Зайве повторювати збиті фрази про корисність вивчення мов, адже у сучасному світі, що швидко глобалізується володіння іноземною мовою відкриває дуже багато додаткових можливостей – починаючи від доступу до передових технологій і закінчуючи комфортним відпочинком закордоном.
Але в реальності реалізації проекту «другої іноземної» за нинішніх умов виникає чимало сумнівів. Адже для нього необхідно було: 1) попередньо вивчити (і аргументовано зорієнтувати) бажання батьків і учнів, якій другій додатковій іноземній мові вони віддають перевагу і які перспективи для них це відкриватиме; 2) значні додаткові бюджетні кошти на якісну підготовку вчителів, закупівлю знову ж таки підручників, реалізацію програм для стимулювання вчителів іноземної мови йти у школи, створення додаткових посад для них; 3) значний час на якісну підготовку відповідних педагогів, які б напевне пішли працювати за спеціальністю не з примусу, а внаслідок належної мотивації. Тим часом, як неважко помітити при порівнянні держбюджетів 2012 і 2013 років, жодних позитивних змін у фінансуванні освіти не передбачено. Та й за один рік підготувати армію педагогів зі знанням перспективної європейської іноземної мови неможливо. Врешті, не зайве нагадати, що й досі Міносвіти не змогло забезпечити нормального вивчення бодай однієї іноземної – англійської чи в окремих випадках німецької або французької.
Натомість за що б не брався міністр освіти України Табачник, у нього завжди виходить загумінковий «рускій мір». Тож і під нинішнім запровадженням другої іноземної мови у середніх школах, приховується банальне прагнення проштовхнути обов'язкове вивчення російської у якомога більшій кількості українських шкіл. За даними Міносвіти наразі за “бажанням батьків і учнів” 52% українських п’ятикласників будуть вивчати німецьку мову як другу іноземну, 23% – російську, 14% – французьку, 8% – англійську (для учнів, які не вивчають англійську як першу іноземну). Тобто, у майже чверті шкіл роль іноземної буде відігравати російська. А на Київщині, наприклад, більше половини. Але є підозри, що навіть цим справа не обмежиться і зебезпечити навіть вищезазначену структуру у вивченні другої іноземної “не вдасться з об'єктивних причин”. Натомість по-факту буде розширено вивчення саме російської (2 години на тиждень). Не виключено, що керівниками шкіл будуть (а можливо й уже) прозоро натякати, що проблеми через вибір надто іноземної (німецької чи французької) мов будуть їх особистими. Адже відповідні публічні натяки уже лунали під час запровадження регіональних мов, коли керівництво місцевостей із компактним проживанням нацменшин попереджали, що на додаткові витрати пов’язані із запровадженням використання їх мов у бюджеті немає коштів.
Така ініціатива може привести до штучного зростання популярності викладання російської, як іноземної, серед вчителів (а отже і російської філології у вузах), підвищить привабливість російськомовних шкіл у містах (адже там учень зможе вивчати дві іноземні мови – англійську та на вибір – німецьку, французьку чи іспанську, а в сусідній українській – переважно англійську (або якусь іншу) та російську). У результаті лобісти “Русского міра” зможуть звітуватися про зростання популярності російської мови, як аргументу до підвищення її статусу та визнання їх заслуг в Кремлі. Особливо небезпечним є запровадження російської мови як іноземної у сільських школах, де рівень викладання часто дуже низький, оскільки дається взнаки недоукомплектованість педагогічниими кадрами.
Із введенням у школах російської як другої іноземної треба очікувати новий виток русифікації сільських шкіл, які зараз єдині залишаються майже по всій країні вільними від російської мови. Зважаючи на те, що у селах ще важче знайти вчителів французької чи німецької мов порівняно із містами, адміністрація найімовірніше масово йтиме найлегшим шляхом – запровадження російської як другої іноземної. З одного боку, це зніме проблему пошуку вчителів іноземної мови для управлінь освіти райдержадміністрацій, з іншого – це дасть додаткові години викладачам-філологам (адже навчати російської мови може значна частина з них, особливо ж тих людей перед пенсійного і пенсійного віку, які здобували освіту в радянський час).
У цій ситуації дивує злочинна бездіяльність української опозиції на тлі лобіювання Табачником чергового інструменту русифікації української освіти, в якій і досі не вдалося подолати руйнівних наслідків русифікації радянських часів. Чому досі жодного наказу Міністерства освіти не оскаржено в суді? Чому у Верховній Раді опозиція не вносить до порядку денного питання про звернення до президента звільнити Табачника з посади? (адже такий проект ще у квітні був зареєстрований у парламенті)? Чому умовою зустрічі лідерів опозиції з президентом Януковичем не названо звільнення Табачника? Врешті, чому досі не відбулося жодної масової акції під Міносвіти та Адміністрацією президента з вимогою його звільнення. Адже та повзуча русифікація освіти, яка відбувається в останні три роки, можливо не так швидко, як хотілося б адептам «Русского міра», однак поволі приносить свої отруйні плоди: у 2013 році аж 25% випускників складатимуть іспити мовами меншин, майже виключно російською, тоді як у попередні роки цей показник стабільно не досягав і 20%.