Залізнична революція – це той детонатор, який може вмить змести не лише керівництво Укрзалізниці, а й правлячий режим. Навіть паркани Межигір’я не врятують. А все через брак здорового глузду і втрату відчуття реальності. І за все це Віктор Федорович мусить бути вдячний не комусь, а вірному соратнику, колишньому торговцю м’ясом на донецькому базарі, нинішньому віце-прем’єр-міністру з інфраструктури Борису Колесникову.
Якби Борис Вікторович хоч іноді спускався на грішну землю і не літав в прямому та переносному сенсах попід хмарами, він би ніколи не допустив такої дурні, яку скоїв. Але що вдієш, у «богатых жизнь другая», і Борис Вікторович, може, й переслідуючи благі наміри, начудив такого, що гикатимуться йому ті наміри ще довго і нудно. І точно не принесуть запланованого бабла, а лише свіжий «геморой».
У чім же річ? а насамперед у тім, що Борис Вікторович літає. Якби він не був такий крутий, а коли і був, то мав хоч якесь почуття міри й іноді задля «приколу» користувався послугами підопічного йому відомства, себто залізниці, він би знав, що скасувати чи принаймні скоротити нічні потяги та замінити їх на денні швидкісні й удвічі дорожчі «хундаї» – смерті подібно. І не лише тому, що ніхто на тих «хундаях» (слово ж яке символічне) не їздитиме, бо незручно й дорого, й окрім того, це позбавляє можливості бодай рідко, але все-таки подорожувати та бачитися з рідними і друзями, більшу частину населення України.
Можливо, Борис Вікторович поміж турботами, пов’язаними з підготовкою до проведення Євро, і має час, щоб цілий день добиратися з Києва на батьківщину і потім ще день назад, але більшість працюючих українців такої розкоші не мають.
У них в кращому разі всього два законні вихідні, а тому і їздять вони зазвичай уночі, коли можна хоч якось виспатись та й заразом доїхати куди треба. Реформи під мудрим проводом міністра інфраструктури ж їх такої можливості позбавляють. Віднині, щоб поїхати, скажімо, до Львова чи Харкова, громадяни, котрий працює в Києві, муситиме брати додаткові вихідні, аби витрачати їх, щоб, сидячи в позі шахового коня, дістатися до пункту призначення. Навіщо? Може тому, що комусь захотілось ввійти в історію реформатором шляхів сполучення.
Нічогенька реформа. До Тернополя донедавна сяк так, але ходило 14 потягів. Квитків на них ніколи не було, але по знайомству, якщо пощастить, можна було іноді їх дістати. Після геніального реформування, приуроченого ЄВРОкатастрофі, потягів залишилось чомусь аж 9. З них лише один іде в більш-менш зручний час, коли можна спокійно доїхати до вокзалу в Києві і з вокзалу в Тернополі. Ще три відходять або після опівночі або так рано, що, прибувши до місця призначення, посеред ночі доведеться ще кілька годин товктися на вокзалі, чекаючи, поки розпочне ходити громадський транспорт. Про таксі мова не йде, адже таксі, Борисе Вікторовичу, не всім доступна розкіш!
Постає ще одне запитання. Кому від цього добре? Тим, хто не зможе навіть «по блату» взяти квиток на єдиний потяг, чи тим, хто муситиме добиратись до рідних маршрутками, чи може тим, хто два вихідні звик використовувати для подорожі вихідного дня, а отже, сприяв розвитку туризму в країні, а тепер, завдячуючи вам, сидітиме вдома?
Воно зрозуміло, що вам загалом начхати на всі ці речі й особливо на тих людей, котрі ніколи собі не дозволять такої розкоші, як купити квиток на «хундай». У вас є, на чому літати і є на чому їздити, але цим не варто пишатися. В цьому якраз і полягає основна проблема. Бо, не знаючи суті питання, яким займаєтесь, неможливо стати професіоналом, лише руйнівником.
Ви ніколи не замислювались, що станеться з Україною після Євро? Що від неї залишиться? Напевно, ні. У вас бракує на це часу. Євроістерія, яку ви очолюєте, все-таки колись мине і нам, маленьким українцям, доведеться пожинати її плоди. Які вони будуть, неважко здогадатись. В українській історії, можливо, ви чули, був такий період, як Руїна. Коли цілі регіони стояли пусткою, а люди в безнадії втікали з насиджених місць світ за очі. Так от, після Євро Україну чекає Руїна, у яку ми всі в’їдемо, окрім вас, тих, що літають, на новеньких швидкісних «хундаях». Хто першим класом, хто другим, хто в тамборі, а хто й на даху. От не факт, що всім така перспектива до душі і вони сприймуть її з удячністю.
Зневага до однієї групки людей не здатна викликати в цій країні бурхливої реакції, такі ми є. Можна опустити нижче плінтуса підприємців потім замирити чорнобильців і афганців, можна стерти з лиця землі вчителів і лікарів, і навіть шахтарів заставити не вилазити з нір-копанок. Але коли на мозоль наступають всім разом тоді ніхто не гарантує, що все благополучно минеться. Снігова лавина здатна лише наростати. І справа насправді не в розкладі потягів… Ви ж в курсі…