Ви з Марком познайомилися у Вест Пойнті?
— Ні, в академії ми ще не знали один одного. Я зустрівся з Марком, коли він уже був в Україні (з 1992 по 2014 рік Марко Паславський жив і працював в Україні. — Ред.). Ми працювали в одному банку Credit Suisse First Boston. Він у Києві, а я в Німеччині. Я приїжджав в український офіс, ми почали спілкуватися і з’ясували, що вчилися разом. Понад те, його кімната у Вест-Пойнті була неподалік моєї, тільки поверхом нижче, ми жили дуже близько. Ось такий цікавий збіг.
Яке враження на вас справив Марко в професійній сфері?
— У банківській справі він був відповідальним за іноземні інвестиції в Україну. А його приватний бізнес був у сільському господарстві. Але спільного бізнесу ми не мали. Мене просто цікавить сільськогосподарська тематика, тому завжди було приємно поговорити з Марком.
Розкажіть про Вест Пойнт. Скільки кадетів навчалося на вашому курсі? Яка була навчальна програма?
— На нашому курсі було близько 900 осіб, навіть більше. Навчання тривало чотири роки. Усі вчили інженерну справу. У нас було 32 обов’язкові однакові дисципліни і 8 на вибір. Марко вибрав російську мову, він її дуже добре знав, спеціалізація міжнародні відносини. Я більше спеціалізувався на хімії та математиці.
Читайте також: Вибір Маркіяна Паславського
Тобто у вас були різні військові спеціальності після закінчення?
— Так, але диплом був у всіх однаковий: бакалавр інженерії. Звісно, було багато курсів, пов’язаних із військовою тактикою, стратегією, історією військової справи. Щоліта ми їздили на військові тренування. Два перші роки навчання вони проходили на території академії, а в наступні два ти міг потрапити в регулярну армію або ж і надалі лишатися у Вест Пойнті. Але більшість курсантів вибирали армію, принаймні на останню літню практику.
Наскільки важко вступити до Вест Пойнту? Які іспити потрібно складати? Чи є якісь спеціальні завдання для вступників?
— У Вест Пойнт беруть студентів із високим інтелектом і хорошими фізичними показниками, необхідно мати якісь спортивні досягнення. Також вступник повинен показати, що є активним у громадській діяльності й має лідерські якості. Наприклад, був капітаном шкільної футбольної команди. Треба скласти іспит на фізичну витривалість, тобто біг, віджимання тощо, а також пройти національне тестування (щось на зразок ЗНО. — Ред.) так, щоб увійти у 2% найкращих випускників усіх шкіл країни. А ще вступник має отримати рекомендацію від конгресмена США. Усі охочі подають заявки конгресменам, ті вибирають найкращих (кожен із них щороку рекомендує три-чотири особи), а вже академія робить остаточний вибір.
За моїми оцінками, у Вест Пойнт щороку подається близько 15 тис. заяв, а вступає 1,4 тис. І лише близько 900 закінчує. Більшість тих, хто відсіюється, залишає навчання після першого року — не справляється з навчальною програмою.
Як вступав до академії Марко Паславський?
— Він був із Нью-Джерсі. Його шлях багато в чому подібний до мого. Ми обоє мали хороші спортивні досягнення. Він дуже добре грав у волейбол, а я був сильний у греко-римській боротьбі.
Ось випускний альбом Вест Пойнту «Howitzer». Це товстезна книжка на майже 700 сторінок, у якій не тільки світлини випускників, а й кілька слів про кожного, численні фото з навчального процесу, спортивних змагань, побуту, розваг курсантів. Складається враження, що це не просто випускний альбом, а справжній літопис курсу.
— Кожен курс має свою випускну книжку. Це особлива, надзвичайно цінна річ, адже йдеться про чотири роки нашого життя. І що старшим ти стаєш, то важливіше це для тебе…
Читайте також: Рахунок ворога під Іловайськом
Відколи у Вест Пойнті випускаються такі альбоми?
— Мабуть, вони існували від самого початку (сміється). Як ви знаєте, Вест Пойнт заснований 1802 року. Тоді у виші навчалося лише 10–12 студентів (на рік). Пізніше, у період громадянської війни, він випускав близько 250 офіцерів. Під час Першої світової почали набирати більше курсантів, під час Другої світової ще більше. А починаючи з 1970-х уже понад 1 тис. осіб щороку.
До речі, на фотографіях є дівчата. Відколи їх стали приймати в академію?
— Наш курс був другим, на якому вчилися дівчата, тобто приймати в академію їх почали з 1976 року. На нашому курсі вчилася дівчина, яка стала першою жінкою-генералом в армії США.
Переглядаючи вестпойнтівський альбом, я побачив, що одним присвоюють після випуску звання лейтенанта, а іншим капітана. Від чого це залежить?
— Це вирішують викладачі. Найуспішніші курсанти, які мають найвищі оцінки, хороші лідерські якості та є найкращими в спорті, здобувають звання капітана, студенти з дещо гіршими показниками — лейтенанта, а ще з гіршими — сержанта. Думаю, Марко мав би бути капітаном, але точно не знаю.
Марко був лейтенантом.
— Можливо, він недобрав бали через спорт, бо в інших показниках був серед найкращих.
Скільки часу курсанти зобов’язані відслужити в армії по закінченні академії?
— П’ять років служби і рік резерву. Марко п’ять років був у резерві. Я служив в армії 18 років і ще 13 перебував у резерві.
Читайте також: Персональний літопис
Чи знаєте ви подробиці служби Марка?
— Він служив в артилерії, а також працював у спеціальній програмі, пов’язаній із ядерною зброєю. У нас була ядерна зброя в Туреччині проти Радянського Союзу. Марко був відповідальним за секретні коди, пов’язані з її використанням. Якби почалася ядерна війна, він мав би передати їх своєму командирові, генералові, а вже той на основі цього віддав би наказ на застосування зброї. Але, дякувати Богу, того не сталося.
Чому Марко не продовжив військову службу?
— Багато моїх однолітків хотіло займатися бізнесом. Більш як половина з мого курсу після п’яти років служби пішла з армії. І це було нормально, адже холодна війна закінчилася. Чимало військових вирішило, що у зв’язку зі спадом міжнародної напруженості та політикою роззброєння їхній фах стане менш актуальним. Тож вони стали шукати інші можливості реалізації в житті.
У мене були схожі міркування, тому я теж пішов у резерв і став працювати в банківській сфері. Але все змінилося після 11 вересня 2001-го. Я зрозумів, що наша місія все ще актуальна, і повернувся на службу. Наскільки знаю, у Марка були такі самі відчуття, але його життя вже вкорінилося в Україні. Та війна наздогнала його й тут.
Він вирішив піти в українську армію, бо хотів долучитися до порятунку України. Пам’ятаю, розмовляв із ним у січні 2014-го, я тоді служив у Пентагоні. Ми говорили про Крим, я розповів, що бачив по телевізору українського морського офіцера, який показав пальцем на прийшлих росіян і сказав їм: «Америка з нами». І вони зупинилися. Ми з ним тоді дійшли спільного висновку, що президент США, на жаль, не збирається допомагати Україні. І це був найбільший сором у наших серцях, бо ми підписали Будапештський меморандум і не зробили нічого через нашого президента. Марко був страшенно розлючений і сказав, що хоче приєднатися до Національної гвардії, до батальйону «Донбас». Я також хотів би приєднатися, колись і на ваш Майдан збирався, думав піти на війну в Україні. Але на той час був в американській армії, мені не можна було її залишати. Я міг тільки говорити з ним по телефону, може, двічі на місяць. А потім дізнався, що він пішов воювати в АТО. Написав йому листа за день до його загибелі. А коли дізнався, що Марка більше немає, був шокований….
Марко, як і ви, був офіцером американської армії й закінчив Вест Пойнт. Чи ділився він враженнями про стан українських військ та українських добровольців на фронті? Чи висловлював свою думку?
— Він казав, що організація не дуже хороша, офіцери не дуже хороші. Часто це були нетреновані люди, без справжньої військової підготовки, але патріоти. Вони просто прийшли, бо розуміли, що крім них немає нікого, — у нас під час громадянської війни щось схоже колись було. Люди намагалися щось робити, хоча не завжди мали знання. Якщо ти нетренований і приходить російська армія, то це велика проблема. Я зустрічав хлопців, не з Маркового підрозділу, а інших ветеранів, у госпіталі, приносив їм їжу, гроші, речі. Вони розповідали мені, як мали справу з російською регулярною армією, як взяли в полон офіцера ГРУ. Про коридор розказували, яким українці згідно з домовленістю з росіянами могли вільно пройти, але ті все одно відкрили вогонь, багатьох убили… Про те, що росіяни знищили навіть багатьох своїх людей, власних солдатів, які були полоненими.
Читайте також: Притулок диявола
Наскільки реальними були наші шанси взагалі вистояти у 2014 році? Чи можна було зробити щось більше й краще?
— Я вважаю, що армія була тоді на низькому рівні через Януковича, маріонетку Путіна. Він не ставив інтереси війська в пріоритет і винен у тому, що воно було небоєздатним. Українські солдати були великим патріотами, але зробити більше не могли.
На вашу думку, Марко був більшим патріотом України чи Америки?
— До Майдану, я сказав би, більше американським. Але після Майдану став повністю українським. Як ви знаєте, він набув українське громадянство.
—————————
Семюел Гартвел народився в Янгстауні (штат Огайо, США). У 1977–1981-му навчався у військовій академії Вест-Пойнт. 31 рік служив в армії США (18 років активної служби і 13 років резерву), має звання полковника. У цивільному житті працював у банківській сфері.