Надія Баловсяк Доцент кафедри медіакомунікацій УКУ

Розвінчання найпопулярніших міфів щодо вступу до університету на власному досвіді

23 Серпня 2013, 20:07

Звісно, можна сперечатися про те, що результат ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання) повністю не відображає знання випускника школи, проте наявна система закінчення школи – вступу до вишу кардинально відрізняється від того, до чого звикло наше покоління.

Можливість подати документи в кілька вишів на кілька спеціальностей, не виходячи з дому, відстежувати процес зарахування, сидячи за домашнім комп’ютером, і бути впевненим, що за виконання всіх формальних вимог (вчасного подання оригіналів), заявлені раніше правила і закони буде дотримано (ніхто з гіршими балами не обійде абітурієнта) – незвично для України. Проте, на диво, це так, і наразі система вступу – один з найпрозоріших елементів життя в нашій країні (не останнім чином завдяки спостерігачам з «Опори»), не зважаючи на потужне ректорське лобі, яке простестує проти ЗНО і сьогоднішнього вступу у виші.

Цього року я мала змогу побачити систему вступу не лише зовні як доцент вузу, а й зсередини – як мама абітурієнтки. Не применшуючи моє захоплення, висловлене на початку статті, я визнаю, що існують проблеми, з якими можуть зіткнутися майбутні абітурієнти.

Незалежне оцінювання: робота, робота і тільки робота

Першим і найбільш очевидним кроком майбутнього абітурієнта та його батьків, який потрібно зробити вже в серпні-вересні, за рік до закінчення школи, – визначення напряму майбутнього навчання для того, щоб визначити, які тести потрібно здати в рамках сесії ЗНО. На жаль, випускнику дозволено здати тести лише з чотирьох предметів, тому особливо великого вибору спеціальності бути не може. Наприклад, моя донька, вигравши всеукраїнську олімпіаду з економіки і здавши ЗНО з математики, не мала змоги подати документи на таку перспективну спеціальність, як «економічна кібернетика», бо необхідні для цієї спеціальності предмети ЗНО не збігалися з предметами спеціальності «програмна інженерія", на яку вона вступила в результаті.

На жаль, лише шкільних знань недостатньо для того, щоб підготуватися до ЗНО на достатньому рівні. Додаткові заняття в позаурочний час з грамотним репетитором – це практично обов’язкова стаття витрат сім’ї абітурієнта в останній рік шкільного навчання. У виборі репетитора варто орієнтуватися не на його місце роботи, а на те, як здавали ЗНО його попередні учні. Хоча ЗНО здають не перший рік і в червні, під час сесії ЗНО всі медіа активно пишуть про тих, хто списує і які санкції щодо них вживають, однак щороку знаходяться ті, хто випробовує долю і намагається списати. Це можна пояснити невірою у власні сили поряд з атмосферою брехні, яка існує в суспільстві. Не варто цього робити, адже одне не здане ЗНО може вплинути на долю дитини (після того, як виявляють факт списування, випускника позбавляють права завершити тест), – випускник не може подати документи у вибраний виш. Тому його потрібно налаштувати на те, щоб під час сесії ЗНО він розраховував лише на власні сили.

Вибір спеціальності

Ще одна серйозна проблема – вибір спеціальності. Отримавши результати ЗНО, випускники починають прикидати, куди вони можуть подати документи. Хоча лише одиниці розуміють, чим відрізняються між собою спеціальності одного напряму підготовки. Я провела не одну годину, консультуючи абітурієнтів – пояснюючи їм, наприклад, чим відрізняється «маркетинг» від «менеджменту» чи «фінансів». Найбільш показовим прикладом такого абітурієнтського невігластва була ситуація, яку я могла спостерігати в коридорі одного з провідних вишів країни. Абітурієнтка пояснювала декану факультету інформаційних технологій: «Я взагалі гуманітарій, але я вступила і на програмну інженерію, і на прикладну математику, і на прикладну лінгвістику, і на комп’ютерні науки, і тепер не знаю, куди мені віднести оригінали!». Високоповажний декан порадив звернутися до батьків чи педагогів, зазначивши: «щоб не сталося так, що ви подасте документи, наприклад, на «прикладну математику», а через два тижні навчання прибіжите до мене в сльозах, пояснюючи, що це не ваше і ви помилилися з вибором спеціальності". Щоправда, досить часто абітурієнтам важко розібратися в тому різноманітті назв спеціальностей, напрямів підготовки та спеціалізацій, які пропонують виші. «Міжнародна інформація», «Міжнародна економіка», «Туризм» (який є на економічних, географічних і спортивних факультетах), «Телекомунікації», «Комп’ютерні науки» – ці зрозумілі слова найчастіше означають незрозумілі спеціальності. Вирішити цю проблему можна, поспілкувавшись зі студентами чи, радше, випускниками певної спеціальності, щоб зрозуміти, яке майбутнє чекає спеціаліста, який отримав таку освіту.

Вибір вишу

Це найпростіший, з одного боку, і водночас найскладніший крок. Вочевидь, краще подавати документи в Києво-Могилянську академію чи до університету імені Шевченка, до університету імені Гетьмана чи у Київську політехніку. Проте такі кроки є сенс робити, якщо для цього є підстави, тобто абітурієнт має високі бали, що означає високу ймовірність вступу. Не варто забувати, що, наприклад, до Київської політехніки з’їжджаються найкращі випускники країни, і бал, якого було достатньо, наприклад, для вступу до Чернівецького університету, може не гарантувати вступу до КПІ. Прикладом такого високого якісного складу абітурієнтів стала цього року спеціальність «програмна інженерія" у КПІ. Тут під час першої «хвилі» зарахування були рекомендовані абітурієнти з понад 800 балів – ті, які окрім високих балів ЗНО і бала атестату мали додаткові бали у вигляді дипломів на всеукраїнських олімпіадах і бали за успішне закінчення підготовчих курсів при виші. Після завершення вступної кампанії на цю спеціальність було зараховано абітурієнтів, бал яких перевищив 781, тобто в середньому бал абітурієнта становив 195 за один предмет ЗНО – згідно з даними центру оцінювання якості, таку кількість балів отримує менше 5% випускників. Дані щодо прохідних балів за попередні роки можна знайти на сайті Інформаційної системи «Конкурс» http://vstup.info/.

Електронний вступ

Система електронного вступу – це справжній порятунок для тих абітурієнтів, які хочуть подати документи у виші не за місцем проживання. Адже досить важко об’їздити кілька вузів чи навіть міст зі своїми документами. Загалом система електронного вступу працювала цього року непогано, проте не завжди оперативно оновлювалися дані в загальнодержавній системі порівняно із сайтами вишв. За використання електронного подання заяв варто пам’ятати, що в цьому разі не враховують пільги для абітурієнтів і можуть виникнути проблеми з урахуванням додаткових балів (за олімпіади, конкурси Малої академії наук і курси для абітурієнтів). Якщо абітурієнт має право на додаткові бали, є сенс знайти час і можливість і відвезти принаймні копії документів особисто.

Порад щодо вступу можна писати ще досить багато. А основним висновком може бути таке: за великого бажання отримати вищу освіту в Україні можна, до того ж безплатно. Звісно, якщо не розглядати крайні випадки, як-от низькі бали ЗНО (менше 124 балів чи менше 141 бала для профільних предметів). Інша проблема – не завжди можна отримати ту вищу освіту і ту спеціальність, якої абітурієнт прагне. Хоча й ця ситуація вирішується – для цього потрібні не десятки тисяч гривень у конвертах головам приймальних комісій, а час і бажання абітурієнта, його зусилля та, за змоги, гарні репетитори.