Однак цей неординарний митець, малярні інсталяції якого відбуваються в музичному й хореографічному супроводі, вражають концептуальністю та, ніде правди діти, просторовими масштабами, в Україні зовсім незнаний. Сейджі поділився з Тижнем своїм досвідом у мистецькій царині, роздумами про сучасне мистецтво та його покликання.
До якого художнього стилю можуть належати ваші роботи? Із яким мистецтвом співвідносяться найбільше?
— Я працюю у двох первинних (вихідних) стилях: колірному й ахроматичному, або монохромному. Перший спрямований на те, щоб викликати в глядача емоції радості й щастя. Ахроматичний фокусується на концептуальніших ідеях, зокрема і японської культури. Проте найголовнішим є контраст між цими двома стилями, як вони віддзеркалюють протилежні ідеї, через які я ідентифікую сам себе. Інь і Янь, день і ніч, народження й смерть — ці протилежні явища оточують нас, і це те, у чому я знаходжу своє натхнення. Приміром, «Кораловий нерест» — серія картин, на яких зображено перевтілення й відродження душі, — є похідними від буддизму й синтоїзму, традиційної японської релігії. Кожна лінія та крапка — відображення людського життя. Маленькі й більші крапки разом становлять хвилі, які й символізують його ритми. Перехресні лінії — це «зустрічі» людей і подій.
Автопортрет. Із серії «Кораловий нерест». 2016
Чому обрано саме такий стиль — перформанс із музичним супроводом, а не якийсь, скажімо, більш класичний? Що надихнуло працювати саме в цьому напрямі?
— Я іменую свій стиль «виконавським мистецтвом». Це живопис у реальному часі, поєднаний із музикою й танцями. Так, у мене традиційна художня освіта, зазвичай спрямована на опанування класичним малюнком і загальновідомими напрямами. Однак власний стиль виник спонтанно під час моїх подорожей Австралією й першого виступу в Аделаїді. Тобто все почалося значно раніше…
Читайте також: Алан Мейєр: «На окуповану частину України не треба їздити навіть із просвітницькою метою»
…Коли 1997-го подорожував Австралією, мене оштрафувала поліція за перевищення швидкості. На той час я й так мав обмаль грошей, а треба було ще й на переліт додому, адже за місяць закінчувався термін візи. Знання англійської не дотягували до рівня, щоб я міг знайти роботу, тож замислився: як заробити гроші? Й осяяла ідея: малювати картини! Я згадав, що маю купу мистецьких нагород, починаючи з чотирьох років, тож рішення було прийнято. Пішов у художню крамницю в Аделаїді, де менеджер виявився дуже люб’язним та чуйним і подарував мені розбиті пастельні крейди. Я ще придбав великі ватмани та й почав малювати під музику просто на головній вулиці міста. Якось місцевий музичний гурт Didgeridoo, доволі популярний, став грати поруч зі мною. Згодом один із виконавців підійшов і сказав: «Твоє мистецтво дуже цікаве, ти малюєш під музику, еге ж? Тоді давай виступати разом». Відтоді я й працював під їхню музику. І отримав справді чудові відгуки аудиторії, а також достатньо грошей. Я ніколи не забуду ті відчуття, коли творив під їхній супровід. Це було неймовірно!
Бачите, як усе спонтанно: через брак коштів залишився єдиний вибір — малювати вживу на вулицях. Хай там як, вважаю, це удача: у такий спосіб віднайти стиль, який мені справді подобається. Тому я й художник-перформансер.
Із серії «Кораловий нерест»
Чи є ще митці, які працюють у такому самому стилі?
— Знаю, що деякі художники живуть у подібному світі живопису. Однак я впевнений: тільки в мене такий оригінальний стиль, синхронізований із музикою та хореографією. Адже в моїх виступах беруть участь воїни-танцюристи, які вправно володіють самурайським мечем, і цей стиль притаманний тільки моєму художньому світу.
Яка концепція вашої творчості?
— Можна сказати, що ідею становлять три складові. Перша й основна — це орнамент, стилізація коралів. Друга — вкладання змісту, смислу в комбінацію білого й чорного кольорів. І третя — напрямок руху деталей, крапок угору. Світлий і темний кольори пов’язані з двома протилежними началами: світлом і пітьмою, чоловіком і жінкою, життям і смертю. А крапковий рух угору (нібито зростання) символізує безмежність життя, нескінченність переродження.
Читайте також: Київське коло Малевича. Бойчук
Виступи, під час яких я малюю під музику, для мене найбажаніші. Коли творю на кількох полотнах, які згодом буде об’єднано в одну роботу, як професіонал не можу припускатися помилок. Це тримає в стані постійної сконцентрованості, зосередженості над створенням кожної деталі, але й дає змогу продемонструвати пристрасть і щире захоплення під час виконання. Однак є й негативні боки такого мистецтва. Інколи доводиться повторювати ту саму деталь знову й знову, як, приміром, це було в «Кораловому нересті». Робота марудна, потребує купи часу, навіть починає боліти рука від малювання. Щиро зізнаюся, я не дуже хороший у виконанні одноманітної справи впродовж тривалого періоду.
Освітній проект Land Art в піщаній дюні. 2012
Які матеріали ви використовуєте для малювання?
— Зазвичай це олійні пастелі, акрил, японське чорнило й нерідко японський пензлик (який я сам і зробив) для зображення меча. Також іноді використовую кімоно й різноманітні тканини як пензлі.
Чи є вплив національного мистецтва Японії або ж традицій на вашу творчість?
— Так, чимало моїх робіт виконано під впливом японської культури та філософії, особливо згадана серія «Кораловий нерест» (хоча надихнула на неї «Дівчина з кораловим намистом» Яна Вермеера). У ній закладено символіку реінкарнації та переродження душі. Це ідеї, що тягнуться ще з буддизму й традиційної японської релігії, синтоїзму, одна з головних — усе повторюється, усе рухається по колу. Тому кожна лінія, кожна крапка в моїх роботах зображують людське буття, а маленькі й більші з них укупі символізують життєві хвилі. Я досить детально вивчав японське традиційне мистецтво, коли повернувся з Австралії додому.
Читайте також: Красиві і пов’язані
І свого часу був вражений, як видатні японські майстри інтерпретують колір і композицію. А особливість у тому, що вони ефективно використовують простір, залишаючи деяку атмосферу — енергію, відчуття. Загалом наша традиційна культура — це простота краси. Ми, японці, прагнемо очистити себе від речей, у яких немає необхідності, згладжуючи недоліки до такої міри, поки не залишиться лиш те, що врешті можна вважати ідеальним і чистим.
Перформанс на фестивалі «400-річчя сьоґуну Ієасу». 2015
А які художники чи твори є для вас зразковими?
— Насамперед «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі. Для мене взагалі прикладом творчої особистості, художника є Вінчі, Мікеланджело, Пікассо й Марсель Дюшан. Я дуже поважаю їх, і було б чудово, якби міг порівнятися з ними.
Однак принагідно зауважу про негативну тенденцію у світі митців. Іноді художники змушені залежати від тих, хто при владі й багатстві, і таким чином заробляють собі на життя. Це правда навіть для деяких великих майстрів, приміром, згаданих Мікеланджело чи Вінчі.
Читайте також: Спокуси Ієронімуса Босха
Чому вибрали саме Австралію для навчання, так далеко від Батьківщини?
— Я відвідав цю країну за цільовою програмою, як уже згадувалося, 1997-го. Це була моя перша поїздка за кордон. Японія мала контракти з деякими країнами на одержання спеціальних віз для роботи й подорожей тривалістю один рік. Я міг вибрати Корею, Канаду чи Нідерланди. Але зупинився на Австралії, тому що, по-перше, міг вивчати англійську під час перебування там, а по-друге, попри зміну сезонів, міг подорожувати всі 365 сонячних і теплих днів. Це означало, що не треба важкого зимового одягу, громіздких валіз. Та й загалом я просто люблю літо.
Перформанс на фестивалі «400-річчя сьоґуну Ієасу». 2015
Згодом я одержав тривалу візу до цієї країни й у мене з’явився шанс учитися мистецтву в місцевому інституті. Це було дуже цікаво, тому що я міг спілкуватися зі студентами з усіх куточків планети. Але головне, відкрив для себе, наскільки японська культура й мистецтво чудові! Раніше цього ніколи не зауважував, та й не міг порівняти, постійно мешкаючи в Японії.
Однак австралійська культура теж позначилася на творчості. Мої роботи стали концептуальнішими: збагатилися новими ідеями, символами, прийомами. Гадаю, що саме подорожі є причиною суттєвих впливів на індивідуальну творчість.
Ви займаєтеся викладацькою діяльністю?
— Ні, бо вважаю, що в такому разі втрачу свободу творчості… Однак вряди-годи виконую арт-проекти зі студіями в Японії, у форматі яких відвідую школи, надаю консультації, організовую навчальні перформанси, воркшопи, інші заходи. Повсякчас переконую дітей: «Мрії можуть здійснитися, якщо ви цього прагнете, просто не опускайте рук! Попри все, натхненно творіть». Дуже дивувався й мене неприємно бентежило, коли чув від молоді — навіть 10–11-річного віку! — що вже здалися, розчарувалися й ні на що не сподіваються. Однак згодом після моїх перформансів і пояснень вони вже твердили, що змінили свої думки й вирішили досягати мрії. Це найщасливіший момент, коли чуєш такі речі від дітей.
Перформанс на фестивалі «400-річчя сьоґуну Ієасу». 2015
У яких країнах ви вже презентували своє мистецтво?
— Кілька років тому мене запросили до Польщі, там я виконав низку перформансів і виступив на радіостанції в прямому ефірі. Поляки були неймовірно вражені моїми роботами й запропонували знову завітати до них. Також відбулися презентації в Австралії, Кореї, США, зокрема персональна виставка «Коралове повстання» в художній галереї Chandler у Сан-Франциско навесні 2017-го.
Читайте також: Кусати і жалити
Пригадаю ще один випадок. Я брав участь у телешоу 2013 року «Австралія має таланти». Це масштабний захід, чимало колег приїхало з Великої Британії. Я був щиро, до глибин душі вражений виконавцями, які намагалися виявити свої вміння. Але я теж украй здивував глядачів і маститих суддів, серед яких були гурт Spіce Gіrls, відомі австралійські художники: на полотні розміром 180х120 см упродовж лише двох хвилин я двома руками одночасно зобразив коня, який щодуху мчить.
Ще один масштабний проект Land Art організовував у Японії на піщаній дюні за участю 300 студентів. Ми писали побажання на 41-кілометровій (!) поліестеровій стрічці, яку пофарбували в різні кольори. Натягнувши її в безліч рядів, одержали пейзаж із плавною градацією прекрасних відтінків. Вітерець чіпляв полотна й створював захопливий колорит звуків і мінливих барв. Усі такі проекти крутяться довкола однієї концепції — створення позитиву та мрій для майбутнього й світу.
Перформанс на фестивалі «400-річчя сьоґуну Ієасу». 2015
Загалом уже відбулося близько 100 моїх виставок, включаючи виступи й освітні проекти.
Чи знайомі з мистецтвом або діячами мистецтв України?
— Я знаю українську художницю, майстра піскової анімації Ксенію Симонову. Вона виступала також і в Японії. Мені подобаються її історії та стиль виконання, тому що вона реалізовує себе, свій концепт саме за допомогою перформансу. Ксенія велика художниця. Однак я хотів би ближче познайомитися із сучасним мистецтвом України та його представниками, адже практично зовсім нічого про нього не знаю!
Перформанс на фестивалі «400-річчя сьоґуну Ієасу». 2015
Медитація. 2014
Воїн-монах Кюя. 2016
Ви побували з творчим візитом у Польщі, яка сусідить з Україною. Чи плануєте відвідати й Україну?
— Так, я дуже хотів би відвідати Україну й провести концерт із моїм перформансом. Однозначно! Але, мабуть, усе впирається в організаційні труднощі. У вас діє українсько-японський фонд Terada, інші міжкультурні організації. За спільного бажання можна було б здійснити творче турне.
І неймовірно прикро, безмежно сумно, що в Україні триває війна… Що мене турбує найбільше — гинуть люди! Переконаний: ми повинні використовувати свої здібності й таланти в іншому, не в агресії, не для корисливих цілей, а в пошуку шляхів до миру. Власним мистецтвом я теж намагаюся зробити певний внесок у мир в усьому світі. І дуже сподіваюся, що всі разом, об’єднавши зусилля, врешті змінимо ситуацію на краще.
————————————–
Сейджі Ямаучі народився 1974 року в Хамамацу (Японія), 2005-го отримав диплом із візуального мистецтва Тропічного інституту TAFE Північного Клівсленду (Австралія). Здійснив близько 100 виступів і перформансів (живопис під музику й танці в супроводі візуальних спецефектів) в Австралії, Японії, США, Польщі. Також близько 20 років займається фотографією. Пристрасний колекціонер капелюхів, у яких і виступає, а також червоних вин, зокрема австралійського Shiraz. Найбільша мрія життя — подорожувати Всесвітом й дістати дозвіл на створення Land Art на Місяці.