У понеділок, 12 лютого, Михеїла Саакашвілі затримали у Києві та примусово вислали чартерним рейсом до Польщі. Саме звідти екс-президент Грузії та екс-очільник Одеської ОДА прибув до України у вересні 2017-го, здійснивши силовий прорив українського кордону. Оскільки на той момент Саакашвілі мав статус особи без громадянства, до Польщі його видворили у порядку реадмісії, яка застосовується до нелегальних мігрантів. Сам Саакашвілі назвав операцію «викраденням», звинувативши у ньому особисто Петра Порошенка. Якщо Саакашвілі облаштується у Польщі, Грузія може спрямувати запит на його екстрадицію і туди, оскільки на Батьківщині проти Саакашвілі порушено декілька кримінальних справ. Такий варіант був би для Банкової оптимальним, оскільки ефективно протидіяти скандальному і непередбачуваному опозиціонеру влада так і не навчилась. Якщо ж екстрадиції не станеться, Саакашвілі зможе і надалі залишитись українським опозиціонером (хай навіть в екзилі), генеруючи скандали і провокуючи владу на нові помилки з наступними іміджевими втратами.
Власне, уся історія стосунків української влади та Саакашвілі – це ланцюжок стратегічних і тактичних помилок, причому з обох боків. Сьогодні очевидно, що першою ланкою цього ланцюжка було призначення Саакашвілі на посаду очільника Одеської ОДА. Мотив Банковї цілком зрозумілий: залучення оповитого легендами грузинського реформатора мало зміцнити позитивний образ влади. Але вибудувати конструктивні стосунки з Саакашвілі не вдалося і замість союзника Банкова отримала запеклого опозиціонера. Чергової серйозної помилки влада припустилася, запустивши процедуру припинення українського громадянства Саакашвілі. Незалежно від того, наскільки вагомими були підстави, це виглядало, як покарання за політичну нелояльність. Або як фантастичне нехлюйство відповідних інстанцій, котрі злегковажили перевіркою анектних даних майбутнього очільника ОДА (!) і майже два роки не звертали уваги на очевидні невідповідності.
Читайте також: "Помста за польський антибандерівський закон". Реакція соцмереж на видворення Саакашвілі
Через це влада опинилась у слабкій позиції: не відчуваючи достатньої суспільної підтримки, вона була змушена утримуватись від рішучих дій щодо Саакашвілі. Зате Саакашвілі отримав привід для нелегальних дій у відповідь, апелюючи до природнього права громадян на спротив узурпаторам, у даному випадку – «баригам». Попри неоднозначність такої риторики і незначний політичний рейтинг, Саакашвілі засвідчив слабкість української влади і державних структур: виявилося, державний кордон України можна прорвати відносно невеликими фізичними та медійними силами. Лихоманкова медійна активність Саакашвілі в Україні змусила владу шукати достатньо вагомих підстав для більш рішучих дій. І такі підстави знайшлися – йдеться про дані щодо зв’язків Саакашвілі з російським олігархом Сергієм Курченком, який нібито фінансує діяльність опозиціонера в Україні. Згідно заяви генпрокурора Юрія Луценка, Курченко фінансував Саакашвілі в рамках підготовки силового захоплення влади.
Оприлюднення аудіозаписів переговорів з Курченком, кримінальне провадження, обшуки, затримання, допити, домашній арешт – здавалося, для Саакашвілі наступають скрутні часи і Банкова тепер говоритиме з ним з позиції сили. Певних успіхів досягти вдалося: від буйного опозиціонера дистанціювалася частина соратників, а його риторика суттєво пом’якшилася. Але кінцівка – скоріш за все, проміжна – вийшла змазаною. Вже у грудні 2017-го Саакашвілі знаходився у розшуку за трьома статтями Карного кодексу – як зазначили у ГПУ, розшуком Саакашвілі займаються СБУ і Нацполіція. 9-го лютого генпрокурор оголосив, що експертиза підтвердила автентичність записів телефонних переговорів Курченка з Саакашвілі.
Читайте також: "Усунули політичну небезпеку". Як світові ЗМІ відреагували на видворення Саакашвілі
А через три дні останнього затримують – але не в якості фігуранта цих кримінальних справ, а як звичайного мігранта-нелегала, ускладнивши проведення слідчих дій. Такий розвиток подій дав Саакашвілі можливість заявити про фейковість звинувачень ГПУ. «Якщо людину звинувачують в державному перевороті, її не виганяють з країни» – заявив політик під час брифігну 12 лютого. Крім того, виникають питання щодо взаємодії державних органів України, оскільки у ГПУ заявили, що ДПСУ провела операцію по реадмісії Саакашвілі несподівано, без узгодження з ними. До того ж, 13 лютого Саакашвілі у якості свідка мав пройти допит у суді за справою екс-бійців «Беркуту» – тепер це також стало неможливим.
Таким чином, за підсумками трьох років «стосунків» з Саакашвілі, українська влада опинилася у суцільному програші, не продемонструвавши ані успіхів свого ставленника на Одещині, ані сил, щоб приборкати скандального політика. Сам Саакашвілі наробив не менше помилок. Прорив державного кордону, безглуздий штурм Жовтневого палацу та нестримний популізм зробили його надто токсичним навіть за стандартами української політики. З суспільною підтримкою також не склалося. Минулого року, за даними Фонду «Демократичні ініціативи», рейтинг партії «Рух нових сил» ствновив менше 2%, а баланс довіри до Саакашвілі складав -57% – не набагато краще, ніж у Петра Порошенка (-62%) або Володимира Гройсмана (-56%). Судячи з динаміки, опозиційна активність Саакашвілі українцям не сподобалась: принаймні, у грудні 2016-го баланс довіри до Саакашвілі складав -48%, а за пов’язану з ним партію були готові голосувати майже 5% опитаних «Демократичними ініціативами».
Читайте також: Іноземні експерти прокоментували видворення Саакашвілі з України
Однак, для Саакашвілі, який не міг і не може висуватися на будь-які вибори, втрата рейтингу не є проблемою. Зате для чинної влади, котра має мізерну підтримку суспільства, навіть найменші втрати є вкрай небажаними. Втім, питання, наскільки сильно конфлікт Банкової та Саакашвілі вплинув на рейтинг влади, залишається відкритим, оскільки протистояння перебувало на периферії суспільної уваги. Набагато гірше те, що конфлікт засвідчив слабкість базових державних інституцій України, починаючи від громадянства і закінчуючи дієздатністю прокуратури та силових відомств. Наскільки вони вільні від ситуативних політичних впливів? Наскільки вони дієздатні у нетривіальних ситуаціях? Чи можуть на них покладатись ті, хто має справу з українською державою? Відповідь на ці питання невтішна: цього року, за оцінками експертів Всесвітнього економічного форуму, Україна потрапила до 10-ки країн з найгіршою якістю інституцій. Це дає можливість політикам-екстремалам грати в Україні поза правилами, користуючись слабкостями та дисфункціями нашої державної машини.
Владі це дає не лише спокусливу можливість керувати країною у ручному режимі, але і становить постійну загрозу втрати контролю над ситуацією. Для громадян це означає існування у хисткому та ненадійному інституційному середовищі, не здатному захистити населення у непересічних ситуаціях. 13 лютого Саакашвілі вже оголосив про намір повернутись до України і немає сумніву, що це йому вдасться і вдруге. А значить, на нас чекає другий сезон гостросюжетного політичного серіалу. Щоправда, замість реквізиту його (анти)герої трощитимуть українську державу.