуватиме свого співрозмовника. Якщо він не займе жорсткої позиції щодо наступу на демократію в Україні, то цього не залишить поза увагою Конгрес. Чимало людей в американському парламенті стежать за судовим процесом над екс-прем’єром, багато хто занепокоєний тим, що він політично мотивований і висунуті звинувачення не мають підґрунтя. Ми чули критичні заяви від американської Комісії з безпеки та співробітництва у Європі, він сенатора Джона Маккейна, який озвучує позицію республіканців щодо зовнішньополітичних питань. Що далі українська політична система віддаляється від демократії, то важче буде нинішній владі в Києві домовлятися про зустріч із президентом Обамою.
У.Т.: Чи можна розмежувати підтримку колишньої очільниці Кабміну як політика за кордоном, котру вона мала й раніше, та захист демократії як такої в Україні? Адже для багатьох екс-прем’єр – дуже суперечлива постать.
– Я не думаю, що хтось має якісь нереальні ілюзії щодо Юлії Тимошенко. Всі визнають: її є за що критикувати. Та все ж таки її переслідування нинішньою владою стало для багатьох неприємним сюрпризом. Як видається, суть висунутих звинувачень – у тому, що вона уклала поганий контракт. Я чув, як люди у Вашингтоні теж критикували умови газової угоди з Росією. Зрештою, підписання такого договору спричинилося до того, що Тимошенко програла президентські вибори 2010-го. Але криміналізувати такі речі неприпустимо. Попри політичні розбіжності, що існували до президентства Януковича поміж різними силами у вашій країні, раніше такого не траплялося. Лише торік це стало реальністю – політично вмотивовані карні справи проти лідерів опозиції. Це ненормально для демократії.
У.Т.: Чи вбачаєте ви сьогодні якусь різницю між американським та європейським підходами до України?
– Я вважаю, що між цими підходами насправді чимало спільного. Ваш президент дав чітко зрозуміти, що не зацікавлений в отриманні Плану дій щодо членства у НАТО, але готовий до практичного співробітництва з Альянсом. У Вашингтоні на це відреагували спокійно: о’кей, таким є вибір України. Для вашої країни логічно розвивати добрі відносини з ЄС. Моє враження – що американський уряд дуже активно підтримує справу ухвалення між Євросоюзом та Києвом угоди про асоціацію та всеохопну й глибоку зону вільної торгівлі, бо це закладе підґрунтя для дуже позитивної співпраці з ЄС. Ось чому в США стурбовані згортанням демократії в Україні: бо це ускладнить рух вашої країни до Європи. Як у Європі, так і в Сполучених Штатах дехто вже запитує, чи не час подумати про санкції проти декотрих українських посадовців.
У.Т.: Як можна допомогти Україні, коли її влада втрачає довіру в демократичному світі?
– Мене особисто непокоїть таке: що довше її нинішній уряд триматиметься свого поточного курсу, копаючи власноруч собі глибшу й глибшу яму, то важче буде взагалі щось змінити на краще. Але, вважаю, коли вони захочуть зупинити процес, якому ніхто не довіряє, то зможуть знайти суто технічні підстави, щоб запустити його спочатку.
Біографічна нота
Стівен Пайфер народився 8 грудня 1953 року в Каліфорнії, США. 1976-го закінчив Стенфордський університет. Нині є експертом Інституту Брукінґса у Вашингтоні. Дипломатична кар’єра:
1978–1980 – співробітник посольства США в Польщі.
1980–1984 – працював у відділі Європи, згодом – у відділі з питань політики і безпеки в Європі Держдепу США.
1985–1988 – співробітник політвідділу посольства США в СРСР.
1988–1990 – заступник начальника відділу СРСР з питань багатосторонніх відносин і безпеки Держдепу.
1990–1993 – заступник радника з політичних питань посольства США у Лондоні.
1993–1994 – заступник головного координатора з питань нових держав Держдепу.
1994–1997 – директор управління України, Росії та Євразії в Раді національної безпеки, згодом спеціальний помічник президента й головного директора РНБ США.
1998–2000 – посол США в Києві.
2001–2004 – помічник заступника, помічник держсекретаря США з питань Європи та Євразії.