Вівторок, четверта по обіді. Біля одного з найвідоміших паризьких монументів, як завжди, людно та гамірно. “Він застрелився на очах у півтори тисячі осіб, але паніки не сталося, – розповів один зі столичних поліцейських, якого терміново, за сигналом “тривога”, викликали до собору з околиці. – Через годину на місці був міністр внутрішніх справ. Людей оперативно евакуювали, службу Божу, призначену на восьму вечора, проводити не стали.”
Міністр внутрішніх справ Манюель Вальс обмежився лаконічною заявою для преси: “Публічне самогубство шокувало відвідувачів храму, що є одним з найяскравіших символів французької столиці. Ми усвідомлюємо масштабність цього жесту.” Про мертвих — або добре, або нічого. Коли ж небіжчик — очевидний опонент у політиці — і поготів.
У перші години після самогубства паризькі медіа майже не говорили про Домініка Веннера, відбуваючись сухими та скупими констатаціями. “Батько новітньої крайньої правої ідеології”, – повідомили про нього сайти право-радикальної орієнтації. “Зловісний ісламофоб”, – написала крайня ліва Libération. Сам же Веннер у прощальному листі, зачитаному на радіо “Courtoisie », так пояснив свій крок: ““Відчуваю в собі обов’язок діяти, доки маю сили. Я вирішив принести себе в жертву, поки летаргія не поглине нас повністю. Обрав символічне місце, яке поважаю і перед яким схиляюся. Я захищаю ідентичність кожного народу у себе вдома та постаю проти злочину, що полягає в заміні населення, в Європі та у Франції”.
Читайте також: Ультраправий марш: у Європі активізуються ультраправі
Трохи детальніше про мотивацію самогубці можна дізнатися з його блогу. Останні дописи присвячені критиці одностатевих шлюбів, аналізу “реальності афро-магрібської іміграції” та перспективам європейської культури, як їх бачив небіжчик. “Боротьба не може обмежитися протестами проти одностатевих шлюбів, – написав Веннер за два дні до смерті. – Велика заміна населення у Франції та Європі, про яку казав письменник Рено Камю, є гострою загрозою майбутнього. Потрібні нові, видовищні, символічні жести, які б розбудили поснулу свідомість та поновили пам’ять про наше походження”.
Інтернет-видання Huffington Post, яким керує колишня дружина Домініка Строс-Канна Анн Санклер, повідомила такі подробиці про опонента масової неєвропейської іміграції до Франції: небіжчик, хоч і був полум’яним антикомуністом, схилявся перед ефективністю ленінських методик. “Його програмний твір “За позитивну критику”, написаний за ґратами у 1961-1963 роках, має очевидні впливи ленінської книги “Що робити”, – пише Huffington Post. – Крім ідеологічних розробок, Домінік Веннер писав історичні дослідження, есеї та численні розвідки про зброю.”
Читайте також: Мовчання еліт. Європа радикалізується.
З щоденних часописів найдетальніше розповіла про Домініка Веннера права щоденна газета “Le Figaro». «Цей чоловік ніколи не зрікався поглядів, яких набув у молоді роки, – було зазначено в редакційній статті. – Колишній член Організації Секретної Армії, доброволець війни в Алжирі, колишній парашутист, один з ідеологів повоєнних радикальних правих навіть свою смерть здійснив послідовно до своєї політичної позиції. Схоже, пан Веннер добре обміркував свій намір. У журналі “La Nouvelle Revue d'histoire» за січень-лютий 2013 він написав: “З часів самураїв та старих римських воїнів відомо, що смерть може бути як одним з найпотужніших протестів проти негідних речей, так і заохоченням надії.”
Отже, “політична жертовність, якої напитував час”, як пояснив у інтерв’ю французькому телебаченню один з прихильників Домініка Вебера. Або все ж таки – індивідуальний протест проти глобалізації та відчуття небезпеки, які виникають від неї навіть у розвинених, багатих суспільствах на соціальному, економічному та культурному рівнях?
“У самогубстві не можна шукати або тільки соціальні, або лише індивідуальні причини, – висловив свою думку соціолог Мішель Вівйорка в інтернет-газеті “Atlantico ». – Cправедливо буде зазначити, що сучасна людина менше може сховатися за свій соціальний прошарок та сказати: моє життя не вдалося, бо винне суспільство, або підприємство, або мій соціальний клас. У сучасному світі домінує концепт індивідуальної поразки. Люди більше залишаються наодинці з собою. Але не можна сказати, що суспільство стає дедалі брутальіншим. У Середні віки брутальність була на порядки вищою.”
Читайте також: Французька закономірність: що хвилює Республіку?
У своїх есеях та публіцистичних виступах Домінік Веннер обстоював ідеї примату колективного інтересу над “спокусою особистих бажань, які спотворюють нашу ідентичність”. Закликав “серйозно поставитися до перспективи переходу Франції під владу ісламістів вже через 15-20 років”. Засуджував фінансову допомогу Заходу країнам “третього світу”, бо ці субсидії, на думку Веннера, “заохочують недорозвиненість”. Ці та інші тези викладено в його останній книзі “Самураї Заходу: молитовник нескореного”, яка має вийти в червні цього року.
До самогубства автора про нього знали лише політичні однодумці та колеги-історики. Публічна смерть Домініка Веннера забезпечила інтерес аудиторії також до його творів.