Із серпня цього року постачання газу для українських домогосподарств перейшло на повністю ринкові засади. Щоправда, із формального, правового погляду. Ціни на паливо для населення держава більше не регулює, вони мають формуватися внаслідок конкуренції між різними компаніями-постачальниками, які, своєю чергою, можуть купувати газ для цього будь-де — хоч в Україні, хоч за кордоном. Проте така модель наткнулася на серйозні викривлення в реальному житті, оскільки держава не виконала як належить необхідну підготовчу роботу.
Ласий шматок
Ринок газу для населення — найбільший і потенційно найпривабливіший у країні. 12,5 млн домогосподарств останнім часом споживали по 8–11 млрд м3 блакитного палива на рік (див. «Новий ласий шматок»). І якщо не брати до уваги аномально теплу зиму 2019–2020 років, то ці обсяги перевищували закупівлю газу всією українською промисловістю — другим найбільшим споживачем палива в країні.
Однак великі промислові та комерційні споживачі можуть самостійно шукати вигідніші умови постачання газу напряму, зокрема й за кордоном. Великі оптові партії блакитного палива для них з повноцінним переходом до ринкового ціноутворення рано чи пізно стануть значно дешевшими за розцінки для домогосподарств. Врешті, в усіх країнах світу, де газ продається на ринкових умовах, його вартість для побутових споживачів набагато вища від цін для великих промислових споживачів.
Читайте також: Зменшення облікової ставки: покаянне пом’якшення
А це означає, що в найближчій перспективі з погляду заробітку саме ринок газу має стати найпривабливішим для трейдерів. Понад те, на відміну від ТКЕ, які забезпечують централізоване постачання тепла великій кількості споживачів із різною платіжною дисципліною, будь-якому індивідуальному споживачеві газу чи то для потреб опалення, чи то для приготування їжі в разі несплати рахунку можуть відмовити постачати ресурс. А це неабияк сприяє його платіжній дисципліні: немає плати — немає газу. Монетизація субсидій, яка почалася торік, також є позитивним фактором для компаній-постачальників. Адже для трейдера байдуже, хто оплачуватиме поставлені за ринковими цінами обсяги газу — безпосередньо громадяни чи держбюджет.
Битва монополістів
Великий обсяг споживання та фінансова привабливість газового ринку для населення від початку обіцяли не менш великий інтерес до нього різних гравців. Своєю чергою інтереси споживача після скасування державного регулювання цін потребували максимальної конкуренції для їх зниження до мінімально можливого рівня.
Завданням державних структур було вжити заходів, щоб забезпечити повноцінну конкурентну боротьбу постачальників на ринку до його запровадження. Натомість, як засвідчили перші місяці роботи в нових умовах, сектор успадкував протистояння двох великих монополістів. Кожен із них має можливість використовувати штучні переваги, які вони успадкували з попередньої моделі газового сектора для збереження чи нарощування своїх позицій на ринку.
Нагадаємо, що до запровадження ринку державний Нафтогаз на всі 100% забезпечував потребу домогосподарств у блакитному паливі. Але був зобов’язаний продавати газ для потреб населення за фіксованою ціною газовим збутовим компаніям. Останні в рамках реформи газового сектора були утворені кілька років тому старими облгазами, які, у свою чергу, відтоді мали обслуговувати лише труби й технічно доставляти паливо споживачеві за фіксовану плату. Після чого в платіжках українців і з’явилися окремі рахунки за газ і за його розподіл.
Більшість газзбутів контролює одна структура — Регіональна газова компанія, яку пов’язують з олігархом Дмитром Фірташем. Під брендом РГК працює 21 газорозподільна компанія, на обслуговуванні яких перебуває понад 8 млн із 12,5 млн усіх домогосподарств країни. Щоправда, у самій РГК нещодавно заявили, що газзбути, створені в регіонах діяльності цих облгазів, формально не отримували права користуватися брендом РГК, однак це не скасовує їхньої фактичної пов’язаності.
Читайте також: Невиправданний оптмізм
Основним конкурентом пов’язаних із РГК газзбутів став інший монополіст — державний Нафтогаз. У державній компанії вважали газзбути, відокремлені від газорозподільчих облгазів, хіба що штучними прокладками на шляху постачання свого газу населенню. Це було навіть до запровадження ринку, коли газ споживачам продавав лише Нафтогаз і за регульовані державними органами тарифами. Пресслужба Нафтогазу ще 4 квітня 2017 року закликала уряд, НКРЕКП та АМКУ усунути монополію Дмитра Фірташа на ринку постачання газу для населення. «Нафтогаз звертає увагу на те, що так звані газзбути — псевдопостачальники газу, переважна більшість яких належать Group DF, — є непотрібними посередниками на ринку, не несуть відповідальності та ризиків, пов’язаних із постачанням газу та не створюють додаткової цінності для споживачів. Нафтогаз просить уряд України, регулятора ринку НКРЕКП та Антимонопольний комітет України розглянути можливість усунення необґрунтованої монополії групи Дмитра Фірташа у цьому важливому сегменті ринку газу». Однак тоді це звернення не мало реальних наслідків.
З переходом у серпні 2020 року до ринкових принципів постачання газу населенню пов’язані з газорозподільчими компаніями газзбути формально стали лише одним із можливих продавців палива поряд із десятками інших уже наявних чи потенційних. У липні одразу три облгаззбути, пов’язані з РГК Фірташа, спробували за будь-яку ціну перешкодити запровадженню ринку газу. Зокрема, вони подали позови до судів щодо скасування постанови НКРЕКП № 1080, яка спрощувала перехід споживачів газу від одного постачальника до іншого. Досягнути бажаного результату в судах їм тоді не вдалося, однак вони не зреклися спроб заблокувати перехід споживачів до інших постачальників.
Тісна взаємодія між газзбутами та газорозподільними компаніями (облгазами) нікуди не поділася. Останні долучилися до шантажу тих споживачів, що вирішили скористатися можливостями ринку й обрати іншого продавця, який пропонує нижчу ціну на паливо. Численні повідомлення в ЗМІ та соцмережах із регіонів свідчать, що людям заднім числом виставляють вимоги сплатити надумані борги за так звані температурні коефіцієнти, які розраховуються ще з кінця 2015 року. А працівники пов’язаних із газзбутами газорозподільчих компаній (хоча формально вони є цілком окремими структурами) висувають штучні претензії щодо технічних невідповідностей лічильників чи газового обладнання споживачів. Водночас натякають або й прямо заявляють, що позбутися проблем можна дуже просто — відмовитися від наміру змінити постачальника газу й далі його купувати за значно завищеними тарифами в старого газзбуту.
До того ж громадяни в цій ситуації виявилися позбавленими реального та дієвого захисту своїх інтересів з боку держави. Наприклад, у НКРЕКП чи Нафтогазі їм пропонують судитися зі старими постачальниками щодо незаконного нарахування боргів або писати скарги в НКРЕКП, однак без гарантії позитивного результату. Тож не буде нічого дивного, коли значна частина споживачів зробить те, чого очікують від них старі монополісти, — вирішить, що краще підкоритися шантажу постачальників та зняти в такий спосіб конфліктну ситуацію, ніж починати непевні та затратні перетягування канату в судах.
Проте війна Нафтогазу з газзбутами, що пов’язані з РГК, за постачання газу населенню теж зумовлена зовсім не піклуванням про інтереси цих споживачів. Як і привабливі ціни на газ за різними пакетами на цю зиму (див. «Боротьба за переділ ринку»). Ідеться тільки про інтерес держкомпанії зміцнити власну монополію.
Читайте також: Нове місце під сонцем
Нафтогаз є монополістом на оптовому ринку газу України. Щонайменше до кінця 2020 року він єдиний, хто купує весь газ внутрішнього видобутку компанії «Укргазвидобування». А це майже 2/3 усього, що добувають у нашій державі й майже 50% обсягу блакитного палива на внутрішньому ринку. Понад те, обсяги видобутку Укргазвидобування майже вдвічі більші, ніж ті, які спожили за 2019 рік усі домогосподарства країни. Раніше Нафтогаз забезпечував усі їхні потреби через посередників, а тепер прагне робити це напряму.
Необачність чи умисел
Представники газового бізнесу наполягають на тому, що замість монопольного викупу Нафтогазом усього блакитного палива «Укргазвидобування» його натомість мали б реалізовувати на біржі. Щоб не лише Нафтогаз, а й усі інші учасники ринку, які придбають його на засадах рівного доступу, могли б постачати паливо споживачам. У парламенті підготували законопроєкт, який має зобов’язати «Укргазвидобування» продавати весь свій товар на біржі. Однак виникає запитання: чому це робиться вже після того, як ринок газу запрацював, а не завчасно?
Так само не було завчасно вирішено й іншу цілком прогнозовану проблему із газзбутами, безпосередньо пов’язаними з природними монополістами — газорозподільчими компаніями. Адже було очевидно, що афільовані компанії в цьому дуже привабливому, особливо в нових умовах, сегменті ринку використовуватимуть будь-які можливості, щоб захистити позиції «своїх» постачальників, і залучатимуть увесь арсенал заходів для протидії конкурентам.
Підготовка до реформування ринку газу мала передбачати не просто відокремлення газопостачальних компаній від газорозподільчих, а заборону на будь-який зв’язок між цими підприємствами для недопущення підігрування своїм газзбутам.
Чиатйте також: Загрози «дешевого газу»
Ще однією проблемою, яку нинішня влада не вирішила вчасно, стала бездіяльність щодо так званих температурних коефіцієнтів. Показники лічильника газу можуть суттєво різнитися залежно від місця розташування приладу (на вулиці чи в приміщенні та на якій відстані від землі або вулиці). Щоб стандартизувати їх (до обсягів, які спостерігаються за температури 20 °C та атмосферного тиску 760 мм рт. ст.), у 2004 році за наказом Мінпаливенерго запровадили Методику приведення об’єму газу до стандартних умов і були розроблені помісячні корегувальні коефіцієнти для різних областей та місць розташування лічильників. Ці коефіцієнти взимку подекуди сягають 1,1, тобто вважається, що користувач спожив блакитного палива на 10% більше, ніж показав його лічильник.
Пошук крайнього в цій ситуації триває. З одного боку, уряд і НКРЕКП забороняють нарахування таких коефіцієнтів побутовим споживачам, позаяк вони мають бути закладені в тариф. А з другого — газові компанії виграють суди, які дають їм можливість здійснювати такі нарахування. І саме борги за цими коефіцієнтами, які можуть виставити «заднім числом» одразу за майже три роки (з кінця 2015-го по вересень 2018-го), стали сьогодні одним з основних засобів тиску старих монополістів на громадян, які бажають перейти до інших постачальників газу з нижчою ціною.
Як і у випадку з ресурсом газу внутрішнього видобутку, де необхідні законодавчі зміни, урегулювання заборгованості через температурні коефіцієнти також залишається тільки в проєкті, хоча пішов уже третій місяць після запуску ринку палива для населення.
Ігнорування владою необхідності завчасного вирішення цих давно очевидних проблем, які сьогодні зривають нормальне функціонування конкурентного ринку природного газу для населення, ставить питання про те, що маємо справу не зі збігом обставин. З огляду на явну вигідність цієї ситуації монополістам, ідеться радше про свідоме створення лакун для консервації їхнього домінування на ринку та недопущення реальної конкуренції.