8 грудня Генеральний секретар ЦК КПК Сі Цзіньпін прибув до Саудівської Аравії з триденним візитом. Він провів зустрічі з керівництвом країни, зокрема зі спадкоємним принцом Саудівської Аравії Мухаммедом бен Салманом. Крім того, Сі взяв участь у Саміті держав Перської затоки, таким чином відзначивши зростання китайського впливу в регіоні. За підсумками візиту було підписано низку угод про стратегічну та економічну співпрацю, а китайський лідер навіть зачепив проблему переходу на юані у торгівлі вуглеводнями. Усе це створює відчуття, що Китай вириває держави регіогу, в першу чергу, Саудівську Аравію, із орбіти США. Тим більше, що нині американо-саудівські відносини перебувають майже на історичному мінімумі. Проте насправді ситуація є набагато складнішою, і поки говорити про повноцінний «китайський поворот» у політиці держав Затоки зарано.
Період напіврозпаду
Останнє десятиліття, а особливо час президентства Джо Байдена, дійсно відзначились погіршенням американо-саудівських відносин. Демократи звернули увагу на специфічну ситуацію з правами людини в союзному Штатам королівстві й і пішли на конфронтацію. Війна в Ємені, вбивство опозиційного журналіста Джамаля Хашоґджі, безправний стан робітників-мігрантів, непримиренна позиція в питанні прав меншин сильно розходились з позицією Демократичної партії. За свою позицію Білий Дім поплатився погіршенням стосунків та втратою частки впливу на світові нафтові ринки. Крім того, враховуючи персоналістський характер саудівського режиму, особиста образа Мухаммеда бен Салмана на Джо Байдена зробило подальшу комунікацію на вищому рівні складною та малоефективною. Китай у цьому контексті виглядає для Аравії перспективним партнером, який за економічною потугою наближається до США, але при цьому абсолютно не цікавиться внутрішніми питаннями у житті королівства. А враховуючи величезні обсяги торгівлі між КНР та Саудівською Аравією, майбутній союз між двома державами видається цілком вірогідним.
Читайте також: Масові протести у Китаї. Вимагають скасувати локдауни і багатозначно мовчать
І справді, рух держав Перської затоки у бік нарощування співпраці з Китаєм частково дійсно визначається об’єктивними факторами. КНР – це величезний споживач енергоресурсів, котрі становлять основну статтю експорту країн регіону. Крім того, Піднебесна лише продовжує нарощувати експорт споживацьких товарів різного ступеню складності. Так, за даними Comtrade, за 2021 рік, Саудівська Аравія ввезла китайських товарів на понад $30 млрд, тобто майже втричі більше, ніж американських. Крім того, тренд іде на подальше зростання імпорту з Китаю та падіння імпорту зі Штатів, який протягом останнього десятиліття скоротився удвічі.
Найбільш загрозливими для США в цьому відношенні є навіть не так негативні фінансові показники, як галузеві складові саудівського імпорту з Китаю та США, які починають усе більше співпадати. Електроніка, продукція машинобудування, транспортні засоби, меблі – забезпечити усім цим близькосхідну державу може Пекін. «Оплотом» американського імпорту залишаються зброя та авіація, але якщо подивитись на голі цифри, складається враження, що значення Китаю для Саудівської Аравії є кратно більшим. Однак існують й інші, малопомітні зв’язки, які неможливо виміряти напряму.
Невидимий фундамент
Головною перевагою дружби зі США для Саудівської Аравії завжди була безпека. У цьому контексті, ніколи не варто забувати, що США й королівство мають довгу історію стратегічного партнерства, а Ер-Ріяд міг неодноразово переконатись у надійності свого союзника. США захистили королівство від загрози вторгнення військ Саддама Хусейна у 1990 році, провівши операцію «Щит пустелі». Штати також брали активну участь у боротьбі з сомалійськими піратами в Червоному морі, а також протидіють впливу Ірану, що є головним геополітичним супротивником Аравії. Таким чином, США залишаються не тільки головним постачальником зброї королівству, а й гарантом свободи та безпеки мореплавства на Близькому Сході. Враховуючи те, що переважну більшість своєї нафти Саудівська Аравія викидає на світові ринки морським шляхом, гарантія того, що її танкери допливуть до точки призначення, відіграє важливу роль у стосунках двох держав.
Читайте також: Футбол примирення: Єгипет та Туреччина після девʼяти років ворожнечі поновлюють дипломатичні відносини
Такі ситуації, як-от у 1980-х, коли ірако-іранська війна призвела до конфлікту на морі, в ході якого ворогуючі держави топили торгові суда, є неприпустимою для Саудівської Аравії. І зараз ніхто, окрім Штатів, не може взяти на себе місію з захисту торгівлі в Перській затоці та Червоному морі. Той-таки Китай має лише одну військову базу за кордоном, тимчасом американських баз лише на Близькому Сході більше десятка.
Втім, безпека – це важливий, однак не єдиний чинник, який тримає Саудівську Аравію в орбіті США навіть тоді, коли стосунки обох держав переживають кризу. Зокрема, йдеться про неформальні культурні та соціальні зв’язки між країнами. Нині в США навчаються десятки тисяч аравійських студентів, у той час як в Китаї – лише кількасот. Гроші аравійці зберігають в західних банках, а високостатусною продовжує вважатись продукція західного автопрому та західних ювелірних брендів. Крім того, популярність китайської культури на Близькому Сході останніми роками лише трохи піднімається над позначкою нуля, натомість домінують персонажі американських кінофраншиз, американська музика тощо. Разом зі зростанням глобальної потуги КНР, його культурний вплив буде зростати, однак досягнення якщо не переваги, то принаймні паритету зі США – це справа довгих десятиліть.
Оманлива дружба
Скептично перспективи китайсько-саудівських відносин оцінює Мохаммед аль-Яхья, співробітник Близькосхідної ініціативи Центру Белфера. У своїй статті на шпальтах Foreign Policy він гостро критикує політику Барака Обами та Джо Байдена на Близькому Сході, котрі, за його словами, накачали грошима Іран, віддали Росії Сирію, а Саудівську Аравію несправедливо перетворили на вигнанця. Він відмічає, що події останнього десятиліття справді збільшили в Саудівській Аравії частку людей, що розчарувались в США та бачать нового союзника в Китаї. Однак аль-Яхья підкреслює незамінність Вашингтону як партнера в галузях технологій, інновацій, оборони та безпеки. Крім того, він торкається й гуманітарної сторони питання, порівнюючи демократичні Штати та китайську однопартійну диктатуру, котра «вважає Бога своїм ворогом».
Таким чином, боротьба США та КНР за вплив на Близькому Сході ще не пройшла ключову точку, хитнувши ваги в бік Китаю. Враховуючи, наскільки вкоріненими є Сполучені Штати в регіоні, Пекін зараз лише виходить на ринг. При цьому єдина його зброя – економічні зв’язки та маккіавелізм. Поки цього явно замало, а визначать переможця подальші події, що відбуватимуться не сьогодні і не завтра. Цілком можливо, що ми справді бачимо початок довгого й марудного процесу розлучення між давніми союзниками. Але не менш вірогідним є варіант, що після приходу до влади в Білому домі республіканця стосунки між державами повернуться в колію звичного партнерства.