Залиман
Залиман Ізюмського району на Харківщині пробув під окупацією всього місяць. Тримався гордо. За що й отримав відповідну подяку від окупантів – піврічний абонемент на безлімітні обстріли. Вже перша спроба «визволити» козацьке село закінчилась для орків неприємним сюрпризом. Місцеві мешканці не лише їх не чекали, але й вийшли зустрічати нелюбих гостей із коктейлями молотова.
Оборонців було небагато, проте росіяни того не знали. Передова група, що намагалася протиснутись в Залиман, також була нечисленна, а дорога поміж розмерзлих боліт всього одна. Тому танк, БТР і зграйка «бойових бурятів», також вирішили відступити, про всяк випадок. Регулярних українських частин в селі не було. Вони саме готувалися зустріти загарбників у районі Гусарівки, тому затримка на кілька днів вояків Путіна була для ЗСУ тільки на руку. Три дні «визволителі» тупцювали з ноги на ногу, повільно підсуваючи свій імпровізований блокпост до Залиману, доки зрозуміли, що чинити їм спротив немає кому і шлях відкритий. Їх славно зустріли вже далі у Гусарівці.
Читайте також: Як виглядає звільнена Харківщина
– Туди їхали з прапорами, – розповідає місцевий мешканець Василь Іванович, – браві такі, веселі, а назад уже без прапорів і колеса пробиті.
Але це було не відразу. Мешканцям Залиману таки довелося відчути окупацію на собі. Через постійні ротації загарбники не встигли зорієнтуватися на місцевості, тому великих грабунків та знущань село не зазнало. Навпаки, місцеві, як могли знущалися з них, вказуючи їхнє місце.
Василь Іванович і Марія Іванівна – волонтери. Всім відомі як «дід Василь і баба Марія». З 2014 року допомагають українській армії. Цілий місяць, доки Залиман був під окупацією, на їхній хаті майорів український прапор і росіяни не наважились його зняти. На всіх адміністративних будівлях зняли, а в діда з бабою – ні.
– Сусідка якось розказувала, – каже пані Марія, – іду по гуманітарку в магазин, боюся, страшно, дивлюся, а в тебе на хаті наш прапор висить. Під ним рускій з автоматом стоїть. Охороняє твою хату з прапором.
– А я у двір їх не пускав, – пояснює дід. – Один рвався зняти, а я кажу «заходь» і пляшку з коктейлем тримаю та запальничкою чирк. Спалю, кажу, заходь. Навіть ворота йому відкрив, але він не зайшов.
На прохання сусідів зняти прапор, дід також відповідав відмовою.
– Як я зніму прапор свій, це ганьба, ти що? Як я людям в очі подивлюсь? Скажуть, що обісрався, зняв прапор.
Вже як «визволителі» 31 березня втікали, то ображений вояка таки вирішив помститися діду. Підбіг, хотів застрелити, але магазин в АК виявився порожній. Дід знову вхопив пляшку, яка чергувала в нього на ґанку, чиркнув запальничкою, замахнувся… «БМПешка якраз їхала, він на неї вискочив та й з кінцями». Але двоє інших таки напакостили. Просто з автоматів розстріляли хату та ще й розривними кулями. Добре, що нікого не було й ніхто не постраждав.
Читайте також: «Без вас». Як херсонці живуть після деокупації (частина І)
Марія Іванівна та Василь Іванович впевнені, що це саме за прапор. «Вони сиділи в окопі під хатою, а над ними наш прапор», – каже жінка. «Село наше бомбили потім з авіації, – додає дід, – мабуть за те, що ми їх роздражнили. Якось я вікно відкрив і кажу їм, ну що, взяли за три дні Україну, пройшли парадом зі своєю сраною «слов’янкою»? А ми з нашим маршем пройдемо по Красній площі. Взяв баян і зіграв їм Марш січових стрільців. Думав, що вони тоді з танка почнуть стріляти, стояв неподалік».
Баба Марія розповідає, що колись змогла «передбачити» війну і те, як вона відбуватиметься тут.
– Три роки тому, десь в лютому, – розповідає, – сниться мені, що ми їдемо на тракторі на Савинці. Гарбузів повен причіп, а з Савинців летять на нас рускі літаки. Оце мені приснилося. А через три роки сон справдився. Ото таке.
Савинці
Після втечі за Сіверський Донець у Савинці (центр громади до якої входить Залиман) окупанти частково підірвали міст через річку, щоб українські війська не могли їх атакувати. Але не полишали надії повернути собі втрачені позиції. Вже наступної ночі спробували відбити село, проте отримали відкоша і тоді понад місяць лупили по Залиману всім, чим було.
Савинці набагато менше постраждали від обстрілів
– Отак, як вдосвіта почнуть, то й до пізнього вечора, – каже мешканець Савинців Володимир, над чиєю хатою вся та смертоносна зараза й літала. – Наші відповідали не часто, але акуратно, лише по ворожих об’єктах, щоб не вбити мирних людей. В основному били за село, там де в орків були бази і склади. За трасою на Ізюм, поїдьте – побачите, розбили цілу колону з боєприпасами, яка в лісі ховалася.
– А оце від наших 20 квітня прилетіло, – показує мешканка Савинців Марина, навпроти хати якої окупанти розмістили нічліжку та склад, – наш дрон прилетів, а потім мінки наші. Я думала щось в машині вибухнуло. Вийшла, а вони (росіяни – Ред.) якраз шашлики жарили. Тільки заскочила в хату, воно знов летить.
Марина живе з мамою, якій 84 роки. Хата навпроти – також колись належала родині. У ній під час Другої світової ще маленькою дівчинкою мешкала її мама. Сьогодні вона дуже боїться як і тоді. «Оце доля, – каже жінка, – моя мамка пережила дві війни. Для неї це друга і все на одному місці. Все літо боялась виходити, на порозі сиділа: «Доць, я боюся закривай мене».
Звісно, окупанти обстрілювали не лише Залиман. Найбільше діставалося Ізюму та селам за ним, де встановилася лінія зіткнення. Цілий правий берег Сіверського Дінця, куди оркам не вдалося пробитись чи звідки їх вигнали, піддавався масивним бомбардуванням. На території, що залишалась під контролем ЗСУ сьогодні чимало сіл майже повністю знищених. Скажімо, сусідня із Залиманом Норцівка.
Читайте також: Конкурс малюнків під бомбами та ручний інкубатор. Як працювала дитяча лікарня в оточеному Чернігові
Натомість, села котрі були під окупацією майже не постраждали. У Савинцях лише кілька зруйнованих будинків на величезне селище. Та й то прилітало адресно в місця, де облаштували свої штаби і нічліжки окупанти.
– Савинці, на диво, практично не постраждали, якщо порівнювати з іншими селами, – розповідає Володимир, – вони (окупанти – Ред.) думали, що ЗСУ будуть звідси наступати і вибудували тут цілу лінію оборони. Стояли скрізь: Маяк, Довгалівка, Раківка. Все зрито окопами по берегу і під залізничною колією. Все заміновано. Але в наших було багато коптерів. 10 вересня (відбувався наступ ЗСУ, – Ред.) тут все дзижчало. Думаю, чи жуки якісь, чи що. Потім придивився: та ні не жуки. Високо так висіло кілька дронів. І ото вони так точково гасили.
Руйнування
Мешканець Залиману Микола, чию хату знищили до тла ракетами з гелікоптера, каже, що поки залишався в селі, то спокою не було.
– Постійно сипали. Через кожні п’ять хвилин. Заряджають і по новій, ні дня, ні ночі. Скільки вони там висипали невідомо. Тепер цілими днями сапери рвуть тут по району, збирають їхні снаряди.
Жити в такому жахітті було неможливо і люди почали масово виїжджати. Дід Василь і баба Марія вирішили виїхати з села, коли 13 травня на їхнє подвір’я поцілило дві ракети.
– У той день прийшла сусідка, – згадує Марія Іванівна, – псиділи якихось п’ять хвилин і прилітає ракета у грушу. Ми так злякалися. Там сиділа голубка – загинула. А чоловік в хаті. Біжу туди, а він звідти, кричить – «Усі в погріб». Ми тільки встигли заскочити, як прилетіла друга ракета.
– А що мені тут робить, снаряди ловить? – жартує дід, – рано о 4-й встали й через гору поїхали мотоблоком у Волобуївку до знайомих. Їдемо, стирчать снаряди від «градів» по пшениці, по дорозі, страшне. у той час людей у селі вертольоти обстрілювали. Далі поїхали в Харків, а потім трохи на Закарпаття. Там побули й вернулися коли вже орків прогнали.
Він вважає, що росіяни звіріли з заздрості. Дивувалися світлу і асфальту в селі. Або просили дати «буржуйки», бо вночі холодно. «Та які буржуйки? Де ж ми вам візьмемо їх, люди добрі, як у нас газ? Ми вже забули, що це таке», – додає Василь Іванович.
До кінця літа з майже тисячі мешканців у селі залишилось, близько пів сотні людей. Вони розповідають, що в кінці літа «днрівці» з Савинців начебто передавали їм, щоб і вони виїжджали з Залиману, «бо села не буде». Щоправда, через кілька днів українці пішли в наступ і звільнили майже всю Харківську область.
– Їх тут багатенько в лещата взяли, – каже Володимир із Савинців, – може ще й досі бігають. 10 вересня тут жорстко було. Вони танками на елеваторі стояли, виїхали звідти в центр, потім погнали на Довгалівку, повернулися, погуркотіли на Вишнево, знову повернулися. Куди не поїдуть – всюди їм тягла дадуть. Потім один танк кинули і поїхали іншим вже геть із міста. На нього, люди казали, вилізло їх чоловік із тридцять або й більше. Машини шукали по селу, втікали і на велосипедах, і на мотоциклах, хто як. І в цивільне перевдягалися. Заходили у закинуті хати, кидали автомати.
Деокупація
Перше, що зробили мешканці сусідніх сіл після того як орків (а інакше окупантів тут майже не називають) прогнали геть – це кинули кладку (переправу) через Сіверський Донець, щоб відновити між ними сполучення, адже чимало родин живе по обох берегах. З часом кладку розширили аби зручніше було переходити з велосипедом, бо тут це чи не єдиний надійний транспорт, який усюди проїде. На відміну від Савинців, у Залимані сьогодні й справді немає жодної вцілілої хати. Розбитий клуб, школа, дитячий садок. Все, так чи інакше, розбите або пошкоджене. Людей це не лякає. Приїздять, потроху розгрібають завали, латають, що ще можна залатати.
Хата діда Василя та баби Марії – не виняток. Вікна вибиті, двері вирвані, дах та стіни посічені осколками й кулями. На щастя сама споруда вціліла і на відміну від сусідських згорілих хат ще підлягає ремонту. Дід, як може, потроху ремонтує будинок, а баба в той час порається на городі. Весною дещо таки встигли посадити, тож гріхом було не зібрати врожай. «Картоплі накопали 30 відер, цибулі також добряче. Як вона виросла, хоч такі зарослі городи були?»
Микола каже, що перед війною хотів розібрати стару дерев’яну прадідівську хату, але коли приїхав, то зрозумів, що в ній тепер доведеться жити йому. Хата майже не постраждала від вибухів. Якщо немає пожежі чи прямого влучання, то дерев’яні споруди зазвичай виживають.
Читайте також: Будні бійця на фронті. Два полювання
Не всі «дарунки», які летіли на Залиман, вибухали. Деякі не розривалися, тому ходити околицями доволі небезпечно. Нещодавно в лісі підірвалася волонтерська машина. Двоє чоловіків загинули, жінка сильно поранена. По Савинцях також повно «сюрпризів» полишалось. На городах багато чого знаходять. Крім того, «по луках повно розтяжок полишали, вони там табором стояли, а біля мосту то й міни лежать», розповідають місцеві. Однак люди не втрачають сили духу. «Їхала сюди в електричці з жінкою з Балаклії. Вона все бідкалася, як буде далі жити, коли газу та світла нема і хата знищена. А я їй – житимемо в сараї та й будемо помаленьку відбудовувати. Нас не здолають», – каже пані Марія.
Читайте також: Залиман. У що окупанти перетворили старовинне козацьке село на Харківщині