27-річний Руслан Андрійко вже другий місяць практично живе в захопленій будівлі Київради. Тут він комендант, відповідальна за організацію всіх процесів людина. Спочатку, каже, було складно. Але тепер живий організм КМДА працює як годинник. У певних сферах наочно демонструє те, якою протестувальники бачать Україну своєї мрії.
У. Т.: У чому полягають ваші обов’язки в КМДА? Як минають «звичайні» день і, звісно, ніч коменданта?
– У КМДА я виконую функції організатора всіх внутрішніх процесів – від прибирання приміщення до забезпечення дровами, участі людей у мітингах тощо. На самому початку все це було досить складно робити. Доводилося не спати по три доби… Утім, зараз уже набагато простіше. Є чіткий, налагоджений механізм роботи. Все працює як годинник!
Передусім це служба охорони, найчисленніша та наймасовіша. Хлопці забезпечують дисципліну в КМДА, протидіють провокаціям. Саме вони мобілізують людей на акції та в разі небезпеки штурму. Також є інтендантська служба, яка забезпечує чистоту в приміщеннях. Є, звичайно, служба медицини, що надає допомогу, починаючи з видачі льодяників від кашлю й закінчуючи складними операціями. Лікарі КМДА бачили і ножові поранення, і прострелені очі, і покалічені ноги…
Крім того, у КМДА є інформаційний центр, кухня, склад із харчами. Є в нас і комунікація з центральним штабом, який міститься в Будинку профспілок.
Зараз плануємо створення Народної ради Києва, вона базуватиметься безпосередньо в залі засідань.
У. Т.: Що чути про небезпеку штурму?
– Штурмувати нас обіцяють постійно. То тітушки нібито атакують, то російський «Витязь»… Чесно кажучи, мозок це вже не сприймає. Але ми все одно обробляємо всю інформацію. Наше першочергове завдання – запобігти будь-яким виявам паніки. Потрібно, щоб будівля організовано працювала, щоб поранені могли дістати медичну допомогу, щоб охоронна гвардія була мобілізована, озброєна і дала відсіч будь-яким спробам захопити КМДА. Якщо буде дуже жорсткий сценарій із застосуванням зброї, маємо мінімізувати наші втрати в цій будівлі й узагалі на Майдані.
У. Т.: Певна річ, завтра може трапитися що завгодно, і післязавтра теж… Але на сьогоднішній день який був найскладніший момент?
– Щодня є якісь провокації, втім, здебільшого це інформаційний мотлох, який закидає влада. Сьогодні її представники зрозуміли, що не можуть нас взяти тупим приступом, тому постійно застосовують брудні інформаційні провокації. Поширюють чутки, що тут когось б’ють, душать, ґвалтують у підвалах НКВД – КМДА, що тут антисанітарія чи прорвало труби… Інформаційними атаками влада намагається дискредитувати наш протест, показати, що тут перебувають якісь екстремісти. У результаті більше часу доводиться пояснювати журналістам, як є насправді, ніж вирішувати реальні проблеми.
Читайте також: Андрюс Кубілюс: «Це диво, коли люди готові жертвувати всім задля європейського життя в Україні»
Особисто я проводжу тут щонайменше 16 годин на добу. І про кожен день є що розповісти… За нами закріплена барикада біля ЦУМу – найбільш піддана провокаціям. Ми їх усі відбивали. Був і штурм – тяжкий ранок, коли беркутівці пішли на КМДА, оточили будівлю, але дістали гідну відсіч. І з бранспойтів їх поливали, і димові шашки пішли в хід.
Поза сумнівом, одна з найскладніших ночей була, коли почалася бійня на Грушевського. Було чимало поранених.
У. Т.: Як відбувається розподіл постраждалих: стихійно, за фахівцями? Адже медпункт є і в Будинку профспілок, і на підступах до Грушевського…
– Хто де ночував – приходить у той медпункт, когось підвозять. Це відбувається швидше стихійно. Але сама медична допомога надається вчасно, організовано, на високому рівні. Є і фахові лікарі. І, звісно, є відповідальна, яка на постійній основі працює керівником медичної служби КМДА та контролює абсолютно всі процеси.
У. Т.: Зрозуміло, що люди приїжджають, що навкруги тисячі облич… Але, можливо, хтось запам’ятався найбільше?
– Було кумедне непорозуміння. Прийшов чоловік дуже екзотичної зовнішності, з дредами й відразу попрямував у комендатуру, хоча туди пропускають не всіх. Зчинилася невеличка штовханина. А потім виявилося, що це Джоел Голмс, номінант на дві премії «Ґреммі», зірка світового рівня. Він спочатку поображався задля порядку, але потім заграв нам на піаніно. Дуже крута музика…
Взагалі вражають усі люди. Їхня щирість, віддача. Це перший протест, під час якого я побачив: його підтримує та фінансує народ. Це соціальна, національна революція, це революція середнього класу. Я побачив, як люди несуть кошти: бабуся дає останні дві гривні, підприємець дає, скажімо, п’ятдесят тисяч гривень. Побачив, як несуть харчі, які вже нікуди подіти… Це реальний протест. І реальні українські люди, яких об’єднала ненависть до режиму.
У. Т.: Які нагальні потреби в КМДА?
– Потреби ані в харчах, ані в одязі зараз немає. Але є оборонні потреби: камуфляж, бронежилети, балони, каски, маски… Необхідні кошти, дрова, бензин, медикаменти. Але найбільше – присутність кожної людини. Це головне. Бо доки тут будуть люди, доти триватиме протест.
У. Т.: Скільки приблизно людей перебуває в КМДА зазвичай?
– На постійній основі зазвичай тут перебуває близько 400. Але на ночівлю приходить дуже багато. Це може бути і тисяча, і півтори тисячі осіб. Намагаємося розмістити якомога більше людей, які беруть участь у революційних подіях.
У. Т.: А міліція заходить? Часто намагається навідатися, бо, наприклад, нібито щось десь вкрали?
– Як приходять, так і йдуть. Не пускаємо їх усередину, бо це наші вороги. Зараз ми організували безпеку силами своєї охорони. Маю зізнатися, що на початку революції це було доволі проблематично. Служба охорони тільки формувалася, траплялися крадіжки. Знаходилися люди, які намагалися нажитися на протесті. «Ковбасні терористи» були, нерідко крали телефони, планшети.
Читайте також: Україна: розчаклування. Євромайдани на місцях проти СРСР і мафії
Мій побратим зі Львова приїхав підтримати нас. Приїхав із запаленням легенів! Він грав на саксофоні тут, у КМДА. І в нього той саксофон украли… Я вперше в житті побачив, як Юрко плаче. Інструмент йому подарував покійний батько. З ним пройшли всі революції, всі фестивалі… І навіть коли в нас не було грошей на квитки додому, допомагав той саксофон. Навіть таке було.
Але за кілька тижнів крадіїв було затримано. Вони у всьому зізналися, повернули близько
30 телефонів, планшети…
У. Т.: Тобто ці люди цілеспрямовано «працювали» в КМДА?
– Так. Приїхали сюди з Макіївки… Злодії надали інформацію і про саксофон – здали інструмент у ломбард. Так ми повернули Юркові інструмент. У мене є фото, де він уже грає на тлі палаючих шин на Грушевського. І відео є…
Це ще раз доводить, що будь-яка несправедливість, будь-які злочини рано чи пізно будуть покарані. Справедливість існує. І ми боремося за ту Україну, де будь-який злочинець – простий кишеньковий злодій чи президент – має сидіти у в’язниці.
У. Т.: Злочинці у в’язницях сидітимуть згодом… А зараз зрозуміло, що й будь-яка чесна людина може потрапити за ґрати, у будь-кого можуть вистрелити, будь-кого викрасти й завезти до лісу… Як ви боретеся зі страхом? З утомою?
– Ми й так живемо в одній великій тюрмі. Потрібно щось змінювати. Я український націоналіст. І робитиму все можливе, щоб жити в тій країні, яка мені здається ідеальною. Країні без корупції, без продажних ментів та суддів… Розумію, що зараз саме той момент, коли це справді можливо втілити в життя. Все, за що ми боролися, за що боролися наші предки, зараз можна вибороти. І нарешті побудувати омріяну Українську державу.
Так, часом доводиться не спати по кілька діб. Звичайно, дуже втомлююся. Але є ідейна мотивація. Якщо програємо – програємо все. Де-факто втратимо незалежність. До того ж нам нікуди відступати. Ми вже пройшли точку неповернення. Тому є один варіант – виграти, якщо хочемо вижити. Якщо хочемо жити у вільній країні. Або всіх нас посадять, принаймні активних людей. У найкращому разі. У найгіршому – знищать фізично. Зараз це зрозуміло всім. І це додаткова мотивація (сміється).
У. Т.: Ви взагалі розглядаєте такий сценарій, як цілковитий програш?
– Такого варіанта не розглядаю, він для мене абсолютно неприйнятний. Налаштований на перемогу. Я не з тих людей, що кудись емігруватимуть, якісь альтернативні плани розглядатимуть. У мене немає плану Б. Україна – моя земля, я тут народився, тут хочу жити. Хочу перемогти.
Читайте також: Леся Оробець:«Судочинства в Україні немає. Є система розправи»
На Майдані зібрані дуже різні середовища з різними ідеологіями, різним баченням майбутнього України. Якщо зараз вирішуватимемо, хто буде президентом, якою має бути Україна, програємо. Зараз ми повинні продемонструвати єдність. У нас є спільна мета – відставка уряду, відставка президента Януковича й призначення перевиборів. А далі вже між собою розбиратимемося, хто і як будуватиме Україну.
Зараз режим посипався. Наша революція торкнулась дуже широких верств населення, поширилась на кожну область України. Це якраз те, чого боявся режим. Тому що Майдан, який стояв тільки тут, не створював фактично проблем для влади. А зараз щоб програти – треба дуже постаратись. Перемога вже близько. І ми обов’язково її здобудемо.