Тарас Лютий філософ, письменник, колумніст, музикант

Розщеплення

6 Лютого 2020, 17:59

Молодого гульвісу знаходить загадковий стариган і пропонує дивацький контракт: гроші в обмін на відображення юнака у дзеркалі. Коли ж обрис героя слідує за новим господарем, це викликає не більш як легке здивування. З того всього щасливий студент безтурботно розкошує й зустрічається з дівчиною. Та раптом цим побаченням на заваді стає віддзеркалення. Усі спроби схопити примару даремні. А коли з’ясовується, що вона не просто відчужилася, а й злісно поводиться, чолов’ягу поволі проймає панічний жах. Вкотре перестрівши подобу, він розпачливо стріляє в неї, але падає замертво сам. Отже, двійник утілює минуле, від якого годі відкараскатися. То в чому ж була причина такого роз’єднання? Либонь, у нездатності полюбити, позаяк якась частина Я завжди стоїть цьому на заваді.

 

Читайте також: Гармонія симетрій

Ранк звертається до численних літературних прикладів подвоєння. У найбільш показових із них персонажі хоч і дублюються, але прагнуть відновлення єдності. Двійниками виступають різні копії людського: дзеркальні в­ідбитки, тіні, портрети, а їх поява н­ерідко спричиняє напади безуму в спантеличених прототипів. Врешті-решт виникає ситуація, коли особа змушена коритися своєму відповідникові. Щойно герой дає слабину, як ураз сила його полишає й передається двійникові. Відтак до пуття не добереш, де ж початкова, а де похідна істота. Цікаво, що такими парами можуть бути й реальні, ба навіть схожі не лише за зовнішніми параметрами люди, чиї взаємини остаточно заплутуються. Так чи інакше, а процеси розщеплення супроводжуються розмножуванням Я, і тоді людина дістає можливість взаємодіяти з багатьма своїми проекціями. Тим часом зв’язок Я — Двійник так ускладнюється, що стосунки стають нестерпними, а героєві кортить будь-що спекатися привиду раз і н­азавжди. Іноді доходить до неабияких рецидивів щодо себе: колишнє неймовірне захоплення собою переходить у несамовиту відразу.

Нездатність впоратися з викликами породжує механізм витіснення, спробу відгородитися від реальності, спотворити її. Якщо все починалося з приятельства чи близької дружби з alter ego, то невдовзі постає питання порятунку від цих взаємин

Стається й так, що фігура подвоєння скидається на нав’язливий образ хворобливої уяви. Затим тривожність і неспокій надокучають невідступними галюцинаціями. Герой потрапляє в безвихідь, адже, хай там щó він вдіє стосовно свого візаві, все неодмінно обернеться проти нього. Через це той Другий стає збірним образом невдач і ворогів, із якими будь-кому випадає мати справу. Але чи не пов’язано це з тим, що подовгу виносилося зі свідомості? Нездатність впоратися з викликами породжує механізм витіснення, спробу відгородитися від реальності, спотворити її. Якщо все починалося з приятельства чи близької дружби з alter ego, то невдовзі постає питання порятунку від цих взаємин. Для виразності свого аналізу Ранк відшуковує твори, автори яких не раз потерпали від душевних недуг, а то й патологій. Гофман мав нав’язливі видіння. Жан Поль боявся збожеволіти. По страждав від алкоголізму й епілепсії. Мопассан мав схильність до психічних розладів. Настрої невротичного Гайне швидко змінювалися. Ґете описував досвід бачення себе збоку, до того ж не фізичним, а якимось духовним поглядом. Ексцентричний Достоєвскій відчував пригніченість і провину. Ці моменти свідчать про глибоку кризу ідентичності, виражену як суперечка між особою та її двійником за право вважатися справжньою істотою.

 

Читайте також: Згущення Тіні

Ключ до проблеми Ранк знаходить у міфі про Нарциса. Мотив самозакоханості посилює ризик загубити себе. Нарочите фокусування на собі супроводжується намаганнями відгородитися від тих, із чийого боку очікуються хижість і підступність. Аж ось ворожість проглядається й у деяких формах власного Я. Так і народжується той, хто викликає переляк та огиду. Людина вже неспроможна нікого любити, а заодно й себе. Ненависть обертається живильною наснагою для опонента. Куди не кинься, неодмінно зустрінеш отого всюдисущого супостата. Йому одразу ж приписуються всі негативні характеристики. Від нього очікується виняткова загроза. Та змагання з двійником нагадує війну проти себе. Буває важко збагнути, що протистояння собі є результатом трансформації знехтуваних виявів душі. Суб’єкт не хоче визнавати нічого такого, що вважатиме прикрим, а відповідальність перекладатиме на когось іншого. Нехай доведеться картати себе за нерішучість, але небажання змінитися пояснюватиметься страхом самовтрати. От і виходить: коли індивід не налаштований на розвиток свого Я, його двійник дужче нагадуватиме проекцію непозбутніх переживань.

У цьому контексті варто згадати Фройдове порівняння двійника з явищем зловісного. У прадавні часи, коли структура Я ще була недостатньо розвиненою, типи згадуваної подвійності відігравали роль оберега. Двійник був сакральним заступником. Лишень у модерну добу формується та частина Я, завдяки якій провадяться самокритика й самоспостереження. Ось чому роздвоєння сприяє появі відокремленої загрозливої сутності, з якою важко примиритися. Зрештою, проблема полягає в умінні виважено сприймати іншість, без повного ототожнення й радикального протиставлення.