Скільки осіб арештовано у справах Майдану?
— Якщо говорити про арешти, то за ґратами в нас 12 осіб. Це ті, хто до вироку перебуває під вартою. Загалом усі правоохоронні структури, які розслідують справи Майдану, повідомили про підозру 441 особі. Це і силовики, і їхнє керівництво, і судді, і прокурори. Правоохоронців не менш як 250 осіб, ще 56 — вище керівництво від ланки обласної ОДА чи обласної міліції до президента. До суду направили обвинувальні акти щодо 281 особи. І отримали 52 рішення. З них 48 — вироки. Інших підсудних також визнали винними. Але звільнили від покарання. Тобто суди закрили справу з нереабілітуючих підстав. Із 48 вироків 9 — позбавлення волі. І всі вони щодо тітушків. Жодного правоохоронця реально не покарано. Хоча засуджені є. Зокрема, за тим самим епізодом катувань щодо Михайла Гаврилюка. Також є засуджені даішники, які фальсифікували протоколи проти учасників Автомайдану. Але це окремі епізоди, якими займалися територіальні прокуратури. Велика справа щодо 18 даішників, яку наше управління направило в суд, тягнеться досі. Там більш як рік обвинувальний акт читають. І раз на місяць засідання відбуваються тривалістю одна-дві години.
Якщо говорити про результати цього року, то до суду направлено 16 обвинувальних актів щодо 34 осіб. За результатами розгляду маємо 4 обвинувальні вироки щодо 4 осіб. Також повідомили про підозру 42 особам: 24 правоохоронцям, 5 тітушкам, 5 прокурорам і 4 суддям.
Читайте також: Важливий епізод справ Майдану: тітушки біля главку міліції
Не так давно у ЗМІ знову почали говорити, що в деяких справах Майдану спливають строки давності злочинів і винуваті не будуть засуджені. Чи можна в цій ситуації щось зробити?
— Вже нічого не вдієш. Строки давності рахують від моменту скоєння злочину. Відстрочка може бути тільки тоді, коли людина в розшуку. Тоді слідство зупиняється і відповідно зупиняються строки давності. Але таких справ небагато. Насамперед ми втрачаємо можливість реального покарання в справах щодо даішників, які складали протоколи на Автомайдан. Там кваліфікація злочину за ст. 366 (службове підроблення) і ст. 340 (перешкоджання мирним зборам) Кримінального кодексу. Строк давності п’ять років. І якщо рапорти на активістів складали в період із 29 грудня 2013-го по 7 січня 2014-го… добре, нехай злочин закінчився притягненням людей до «відповідальності» — це кінець січня 2014-го. Тобто строки давності спливають у січні 2019 року. За будь-яким варіантом розвитку подій покарання для підозрюваних даішників не буде. Навіть якщо підсудні не будуть проти продовження засідань, навіть якщо суд визнає їх винними, особи вважатимуться такими, що скоїли злочин, але судимості в них не буде. Найгірше, що для підсудного може статися в такому випадку, — проблеми з нарахуванням пенсії та зарахуванням пенсійного стажу.
Як у судах просувається розгляд резонансних справ? Убивства активістів 20 лютого, розгін студентів 30 листопада, напад на Автомайдан 22 січня?
— Розглядається регулярно й стабільно лише кілька справ. Фактично крім суду щодо розстрілів на Інститутській нічого й не пригадаю. Хоча не хочеться ображати інших суддів, які справді працюють. Окрім цієї справи рухається ще дві-три. А в більшості інших випадків судові засідання призначають раз на один, два чи три місяці, засідання регулярно переносять. І видно, що в багатьох суддів немає бажання йти до результату.
Пам’ятаю, ви казали, що скаржилися на деяких суддів ще до Вищої ради юстиції (ВРЮ), а згодом до Вищої ради правосуддя (ВРП). Це дало якісь результати?
— З 2015 року Управління (департамент) спецрозслідувань подало 25 скарг до ВРП на бездіяльність чи дії суддів, що порушують закон. Якщо чесно, ми вже навіть не пишемо скарг на порушення розумних строків розгляду справ, хоча окремі випадки були. Ну бо сама держава створила для суддів такі умови. Тому що вони мають одночасно розглядати сотні справ. І будь-яка скарга на порушення строків натикається на аргумент: «Ми завантажені вище голови. Що ви хочете?». Інший момент. Із 25 скарг ВРП порушила дисциплінарне провадження лише в одному випадку, але й тут нікого не притягли до відповідальності. А в решті випадків відмови. Наприклад, суддя, на якого ми скаргу писали, подав у відставку. І, за правилами, її повинні були призупинити, щоб провести розслідування. Бо якщо суддя порушив закон, то його треба звільняти. Він не має права йти у відставку. Але того не зробили. І з ВРП нам надійшла відповідь, що покарати вони нікого не можуть, бо суддя вже не суддя. Скаргу нам повернули. І ці випадки не поодинокі.
Читайте також: Справи Майдану: чергові загрози
Бездіяльність ВРП, на мою думку, є основною перешкодою не тільки для швидкого судового розгляду справ Майдану, а й для якісної судової реформи. Вони фактично покривають порушення закону в судових процесах. За чутками, поки що в нас немає підтверджень, судді кажуть, що не можуть виносити рішення, бо їм нібито погрожують із ВРП. Насамперед ідеться про рішення щодо дозволів на проведення слідчих дій стосовно самих суддів. Наприклад, вилучення документів. Крім того, справи, які вже передали в суд, не просуваються. Приміром, була в Печерському райсуді суддя, яка свого часу випустила з-під варти керівника «Чорної роти» Дмитра Садовника. Суд за її обвинуваченням розпочали ще в 2015-му. Справа нескладна: три – п’ять томів матеріалів, допит підсудного, зі свідків — прокурор, адвокат, секретар судового засідання, може, кілька журналістів. Усе. І вона тягнеться з 2015 року! Така ситуація практично у всіх справах, пов’язаних зі звинуваченнями суддів. У той час як їм інкримінується максимум кілька епізодів злочину. Не 100 чи 200, як керівникам правоохоронців. Добре, якщо судді впевнені, що їхні колеги невинні, — нехай виносять виправдувальний вирок. Але справи просто не просуваються!
Традиційне запитання: що з російським слідом у подіях 20 лютого?
— Він є. Проте не можна казати, що якісь громадяни РФ були серед силовиків, котрі застосовували зброю проти протестувальників. Якщо простіше, у нас немає фактів, які підтверджували б, що умовний Іванов Іван Іванович приїхав до Києва, взяв до рук зброю, пішов до «Беркута» й разом із ним стріляв по протестувальниках. Так, у ЗМІ різні люди давали свідчення, що нібито навіть десь бачили неукраїнські шеврони. Але коли ми викликали їх на допит, то з’ясовувалося, що самі вони нічого не бачили, лише «десь чули».
Проте вплив РФ на події є. Це консультування влади Януковича представниками ФСБ РФ. Спрямування ситуації до силового конфлікту. Вони приїздили в грудні, у січні, у лютому. Той самий Сурков, наприклад. Також були часті розмови Путіна з Януковичем під час найгарячіших подій протесту. Ще можемо сказати про «гуманітарну допомогу» у вигляді газових і світлошумових гранат із Росії. Плюс сприяння в проведенні з’їзду депутатів у Харкові. І той самий Путін в інтерв’ю казав, що рекомендував Януковичу лишати Київ у напрямку Харкова. І, що важливо, останній почав збиратися ще 18-го числа. Коли наказу на штурм Майдану ще ніхто не віддавав. Тобто якщо ти збираєшся перемагати Майдан силою, але вже починаєш тікати, то, певно, можна говорити, що план був приблизно такий: довести до такої кількості вбитих, щоб примирення вже було неможливим. А з’їзд Януковича в Харкові мав закріпити розділення України. І «легітимна влада» мала б просити Путіна ввести війська й «захистити Україну» від «фашистів». Ця версія відпрацьовується.
Читайте також: «Без покарання не виправити». Як суд відправив Крисіна до тюрми
У нас поки що немає достатньо доказів, зокрема повних свідчень працівників СБУ. Принаймні тих, хто ще не втік. У СБУ кажуть, що представники ФСБ приходили на Майдан, дивилися, але нічого не казали. Ділилися деталями ефесбешники нібито з тими працівниками СБУ, які вже втекли.
Коли ми побачимо в суді справу проти Януковича щодо його дій 18–20 лютого 2014-го?
— Робота в цій справі триває. Вона доволі об’ємна з технічного погляду. І якщо вже оголошувати про завершення розслідування, то хотілося б, щоб матеріали були готові. Ну бо ж там кілька тисяч томів. Тепер прокурори та слідчі працюють над формуванням матеріалів із необхідною доказовою базою. І водночас триватиме збір доказів.
Хоча головна проблема не в томах, а в законодавстві. Бо з моменту запуску Держбюро розслідувань особливості заочного розслідування, які дозволяли цей процес, припинили свою дію. У кримінальному процесуальному законодавстві хаос, і тепер не зовсім зрозуміло, як далі працювати. Нардепи зареєстрували черговий законопроект із правками, але невідомо, коли вони його проголосують. Плюс нюанси з міжнародним розшуком. Як було раніше: заочне розслідування можна було застосовувати, якщо особа перебувала в міждержавному або міжнародному розшуку. Міждержавний розшук — це розшук на території СНД. Але Україна вийшла з договору. Тож лишається міжнародний. І судова практика його прив’язувала до перебування в списках Інтерполу. Але, зокрема, через таке трактування цього терміна він наших посадовців не шукає. Мовляв, присутність людини в базі Інтерполу в Україні прив’язали до арешту. А це неправильно. Тож «заочка» із цих причин була мертвою. У травні 2016-го внесли правки про те, що заочне розслідування можна починати, якщо особа півроку перебуває в розшуку або ховається за кордоном. А 27 листопада 2018-го ці особливості перестали діяти.
Але ми цю справу в 2019 році побачимо в суді?
— Спочатку мають внести зміни до законодавства. Крім того, слід ураховувати, що за цим епізодом значно більше томів, ніж у справі про державну зраду Януковича, де, наскільки я пам’ятаю, їх було 100. Три-чотири місяці з ними ознайомлювалися адвокати. Зважаючи на те, як вони можуть тягнути час, ця справа надовго. І, якщо чесно, сенсу в тому, тобто саме в заочному процесі, на мою думку, немає. Особливо за чинним законодавством. Єдина причина починати цей тривалий суд — отримати вирок, у якому пропишуть арешт усіх коштів Януковича, з яких можна буде виплатити компенсації потерпілим та державі. І це все відбуватиметься на підставі офіційного вироку. Але якщо у вироці про державну зраду Януковичу пропишуть те саме, то відправляти в суд його справу щодо 18–20 лютого без внесення змін до законодавства сенсу немає.
Чому?
— Навіть у справах, де судові засідання відбуваються регулярно, процес займає доволі багато часу. Скажімо, у масштабній справі про розстріли на Інститутській слухання тривають уже три роки і ще треба рік-два, щоб їх завершити. Там було 128 потерпілих. Тепер цей епізод ми об’єднуємо з 18 лютого. Там 400 потерпілих. Це ще років шість. Приплюсовуємо ніч «антитерористичної операції», там у нас 200 потерпілих. Іще три роки. Загалом маємо тринадцять років суду. І входити в цей процес з адвокатами, що затягують суд, викликати потерпілих на засідання, які адвокати зриватимуть, — це знущання над потерпілими з невідомим у підсумку результатом. Просто показувати, що ми це робимо? А сенс?
Плюс у нашому Кримінальному процесуальному кодексі немає норми, яка прописана в міжнародних конвенціях: якщо підозрюваний не знав, не зміг взяти участь у суді, але врешті з’явився й довів це, справу починають розглядати спочатку. Так написано в міжнародній Конвенції про дійсність кримінальних вироків. Україна її підписала.
О’кей, Янукович приїде, подасть апеляцію. Апеляція почне нове судове слідство, тобто весь судовий розгляд заново. Питання тоді: навіщо ми п’ять, чи сім, чи дванадцять років слухали цю справу?
Адвокати Януковича не раз заявляли, що під час «відступу» його намагалися вбити. Є бодай якісь підтвердження цього?
— Розслідуванням займається наше Управління спецрозслідувань. Але об’єктивного підтвердження замаху, нападу на Януковича в нас немає. Адвокати наполягають, що десь дорогою до Харкова на одному з блокпостів хтось стріляв у машину, яка колись була в супроводі кортежу Януковича. Тоді як самого Януковича в нібито обстріляному авто не було. Він узагалі на той момент був в іншому місці. І нібито ця історія повторювалася кілька разів. Нібито навіть є куля, яку витягли з машини. Але нам досі її ніхто не передав. Що то за машина і де вона тепер, нам теж не кажуть.
Востаннє з Януковичем, за словами його адвокатів, нібито щось намагалися зробити уже в Криму. І це пов’язують із приїздом Валентина Наливайченка (у 2014-му був головою СБУ. — Ред.) та Арсена Авакова (міністр внутрішніх справ. — Ред.). Наливайченка ми допитали. Лишився тільки допит Авакова. Але він не може відбутися вже вісім місяців.
Що зараз зі справою Івана Бубенчика?
— Строки розслідування продовжили, підозру заступник генерального прокурора Анжела Стрижевська змінила. Викинули зі справи звинувачення у вбивстві двох силовиків, лишили один замах. Бубенчик нині на поруках у народних депутатів. Призначили кілька експертиз, зокрема психіатричну. Це обов’язкова процедура для тих, кого підозрюють у вбивстві. Слідство наближається до завершення, але рішення про це має приймати старший групи прокурорів, тобто Стрижевська. Коли і яке саме рішення вона ухвалить, невідомо.
Але є інші труднощі. Через невизначеність у законодавстві слідчі прокуратури тепер у підвішеному стані, без трудових та соціальних гарантій. І кілька днів тому від нас пішов слідчий, який розслідував ту справу чотири роки. Це великий мінус. Сам він із Хмельниччини. За час роботи в Києві житла йому ніхто не надав. А тут створювали департамент із процесуального нагляду за ДБР із відділом у Хмельницькій області. Слідчий перебрався поближче до сім’ї. І що ти йому скажеш? Змін до законодавства ніхто не вносить, а керівництво ГПУ на такий стан речей ніяк не реагує.
Читайте також: Законність і справа Бубенчика
У чому підвішеність?
— З 20 листопада 2017 року ми втратили право розслідувати нові провадження. І навіть у тих самих майданівських справах. Якщо ми встановимо новий епізод, то не можемо починати розслідування. Плюс із запуском ДБР положення закону про прокуратуру вже не поширюються на слідчих прокуратури. І тепер вони позбавлені трудових і соціальних гарантій. Ні пенсійного забезпечення, ні доплат. Крім того, виявилися неврегульованими прийняття на роботу, звільнення, притягнення до відповідальності, заохочення. І статус наш теж під питанням. Бо немає норми закону, яка регулювала б наше існування. Тому що Кримінальний процесуальний кодекс дає процесуальні повноваження слідчим прокуратури завершувати розслідування до 20 листопада 2019 року. А сам статус слідчого прокуратури в жодному законі не прописаний. Під загрозою опинилися розслідування. Ну бо тепер їх результати можна ставити під сумнів. Тому що розслідуваннями займалися слідчі прокуратури, статус яких невизначений.
Крім того, з управління люди стали переводитися в інші підрозділи прокуратури. Ми, на жаль, так уже втратили шістьох людей. І найгірше те, що немає чіткої позиції керівництва. Нам працювати далі? Цю проблему вирішать? Чи нам уже треба міняти місце роботи? Бо, якщо така невизначеність лишатиметься, підрозділ зникне. Людям важко зосередитися на роботі. Це скидається на приховане покарання слідчих прокуратури за їхню роботу, зокрема у справах Майдану. Або ж таким чином знищують справи, які вони розслідували.
Читайте також: "Ігри в правову державу". Реакція соцмереж на затримання євромайданівця Бубенчика
Що зі справою про вбивство журналіста Сергієнка на Черкащині?
— Суди не починають слухання справи. Футболять туди-сюди. Хоча наш прокурор входить до групи прокурорів, ходить на засідання. Ми зараз працюємо над встановленням замовника.
Мова про народного депутата Геннадія Бобова?
— Я не можу називати прізвище. Але тут справді ситуація, коли ЗМІ називають конкретне прізвище, однак нам треба все перевірити й знайти докази. І вже коли буде достатня кількість доказів, можна буде говорити про винуватість чи невинуватість. Робота триває. Плюс у США затримали четвертого підозрюваного у вбивстві. Ми надіялися на процес депортації, але в ній відмовили. Хоча, сподіваюсь, не остаточно.
Які результати дали слідчі експерименти, які нині проводяться на місці меморіалу Небесної сотні?
— Ці експерименти проводилися з 2014-го. А із серпня цього року постало питання їх завершення через будівництво меморіалу та музею Революції гідності. Єдине, ми не могли їх провести на тій ділянці, де стояв тимчасовий меморіал Небесної сотні. Чогось кардинально нового ми не дізналися. Бо йдеться виключно про уточнення. У нас із 2016-го з’являлися нові свідки, нові відеозаписи. Під час судових засідань ми знаходили недоліки у своїй роботі. Їх треба було усунути, нові докази перевірити. Уточнити. Сказати, що ми отримали якісь нові чи протилежні результати від слідчих експериментів, не можна. Ці дані підтверджують основну версію: більшість пострілів здійснила «Чорна рота», але оцінка тих результатів уже справа суду.
Яких помилок ви припустилися в роботі за ці роки?
— Насамперед треба сказати, що більшість слідчих та прокурорів працювали з віддачею в межах наявних можливостей і повноважень. І водночас вчилися, бо таких справ раніше не розслідували. Але з відстані все бачиться краще. Можливо, варто було більше зосередитися на окремих епізодах і по черзі їх розслідувати. Наприклад, більше зусиль кинути на факти арештів майданівців. Таким чином ми перевірили б діяльність суддів та прокурорів. Плюс ми розпорошували сили. Наш департамент створювали для розслідування злочинної організації колишнього президента, і багато часу й сил ішло на розслідування корупційних злочинів. Можливо, варто було б кинути всіх слідчих на розслідування злочинів під час Майдану. Так, у нас є результати, але вони могли бути кращими. За умови підтримки керівництва.
Читайте також: Заочне розслідування проти Януковича. Що відомо про цей процес
Також на початковому етапі слідства не вилучили всі можливі відеозаписи. Були технічні моменти, якими треба було відразу займатися. Наприклад, щодо роботи МВС. Треба було вимагати, щоб вони проводили службові розслідування. Хоча як там вимагати, якщо зворотної реакції жодної. Ми й Авакову з цього приводу писали — марно. Плюс керівництво ГПУ в нас регулярно забирає справи нібито через «неефективну роботу». Хоча такі висновки воно робило, не вивчаючи самих матеріалів. От свіжий приклад: у нас забрали чергову справу. Цього разу щодо голови Київської обласної держадміністрації. Як відомо, ця особа звинувачується в тому, що свого часу відписала Януковичу Сухолуччя. Але слідчі з’ясували, що є аналогічні факти незаконної роздачі лісу. Мова про понад 350 га земель. І коли ми підійшли до повідомлення про підозру, генпрокурор вирішив у нас забрати справу через начебто неефективне розслідування.
Я з цього приводу розмовляв зі Стрижевською. І вона каже, що в нас справи забирають, щоб ми могли зосередитися на розслідуваннях злочинів часів Майдану. Але це маніпуляції. Бо керівництво Генпрокуратури не знає деталей слідства в майданівських справах і не цікавиться ними: при ньому заслуховування виключно щодо конкретних епізодів справ Майдану були, певно, ще влітку 2014-го. Після того є лише загальні питання про те, коли буде направлена до суду справа за підозрою Януковича та інших високопосадовців.
Як просувається розслідування щодо стрілянини з Хмельницької СБУ?
— Після шуму, який здійнявся в ЗМІ, генпрокурор нам справу повернув із Військової прокуратури. Але зробили хитро, як у справі за підозрою Бубенчику. Розслідування доручили нашому управлінню. Але процесуальне керівництво і контроль лишаються за військовими прокурорами. Знову ж таки без жодних законних на те підстав. Вони нібито кажуть, що зацікавлені в результаті. Але спочатку три місяці не підписували клопотання про затримання й доставку до суду підозрюваного у вбивстві бійця «Альфи». Попутно вимагали передати їм до Військової прокуратури матеріали провадження. Їм роз’яснили законодавство щодо права прокурора на повний доступ до справи, який слідчий забезпечить і забезпечує. Але на сьогодні військові прокурори, старшим групи яких є перший заступник головного військового прокурора Сергій Долгополов, ведуть розслідування самостійно, фактично усунувши слідчих. Повідомили про підозру колишньому керівникові управління СБУ Хмельниччини із суттєвими суперечностями між кваліфікацією та встановленими обставинами. Протоколи проведених ними слідчих та процесуальний дій, зокрема й повідомлення про підозру, ховають від слідчого. КПК України дає право прокуророві проводити окремі слідчі дії, але не дозволяє здійснювати розслідування самостійно. Але саме це військові прокурори роблять, поспішаючи завершити слідство з навмисно створеними недоліками, які, по суті, руйнують цю справу.
Ви боїтеся виборів?
— Чутки від обвинувачених, чи підозрюваних, чи їхнього захисту про якісь кардинальні зміни в державі й правоохоронних органах гуляють ще з 2014 року. І нібито щоосені щось мало б кардинально змінитися і для них, і для нас. Тепер от вибори президента попереду. І зміни так чи інакше відбудуться. Напевно, зміниться керівництво ГПУ. Я не планую миритися з брехнею чи якимись обіцянками покращення, що не підтверджені реальними діями. Давайте краще спільно ламати наявну збочену систему управління, за якої закон поступається місцем приватним інтересам керівництва чи окремих працівників. Усе просто. Однак на практиці стіл завалений скаргами на нехтування законом з боку керівництва, але реакції на це немає.
Добре, а якщо до влади прийдуть люди, які вважатимуть Революцію гідності «державним переворотом»?
— Я в це не вірю. Але якщо таке станеться, втікати точно не буду. Перше і головне: ми ведемо розслідування об’єктивно. Без жодного впливу політики чи політичних уподобань. Діємо за законом. Тому від тих, хто діятиме за законом, небезпеки не очікуємо. А від свавільних керівників усе що завгодно можна отримати. Але саме зміни, які сталися в результаті Майдану, і є насамперед захистом від таких керівників.
Водночас кажуть, що люди найбільше бояться невідомого. А коли уявляєш як реальність, що може статися (звільнення, переслідування тощо), то розумієш, що все не так і страшно. Буду на посаді — працюватимемо й боротимемося. Будуть незаконно переслідувати — захищатимемося. Єдине, чого шкода, то це часу, витраченого не на розслідування, а на боротьбу за право діяти за законом.
Також дуже жаль буде втратити колектив однодумців. Бо в нас зібралися люди, які хочуть змін у прокуратурі й не за наказом згори. Багато хто думає чи навіть каже, що я тут чи не всіх прокурорів в управлінні залякав і змушую слідчих писати скарги. Насправді ні. Вони самі це роблять. Вони відстоюють результат своєї роботи. Бо коли людина робить це за власним сумлінням, то, я впевнений, вона свою справу не здасть і не продасть.