Кіотський протокол, Паризька угода 2015-го…Як виконуються їхні вимоги в Україні та світі? Чи спроможні такі домовленості зупинити зміни клімату?
— Україна була активним учасником Кіотського протоколу в 2008–2012 роках. Якраз тоді реалізовувались проекти спільного впровадження (Joint Implementation). Ми (ЄБРР) мали вуглецевий фонд і навіть викупили вуглецеві кредити (зниження СО2) у семи проектах. Наприклад, наш клієнт, найбільший холдинг із виробництва цукру та іншої сільськогосподарської продукції «Астарта», отримавши від нас кредит €30 млн на енергоефективність, зменшив споживання енергоресурсів і відповідно викидівСО2 до 300 тис. т . Наш вуглецевий фонд, учасником якого були європейські країни та компанії, яким необхідні були квоти на зниження викидів, викупив їх тоді за декілька мільйонів євро. Усе це працювало дуже добре до 2012 року. Потім механізми Кіотського протоколу перестали діяти, і нині поступово вибудовуються фінансові механізми Паризької угоди. Розпочав роботу багатомільярдний Фонд зеленого клімату (GreenClimateFund),що створений як фінансовий інструмент у межах угоди. Він вже працює та має фінансування на $10 млрд. Але Україна з різних причин на сьогодні не є країною-бенефіціаром для цього фонду. Наскільки я знаю, робота в цьому напрямку ведеться. Керівництво Мінприроди(це його сфера)не дуже активно, але порушує питання про те, щоб Україна теж стала учасником, і ми як банк готові цьому допомогти.
Наразі ж немає іншого механізму, в межах якого Україна отримувала б фінансування відповідно до Паризької угоди. Одним із потенційних механізмів може бути так звана внутрішня торгівля викидами. Ми допомагали в цьому раніше й готові надалі допомагати, але уряд поки що недостатньо приділяє цьому уваги. Це інструмент на зразок європейської European Union Emission Trading Scheme (EU ETS)—ринковий механізм фінансування проектів зі сталої енергетики. Це доволі велика і складна тема: треба створити з нуля систему торгівлі викидами. А оскільки в Україні є давні складнощі з організацією біржової торгівлі чи фондового ринку, то, звісно, далеко робота не просунулась.
Читайте також: Президент ЄБРР запевнив Порошенка у підтримці реформ в Україні
А в глобальному сенсі такі великі фонди,звичайно, здатні впливати на проблему. Наприклад,нещодавно для країн Кавказького регіону (Вірменія, Азербайджан, Грузія), ми отримали ресурс від фонду $50 млн. Об’єднаємо його з нашими кредитними ресурсами, і це буде програма на €150–200 млн. Ці гроші дамо компаніям на проекти з енергоефективності та відновлювальної енергетики. Тобто гроші є, і їх виділятимуть під конкретні проекти, але Україна,на превеликий жаль,поки проходить повз це. За останні 10 років ми профінансували в Україні 150 проектів (на €2,5 млрд.),пов’язаних з енергоефективністю. В результаті вдалося знизити енергоспоживання на об’єм, еквівалентний річному споживанню в Грузії чи Молдові. Відповідно на такі самі об’єми зменшилися викиди СО2. Хоча ми робимо не так багато,як можна робити в Україні в принципі, виходячи з потенціалу країни
У якому з регіонів, котрі ви курируєте від ЄБРР, більше розуміють потреби боротьби з кліматичними змінами? У чому відмінність? Чим вирізняється Україна?
— Усюди по-різному. В Україні це актуальніше,бо для нас ідеться про виживання, енергонезалежність і загалом незалежність країни (з огляду на відносини з нашими сусідами і незалежність від поставок природного газу). Або ми економимо, зменшуємо споживання, стаємо енергонезалежними, взагалі незалежними ні від кого, самі собі плануємо що хочемо, або залишаємося на газовій голці й постійно слухаємо вимоги чи йдемо на повідку північного сусіда. Тому для нас це актуальніше і про це в нас більше говорять. Але, нажаль, за досвідом державного управління, на мій погляд, Грузія в цьому сенсі більш просунута й активна. Там усе-таки молодший у середньому керівний склад державних органів влади, міністерств. Вони краще усвідомлюють і більше роблять.
У нас, нажаль, часто, особливо останнім часом, це говорильня, піар і мало дій. Енергетичної стратегії досі немає, стратегії чи якоїсь зрозумілої політики у сфері енергоефективності та сталої енергетики не проглядається. Що казати про кліматичну стратегію? Зелений тариф був прийнятий, по суті, завдяки Клюєву. Він лобіював свої інтереси, але допоміг, певною мірою, розвитку відновлювальної енергетики загалом. Але після того як систему підтримки створили, практично нічого нового не було. Ті ж таки цільові 11% для відновлюваної давно визначені, але нова стратегія ще не прийнята. Немає розуміння пріоритетів: що ми підтримуємо – використання сонця чи біомаси, або може розумні розподільчі мережі та електроакумуляцію?.
Читайте також: Спецтему Зелений тариф
Подивіться на статистику: біомаса й біогаз разом займають біля 50 МВт порівняно із 500 МВт сонця і 500 МВт вітру. Попри те що Україна —аграрна країна, величезний потенціал зараз гниє на полях чи в лісах і не використовується. Немає логістики, попиту, плюс не реформоване лісове господарство. Лісгоспи також працюють напівлегально, не реформовані з радянських часів. Тобто немає ринку сировини: щепи, порубочних залишків чи соломи. З одного боку, є агрохолдинги, в яких повно соломи чи інших корисних відходів, й вони не зацікавлені особливо щось із ними робити. Із другого — є енергетичні компанії, девелопери, їх дедалі більше, вони хочуть це спожити й не можуть знайти надійні та зрозумілі поставки. Звісно, існують якісь точкові проекти, але глобально ця ніша, цей ринок використання біомаси та відходів сільського господарства не розвивається, і ми намагаємось якось це питання вирішити.
У2013-му ви анонсували згортання підтримки української альтернативної енергетики, потім, у 2014-му, навпаки,— подвоєння її фінансування. Із чим пов’язані такі різкі зміни? Чи заслуговує українська альтернативна енергетика на підтримку ЄБРР?
— Для нас відновлювана енергетика завжди була пріоритетна, і ми в багатьох країнах, де працюємо, намагаємося допомогти урядам створити систему її підтримки. В Україні ми побачили велике зацікавлення на державному рівні, серед бізнес-спільноти і включилися в роботу ще у 2007 році. Тоді, коли вже був початковий закон, але він не годився для інвесторів, — зустрічалися з депутатами, радили його змінити. У принципі, його прийняли на той момент більш-менш нормальним. Ми порахували, що тут великий бізнес-потенціал і почали готувати програму фінансування. Дуже багато приділяли цьому уваги, активно працювали з девелоперами. Тоді ще підписувались довгострокові договори на купівлю до 2030 року, і ми профінансували вісім проектів.
Але була одна проблема :місцева складова (необхідність купувати обладнання в українського виробника). У 2013-го, здається, підходив термін, коли всі девелопери мали виконувати цю вимогу. Це, звісно, відлякало інвесторів і створило вакуум на ринку на рік чи два, бо девелопери не могли цього зробити. Ми теж не могли із цим погодитися, бо нам потрібне надійне, перевірене обладнання в проектах, а не експерименти з новим обладнанням (для цього є інші програми). Потім був момент, на початку 2015 р, коли зелений тариф на сонце, а потім і на всю відновлювану енергію знизили на 50%. Це тривало декілька місяців, у судах НКРЕ програло, компаніям — виробникам електроенергії з відновлюваних джерел компенсували втрати, але це знову-таки сильно налякало інвесторів.
Потім з’явилася нова модель ринку, передбачався новий гравець на ринку— гарантований покупець для зеленої енергетики. Державне підприємство Енергоринок перестало укладати довготермінові договори до 2030-го,почала робити річні, бо нібито вони вже скоро ліквідуються. Звісно, це величезний мінус і для фінансистів, і для інвесторів, адже їм потрібна тривала гарантія повернення коштів. У законі вона довга, але на практиці — ні. Тому насправді ми не призупиняли роботу, працювали й далі, ще профінансували кілька проектів після всіх цих подій і зараз на розгляді маємо ще декілька проектів. Але за цей час погіршився інвестиційний клімат загалом, збільшилися ризики в Україні, що додатково вплинуло на кількість затверджених проектів. Плюс невизначеність із довгостроковим контрактом на покупку електроенергії. Коли це вирішиться, буде більше проектів.
Читайте також: Не той відтінок зеленого
Чи сильно вплинула на інвестора війна?
— Звичайно. Це збільшило ризики країни, погіршилася макроекономічна ситуація, менше стало інвесторів. До цих подій була дуже велика кількість охочих інвестувати, а зараз багато хто боїться. Більш насторожено дивляться на проекти, наближені до Криму чи Сходу України.
Наскільки реально, що відновлювальна енергетика в Україні зможе якщо не замінити традиційні види, то принаймні стати не дотаційним їхнім конкурентом?
— Це реально. Європейський банк узагалі прихильник ринкових підходів, ми не дуже любимо всього державного. Основне наше фінансування —приватний сектор. Його частка в наших проектах 80%— і тільки 20% державного. Сьогодні поміж парламентаріїв почалися дискусії з приводу перегляду системи підтримки для відновлювальної енергетики. Мовляв, зелений тариф, прийнятий вісім років тому, вже застарів, придумаймо щось нове. Ну, по-перше, це контрпродуктивно — порушувати сьогодні такі питання на політичному рівні без попереднього фахового вивчення ситуації та поза рамками вироблення системної енергетичної політики держави. Це посилає негативний сигнал інвесторам. Кожен, хто приходить, повинен бути впевнений, що наступні 13 років, до 2030-го, буде працювати в зрозумілій системі підтримки, що він отримує запланований грошовий потік та поверне собі інвестиції. Йому потрібна стабільність. Врешті, ми під це даємо кредит, і він ще буде зав’язаний на цю позику. А коли інвестор чує «передумаймо через два роки», це, на жаль, його насторожує і відштовхує від ринку. До девальвації гривні відносно долара ціна на електроенергію, вироблену з відновлювальних (окрім сонця) джерел (гідро-, вітер, біомаса, біогаз),вже була майже зіставна (різниця у10-20% )із тією, за якою її обленерго продавали кінцевому споживачу. Нажаль, девальвація внесла корективи, ціна в гривневому еквіваленті для відновлювальних видів піднялась утричі, адже вона зафіксована в євро.
Але з огляду на те, якими скаженими темпами розвиваються технології і як швидко знижується вартість тієї-таки сонячної енергетики, вона зближається. Якщо подивитися динаміку, ціна на традиційну енергетику швидко йде догори, а на технології та відновлювану енергію — донизу, і вони перетнуться. Це відбудеться сто відсотків до 2030 року. Думаю, через три-п’ять років ціни в Україні вже будуть конкурентні. Для цього потрібна сучасна модель енергоринку— те, що зараз у ВР намагаються з великим труднощами провести. Потрібно багато роботи на підзаконному рівні, велика кількість документів, створення багатьох нових інститутів та процедур. І якщо будуть вища політична воля та підтримка, щоб провести таку реформу, і з’явиться конкурентний ринок,то відновлювана енергетика конкуруватиме. І навіть якщо не буде цього ринку, ціни за рахунок зниження вартості технологій падатимуть і не треба буде, як на мене, нічого вигадувати після 2030 року.
Відновлювальна енергетика буде конкурентною без жодних систем підтримки. Зелений тариф для неї після 2030-го буде не потрібен, вона вільно конкуруватиме з традиційною, особливо якщо правильно прорахувати вартість на традиційну енергетику. В Україні сьогодні не враховані всі так звані побічні, екстернальні, затрати: екологічний ефект у вигляді податку чи якісь надбавки. Якщо, скажімо, прорахувати для атомної енергії повний цикл – побудову нових станцій, а не експлуатацію наявних, які доексплуатовуватимуться ще з десять-двадцять років максимум, включити туди нові капітальні затрати, амортизацію плюс вартість фінансування, яке є дорогим, вартість безпечного виведення з експлуатації тощо, то відновлювальна енергетика буде вже навіть сьогодні конкурентною. Ті ж таки вітер, біомаса, біогаз уже дешевші, якщо порахувати вартість нової станції на традиційних ресурсах. Адже станції для спалювання вугілля ніхто не будуватиме сьогодні за допотопними проектами. Потрібні суперкритичні параметри пари, суперсучасні технології з дотриманням усіх екологічних вимог. Така станція дорога. І газова — теж буде дорога через сучасні технології. Тому в США цей паритет цін уже склався, відновлювальна енергія стала дешевшою від традиційної. А в Україні це перспектива трьох-п’яти років.
Що думаєте в цьому контексті про розвиток вітчизняної гідроенергетики? Останнім часом із цього приводу чимало скандалів…
— Для нас оцінка впливу на навколишнє середовище є пріоритетною. Проекти з гідроенергетики проходять її, залежно від їхніх складності й масштабів, або дуже детально, або спрощено. На жаль, проблема з ними в Україні є. Коли вісім років тому запрацював зелений тариф, були великі надії на шалений розвиток гідроелектростанцій. Ми завжди чули історії, що в радянський час діяла десь тисяча малих ГЕС,але вони занепали, і тепер тільки вкласти гроші — вони всі запрацюють. Цього, як ми бачимо, не відбувається.
Читайте також: Остап Семерак: «Я проти збільшення теплоенергетики як найбільшого забруднювача довкілля»
Навіть після появи закону в 2009 році потужність малих гідроелектростанцій в Україні від 70 МВт зросла до 90 МВт. За вісім років — лише 20 МВт. Це смішно. Що таке 20 МВт? Наприклад, сонячних потужностей за цей період (враховуючи Крим) ввели 1000МВт.Вітру—біля500 МВт,а малих гідро — 20 МВт. Це, звісно, не ті темпи й не той об’єм,на який ми чекали. Зрізних причин.
Передусім мова про складність землевідведення. Зазвичай усе йде через сільські ради, де працюють якісь місцеві зв’язки. Вони сидять на землях, або відвели їх комусь, хто не хоче ні бізнес розвивати, ні здавати в оренду чи продавати їх для будівництва малих ГЕС. Окрім того, була дуже негативна історія, пов’язана з екологічним аспектом. Усі бачили ці страшні фотографії річки в Карпатах загнаної в труби. Тоді місцевий підприємець без досвіду спробував зробити невдалий проект. Це було загальним великим негативом для розвитку сектору. У час, коли це сталося декілька західноукраїнських областей оголосила про плани побудувати більше 300 МВт гідроелектростанцій, і, звісно, без будь-якого обговорення з громадськістю та екологами.
Це була звичайна політична заява, але на тлі цього негативного проекту вона викликала дуже сильну реакцію. Були страйки екологів і створилася негативна ситуація щодо гідроенергетики в Україні. Через такий негатив сприйняття малої гідроенергетики в Україні, до речі, постраждав один клієнт банку. Він отримав фінансування на будівництво малої ГЕС в Івано-Франківські області, проект пройшов всі погодження, включно з екологічними вимогами. На вимогу банку клієнт два рази робив дослідження риби у річці (що затримало реалізацію проекту на рік), потім за результатами дослідження змінив дизайн ГЕС, відповідно проектну документацію, щоб забезпечити прохід риби. І незважаючи на все це, через усі ці екологічні хвилювання, а також блокування на місцевому рівні деякими зацікавленими групами, довелося проект реструктуризувати. Компанія втратила певні кошти, але успішно реалізувала проект в іншому місці. На цьому наш досвід у фінансуванні будівництва нових міні-ГЕС, на жаль, зупинився.
У секторі малої гідроенергетики є два-три гравці, які потроху проводять модернізацію в основному старих станцій, але доволі повільними темпами. Сім-вісім років тому були навіть намагання створити інвестиційний фонд для малих ГЕС, планувалося будівництво більше 20 станцій, ми розглядали можливість спів фінансування, але в результаті нічого не вийшло через зазначені вищі проблеми у секторі. Також є проблема з фахівцями. В Україні з великої гідроенергетики від радянських часів є багато спеціалістів, а з малої— дуже мало. Вітчизняне обладнання, за словами українських девелоперів, які намагалися на ньому працювати, теж не зарекомендувало себе позитивно. Зараз переважно використовують центральноєвропейське. Та й для впровадження проекту потрібно чимало часу, під кожну річку, кожен перепад проектується своя турбіна, доволі довгі терміни будівництва, плюс ці проекти доволі дорогі. Якщо подивитися на капітальність затрат, то гідро- дорожче, ніж сонце чи вітер і співставне з біомасою та біогазом.
Нещодавно ви запустили програму кліматичних інноваційних ваучерів. Що це таке і які критерії відбору учасників? На який ефект розраховуєте?
— Це наш новий напрям діяльності, який ми почали розробляти кілька років тому. Програма називається FINTECC (фінансування нових технологій).Її мета — сприяти використанню чи розробці нових енергоефективних технологій в Україні. Ми бачили інтерес наших клієнтів до нових розробок, але водночас і їхній острах: і через необізнаність із цими технологіями, й через те, що вони зазвичай дорожчі, ніж традиційні. Тому ми вирішили що пора щось спеціалізоване розробити, аби допомогти таким-от компаніям, нашим клієнтам і не тільки, втілити нові технології. Для цього треба передати знання і допомогти фінансово.
Звичайного кредиту не достатньо. Потрібен якийсь стимул або грант, щоб це могло запрацювати. І от ми все це зробили пакетом, звернулися до донорів — і нам глобальний екологічний фонд GEF (Global Environment Facility) видав грант $7 млн. По суті, на таку пігулку, щоб допомогти компаніям прийняти рішення. Ми кажемо: «От дивіться,це технологія,в якій ви були невпевнені, але зараз ми вам дамо до 25% її вартості без повернення, і це для вас буде дешевше». Водночас ми отримали також €4 млн від Фонду інвестицій Східноєвропейського партнерства (NIF) ЄС якраз на передачу знань. Частиною цього бюджету якраз і є інноваційний ваучер, спрямований на розробку або втілення нових технологій, технічну допомогу та поради компаніям.
Щодо підтримки FINTECC наведу приклад. Компанія Агрофьюжн у Херсонській та Миколаївській областях вирощує томати для виробництва томатної пасти. Вона планувала запровадити систему крапельного зрошування. Але тому що це доволі дорого, цей проект відкладався. Вони прийшли до нас у зв’язку з великим проектом — будівництва переробних потужностей і розширення парку техніки. І ми їм запропонували грант з умовою, що до наданих компанія повинна докласти своїх грошей. Компанія, хоч спочатку не планувала великої програми зі зрошування, коли ми їй дали грошей і проконсультували, як це правильно зробити, погодилася. Із початкових, 80 га, які вони попередньо обдумували зрошувати, вирішили розгорнутися майже на 2 тис. гектарів. Такий великий стрибок.
Що стосується інноваційних ваучерів, то вони окремий компонент програми FINTECC. Переважно це гроші на розробку, тестування чи сертифікацію нових технологій або рішень. Це ,наприклад, може бути як котел (у нас є українські виробники котлів на біомасі), так і якесь ІТ-рішення для енергоспоживання. Що завгодно. Компанія може бути на такому етапі, що наші €20–50 тис., хоч це й невеликі гроші, допоможуть зробити якусь додаткову експертизу чи сертифікацію і це допоможе їй зробити стрибок. А водночас це може бути, наприклад, компанія — виробник сирів, наш клієнт, який хоче втілити нову технологію і знає, що на сирних заводах Європи використовується енергоефективнана нофільтрація(дуже дрібні фільтри для виробництва сирів). При використанні традиційних технологій багато втрат сировини та енергоресурсів, а з новими ситуація набагато краща. І тут стоїть питання, як застосувати цю розробку. Вони про неї чули, але не знають. Тобто ідея цієї програми також допомогти наявним клієнтам утілити нові технології,що вже доступні в Європі, але наші компанії не знають, як їх застосувати. Можна просто купити обладнання, тільки воно не працюватиме, бо треба, щоб хтось надав послуги інжинірингу, сказав, як технологію застосувати у виробничому циклі.
Ми не збираємося звичайно вирішити всі проблеми з інноваціями в Україні, в нас мільйон євро бюджету. Очікуємо, що ваучер буде в середньому на 20 тис. Але,якщо допоможемо 50 компаніям, це буде чудово.
Система «інноваційний ваучер» доволі нова, вона лишень набуває популярності в Європі. Для ЄБРР це взагалі вперше, Україна єдина із 36 країн, де ми її втілюємо. Запустили буквально кілька тижнів тому. Управлятиме програмою два роки компанія Greencubator, ми вибрали їх на основі конкурентного відбору. Нині — відкритий конкурс, триває збір заявок, і за місяць-два стануть відомі результати по першим ваучерам. Щодо критеріїв, то це: інноваційність, широке охоплення (технологія має бути не для одиночного застосування), зменшення викидів тощо. Із деталями можна ознайомитися на сайті програми. Якщо заявка відповідатиме критеріям, то компанія після попереднього відбору може отримати 20–50 тис. на її розробку, доробку чи втілення технології в українських реаліях.