Сергій Кривонос: “Проблема в тому, що озброєного народу боїться і влада”

Політика
19 Червня 2021, 09:00

Тиждень поспілкувався з Сергієм Кривоносом, генерал-майором ЗСУ запасу, начальником штабу ВДВ у 2012-2014 роках, колишнім першим заступником Командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ, заступником секретаря РНБО 2019-2020 рр. 

 

Кому, на ваш погляд, має підпорядковуватися територіальна оборона і чому?

 

— Нашу позицію викладено в законопроєкті №4504; завдання, поставлене президентом, ми виконали й подали його до 16 грудня 2020 року. В складі робочої групи при Комітеті нацбезпеки й оборони, яка над ним працювала, були представники від всіх силових структур нашої країни: СБУ, МВС, Національної поліції та Національної гвардії, Державна прикордонна служба, Збройні сили України, окремо сухопутні війська та Міністерство оборони та достатньо велика кількість представників громадських організацій, об’єднаних рухом «Рух 100», що якраз і підтримує розвиток територіальної оборони. Ми врахували досвід всіх країн, що мають достатньо цікаву для нас систему оборони й афішують це: наша група працювала в Естонії та Литві, ми залучили досвід Польщі, Швейцарії, Латвії, Швеції та США. Цих систем ми не копіювали стовідсотково: ми взяли те, що ментально підходить нам наразі і дозволить за короткий час створити потужну систему територіальної оборони, здатну реагувати на загрози як у межах країни, так і конкретних територій. Наша позиція полягає в тому, що територіальна оборона має підпорядковуватися Міністерству оборони України, що делегує всі повноваження Кабінету міністрів у взаємодії щодо створення системи територіальної оборони. Підкреслюю: саме системи, а не військ, як зазначено в президентському указі. Ми підходимо до цього питання ширше, розуміючи, що військові — це достатньо вузька компонента, що має окремі вузькі завдання. Нам ідеться про те, щоб весь український народ мав змогу захищати свою землю, незалежно від того, служить людина в Збройних силах чи є контрактним резервістом територіальної оборони.

 

Читайте також: Паперові солдатики

 

Чому саме Міноборони? Ми врахували досвід мобілізації 2014 року, на жаль, не завжди позитивний в розрізі застосування батальйонів територіальної оборони — але це було «від безриб’я»: не було нічого, а комусь треба було воювати. Також ми врахували те, наскільки це буде ефективно в складі Збройних сил та поза їхніми межами. Річ у тім, що наразі ЗСУ й так виснажені тривалим протистоянням із РФ, і просто немає можливості «забирати» з них якусь кількість людей для створення територіальної оборони. А ще попередній досвід показав, що сухопутним військам, як і ЗСУ загалом, територіальна оборона потрібна тільки як резерв для поповнення втрат. І коли в законопроєкті прописується, що «в разі необхідності вона може бути застосована не тільки як територіальна оборона» — це чистої води маніпуляція. Перш за все це забирає у людей бажання захищати свої території: вони розуміють, що їм знову брешуть і відправлять їх воювати деінде. Може, спочатку варто покращити роботу в ЗСУ та загалом у державі в розрізі кадрового забезпечення замість заманювати людей, як віслюків морквиною, пошиваючи їх у дурні?

Другий важливий момент. Погляньмо на досвід Польщі: там окремо створені навчально-тренувальні центри, бригади територіальної оборони. Тож армія нехай займається війною, а територіальна оборона паралельно посилює спроможності безпеки держави в тилу за рахунок місцевих резервів. Окрім того, Генштаб не має юридичного права напряму керувати цивільними організаціями, на відміну від Міноборони, яке може робити це через Кабмін — і це, напевно, найголовніше. Ми прибираємо зайві щаблі ухвалення рішень, тим самим скорочуючи та спрощуючи цей процес. Подивіться самі: поки повідомлення дійде до Головнокомандувача, воно має пройти ще вісім етапів (ОТГ, район, область, регіональне управління, командування сил територіальної оборони, Генштаб, Міноборони, Офіс президента і Президент) — і на кожному ще треба будуть якісь роз’яснення. А коли час іде на хвилини, хто ухвалюватиме рішення? Тому давайте готувати народ до спроможності себе захищати. Тож ми прибираємо військову компоненту, залишаючи рівень Міноборони і центральний орган виконавчої влади, що працюватиме так само, як Нацгвардія зараз працює в межах МВС.

 

Хто має надавати фінансові та інші ресурси на розвиток та підготовку підрозділів територіальної оборони у відповідних областях?

 

— Якщо ви побудували будинок, вам хочеться жити в спокої. Ви поставите паркан, заведете пса, поставите відеокамери тощо — тобто з власного ресурсу платитимете за власну безпеку. Так само і з територіальною обороною: йдеться про власну безпеку громад та громадян, які проживають на відповідних територіях. Хто має бути зацікавлений у цьому — Київ, у якого й так не вистачає бюджету на власні потреби? Тому ми передбачаємо систему фінансування 50 на 50: половина — центральний бюджет, бюджет Міноборони та інших силових структур, що стосуються територіальної оборони, і половина — місцеві бюджети. Тільки так, і це дозволить достатньо швидко та ефективно створити ці підрозділи. Грошей нема: за рахунок тих громад, які розуміють потребу в територіальній обороні, попередня оцінка Мінфіну показала, що якщо виділити на неї до 3% місцевих бюджетів — виходить 17 млрд грн. Тож, певно, наші військові й хочуть підпиляти шматочок, як вони звикли це робити. Це наша безпека, і платити за неї потрібно зі своєї кишені.

 

 

Читайте також: Мистецтво самозахисту

 

Наш законопроєкт, на відміну від президентського, чітко дозволяє відстежити рух коштів. Ми є підзвітними як органам місцевого самоврядування, так і органам вищого рівня. Натомість у президентському законопроєкті відсутній механізм підзвітності та громадського контролю. Якщо ми збираємося іти до стандартів ЄС і НАТО, це не підходить. Попередні висновки ГНЕУ показують, що президентський законопроєкт несе значно більше загроз, ніж наш. Ідеальних законів немає, і ми готові були допрацювати свій законопроєкт та внести зміни. Об’єднана позиція «Євросолідарності» та «слуг народу» звучала так: законопроєкт Кривоноса ми, дослівно, хоронимо. Нам поставили питання й не дали змоги відповісти на них. Голова комітету Нацбезпеки й оборони пан Завітневич не раз говорив про те, що на них здійснюється тиск із боку Офісу президента. ОП зацікавлений у прийнятті законопроєкту, що не працюватиме. Вони — за процес, але не за результат.

 

На ваш погляд, які основні завдання має вирішувати територіальна оборона?

 

— Територіальна оборона як система кризового реагування на будь-які загрози передовсім має підтримувати порядок на своїх територіях. Це охорона об’єктів державного рівня, місцевого рівня та критичної інфраструктури, за потреби підтримання поліцейського режиму. Нам закидають: мовляв, ви знову в чомусь намагаєтеся обмежити людей. Це маніпуляція і брехня. Наприклад, коли відбувається пожежа — місце пожежі огороджують поліціянти й не пускають туди людей. Це і є елементи такого режиму. Окрім того, до обов’язків територіальної оборони належить посилення функцій інших військових підрозділів: Державної прикордонної служби, Національної поліції, Національної гвардії — і це, мабуть, найголовніше, бо чисельність цих підрозділів не дозволяє їм виконувати свої завдання в повному обсязі. В державі понад 750 об’єктів критичної інфраструктури — виведення з ладу чи шкода цим підприємствам може принести великі проблеми. Хто їх захищатиме? Армія буде воювати, Нацгвардії недостатньо. Тільки ми самі можемо себе захистити.

 

Читайте також: Навчити любити Батьківщину

 

Наведу кілька прикладів. Маємо українсько-білоруський кордон — 1086 км, про який ми чітко розуміємо, що це кордон із союзниками Росії в боротьбі проти нас. Через цей кордон із Білорусі на територію України можуть бути виведені до 200 груп спецпризначенців. Хто їм протистоятиме, поки армія на війні? Далі: поки Росія брязкала зброєю вздовж кордону з Україною навесні, ми побачили, що влада й органи місцевого самоврядування не зробили нічого, аби перевірити спроможність системи територіальної оборони. Ті військові збори, що були проведені, не дають ефекту — самі військові не вирішать проблеми, бо вони навіть не знають, які об’єкти слід захищати й де вони знаходяться. Громадянам бодай показали, що робити в критичній ситуації, щоб захистити себе? Ні. Але хтось мусить це робити. Без цивільної компоненти цю потужність ми не створимо: військовим не слід тягнути на себе ковдру. Мають бути задіяні представники всіх силових структур, від військових, заступник губернатора чи керівника району, що призначається за погодження між цивільними та військовими структурами. Тільки так це дасть ефект.

Також у нашому законопроєкті передбачена система підготовки з питань територіальної оборони. Її мають пройти всі чиновники на базі державних вишів: Національний університет оборони, СБУ, Академія Національної гвардії та Академія при Президенті. Остання теж якимось дивним чином реформується в «президентський університет» — хай там хоча б створять кафедру військової підготовки. Вони просто не розуміють, що те, що вони хочуть зробити, не має шансів.

 

Яким чином має здійснюватися укомплектування підрозділів територіальної оборони?

 

— Згідно з нашим законопроєктом це мають бути добровольці, які пройшли перевірку, уклали контракт та мешкають у тій місцевості, де проходитимуть службу. Це має бути «служба вихідного дня»: з понеділка по п’ятницю люди займаються своїми справами, а на вихідних проходять підготовку в підрозділах тероборони. Будь-які громадяни за умови відповідної перевірки зможуть нарощувати свої оборонні спроможності за рахунок власного часу.

 

 

Читайте також: Глава МЗС Норвегії: Після анексії Криму військова співпраця між скандинавськими країнами отримала новий поштовх

 

Ми пропонуємо також прирівняти службу в теробороні до строкової служби. Ми знаємо, що, на жаль, строковики в армії часто використовуються як безкоштовна робоча сила, не проходячи відповідної військової підготовки. Це підриває авторитет армії. А ми натомість якраз даємо змогу кожному відчути себе «українським Рембо», героєм, здатним захищати свою державу. Якщо люди з певних причин (наприклад релігійних чи вікових) не здатні тримати зброю в руках — ми теж передбачили варіанти. Тероборона передбачає не лише збройне протистояння, а й цілий комплекс різних завдань. Кожен зможе бути корисним.

 

Чи мусять, на ваш погляд, бійці територіальної оборони мати право зберігати зброю в себе вдома?

 

— Безумовно. Але мусить бути низка обмежень. По-перше, це мають бути люди, які пройшли відповідну підготовку, перевірку, є мотивованими, перебувають у складі підрозділів та чітко знають своє завдання. По-друге, така зброя має зберігатися за відповідних умов — у сейфі з сигналізацією. Наявність власної зброї й право користування нею насправді дуже сильно мотивує та дисциплінує людей: вони розуміють, що за найменшого порушення вони можуть втратити це право. До того ж ніхто не говорить про те, що хтось може просто так вештатися зі зброєю: вона має транспортуватися до місць занять у відповідних кейсах чи чохлах. До того ж не забуваймо, що 1 200 000 одиниць зброї й так перебувають на руках у цивільного населення — це чомусь нікого не лякає, а 80 000 на озброєння тероборони навпаки. Статистика свідчить: що більше зброї на руках у населення, то менше насправді стає вбивств чи сутичок із застосування зброї.

У зброї нічого страшного немає: треба просто навчати правилам поводження з нею. Коли агресивна Російська Федерація розумітиме, що в нашого населення на руках є зброя, вона подумає, перш ніж лізти на наші території. Але проблема в тому, що озброєного народу боїться і влада.

 

А як зберігатиметься інша зброя підрозділу?

 

— Групова зброя зберігатиметься в місцях, визначених для дислокації й зберігання частин. Підігнати це під армійський стандарт буде проблематично й потребуватиме великої кількості ресурсів. Якщо привчати людей до культури використання та зберігання зброї — її не викрадатимуть, і все буде гаразд. Не варто обманювати себе: «чорний ринок» зброї, за різними даними, налічує до 4 млн одиниць.

 

Чи готові ви до співпраці з вашими опонентами?

 

— Ми готові й підкреслили це на засіданні комітету. Але нам відмовили і явно дали зрозуміти, що є домовленість між «Євросолідарністю» і «слугами народу». Йдеться не про мої особисті амбіції, а про моє бажання створювати територіальну оборону. Це важка праця і велика відповідальність, але я готовий і далі робити це для власної держави.

 

Повне відео інтерв'ю:
 

Сергій Кривонос