15 серпня

Вибір Маркіяна Паславського

18 серпня у Києві в Музеї української діаспори відкриється виставка «Нью-Йорк — Іловайськ: вибір», присвячена вшануванню пам’яті одного з героїв неоголошеної російсько-української війни Маркіяна Паславського.
Матеріал друкованого видання
№ 33 (613)
від 15 серпня

 Чимало виставкових проектів про сьогоднішню гібридну війну вже було презентовано в нашому суспільстві, але цей вирізняється. Адже Маркіян Паславський, якого його побратими з добровольчого батальйону «Донбас» знали за позивним Франко, до буремних подій був успішним бізнесменом з американським громадянством. На відміну від багатьох українців, які захищали свої домівки, свої сім’ї, врешті-решт, своє майбутнє, Маркіяна спонукав піти на війну лише власний вибір, той метафізичний Вибір із великої літери, за який він заплатив власним життям, — Вибір бути українцем.
Про дивовижну історію життя цієї людини можна було б написати бестселер.

 

Маркіян народився в сім’ї українських емігрантів Осипа Паславського та Орисі Гунчак, які в роки Другої світової війни покинули Україну, рятуючись від радянських репресій. Це були не надумані страхи: родина Осипа Паславського (його матір і троє доньок) у 1940-х роках була депортована до Сибіру лише за те, що батько Осипа був греко-католицьким священиком. У дитинстві Маркіян, як і більшість емігрантських дітей, відвідував українську школу, брав участь в організації «Пласт». Один із його пластових побратимів митрополит УГКЦ Борис Гудзяк так згадував майбутнього українського добровольця: «...молодий хлопець спортивної статури з простим темним волоссям на волейбольному... корті». Спорт був одним із улюблених занять Маркіяна. Вправляючись у футболі та волейболі, він досяг неабияких успіхів, що допомогло йому вступити до престижної військової академії Вест-Пойнт.

На відміну від багатьох українців, які захищали свої домівки, свої сім’ї, врешті-решт, своє майбутнє, Маркіяна  Паславського спонукав піти на війну лише власний вибір, — Вибір бути українцем


Після завершення навчання у Вест-Пойнті Паславський п’ять років відслужив в елітному спецпідрозділі ЗС США — 75-му полку рейнджерів. Але військова кар’єра не надто приваблювала його, і, звільнившись у запас, він став працювати у фінансовій сфері. Невдовзі після цього Україна здобула незалежність. Тутешнім підприємцям бракувало кваліфікованих фінансових та інвестиційних консультантів, тож Паславський вирішив працювати в Україні. Він доволі швидко зрозумів більшість проблем і вад пострадянського, постколоніального суспільства: економічну та правову необізнаність населення, корумпованість політичних та бізнесових еліт, неефективне використання державних ресурсів. Усе це перешкоджало розвитку його України, адже для Паславського наша країна була не тільки простором для ведення бізнесу, а й землею його предків, а також державою, яка заслуговує на повагу та успіх. Саме тому Маркіян не міг стояти осторонь під час Помаранчевої революції 2004–2005 років та Революції гідності 2013–2014-го. Фотографії з вулиці Інститутської, зроблені 20 лютого 2014-го, свідчать про те, що він не боявся брати участь у найжорстокіших протистояннях із силовиками.

 

Читайте також: Рахунок ворога під Іловайськом


Навесні 2014 року, коли наша держава не мала чим відповісти стрімкому й нахабному вторгненню російських «зелених чоловічків» у Крим і на Донбас, добровольчі батальйони стали в першу шеренгу захисників України. Тоді Маркіян Паславський прийняв рішення, яке й визначило його подальшу долю: капітан армії США став рядовим стрільцем батальйону «Донбас». У той час більшість бійців цього підрозділу були саме з Донбасу, тому свої персональні дані приховували за позивними. Тож побратимам попервах було небагато відомо про літнього чоловіка з позивним Франко, який той узяв на честь відомого письменника. Знали лише, що він був з Америки, що має певний військовий досвід і що вклав чимало власних коштів у забезпечення батальйону. Володимир Максимів, один із розвідників, згодом розповідав: «Часто ми запитували в нього: ти ж успішний бізнесмен, навіщо тобі все це, ця війна, ця країна? На що він просто мовчав та усміхався. Цього було нам достатньо. То була вичерпна відповідь».


Артемівськ (нині Бахмут), Попасна, Лисичанськ, Первомайськ, Курахове, Мар’їнка — таким був бойовий шлях Марка Паславського в лавах українських добровольців. Його побратим Вадим Гайдін згадує: «У Франка був маленький привілей. На бойовому завданні він обирав собі позицію. І завжди це була найнебезпечніша ділянка». Не спасував він і тоді, коли його підрозділ відправили під Іловайськ. 19 серпня в запеклому бою за місто він разом із побратимами утримував позицію на залізничному мості, від якої залежало забезпечення українських бійців. Там він і зазнав смертельних поранень. Розрив гранати просто над головою, на жаль, не залишив йому шансів на життя...

 

Читайте також: Персональний літопис


Уже посмертно Маркіян Паславський був нагороджений орденом Данила Галицького та вшанований відзнакою «Народний Герой України». Його тіло поховали на Аскольдовій могилі в Києві поруч із Героями Крут і Героєм Небесної сотні Олександром Клітинським. Щороку велика родина Паславських та бійці батальйону «Донбас» збираються на могилі, щоб вшанувати пам’ять і згадати про життя, смерть і безсмертя Маркіяна Паславського — людини, чий вибір бути українцем прославив і Україну, і Америку.