Відстоювати Pax Americana легко, принаймні так було раніше. Коли немає кращих друзів і гірших ворогів, ніж Сполучені Штати, то вибір елементарний. Американське лідерство слугувало фундаментом заснованому на правилах міжнародному порядку. Поза сумнівом, цей порядок грав на руку передусім США, а також іншим країнам. Верховенство права, демократія, дотримання прав людини й мир укріпилися завдяки американському лідерству.
Іноземці часто нарікали, деколи виправдано, деколи ні. Та на внутрішньому фронті сумнівів не було ніколи. І республіканці, і демократи в Конгресі, і президентська адміністрація підтримували потужну роль США у світі. Тепер усе кардинально змінилося. Інші країни вжахаються від того, що вважають непослідовністю Вашингтона. Кульмінацією стало горезвісне рішення президента Дональда Трампа полишити курдських бойовиків на Півночі Сирії. Союзники були б щасливі повернутися в епоху, на яку колись нарікали. Та їхня паніка ні до чого, ба більше, вона спонукає американців підозрювати, що союзники вимагають багато й дають мало.
Читайте також: Зовнішня політика: розворот заборонено
Можна й треба висувати контраргументи. Однак справжня проблема не має нічого спільного із зовнішньою політикою. Ідеться про внутрішнє питання. Pax Americana була чудовою системою для Сходу й Заходу США. Люди, що працюють у сфері високих технологій або фінансових послуг, тішилися перевагами глобалізації. Фахівці зовнішньої політики й політики безпеки раділи, що весь світ перетворився на арену їхньої діяльності. Проте решта Америки дивилася на це інакше. Ті люди не отримали хороших робочих місць. Безпечні, добре оплачувані умови праці втрачалися через іноземну конкуренцію. Ті люди рахували, скільки трун із тілами загиблих поверталося в їхні штати, і були не в захваті від змін у їхньому житті. Тож народ і проголосував відповідно.
Урок, що слід засвоїти в цьому контексті, виходить далеко за межі США. У мирний час серйозна зовнішня політика потребує серйозної внутрішньої політики. Виборці змиряться з витратами на втручання в закордонні справи, якщо це буде необтяжливо (тобто якщо мова про помірні суми й незначні військові втрати). Та коли тягар зростає, жертви, нав’язані лідерами, повинні бути виправданими для народу. Одне з таких виправдань: нехай і не в стані війни, країна потерпає від екзистенційної загрози. Українцям, естонцям, латвійцям, литовцям і полякам (а віднедавна й шведам, фінам і норвежцям) не треба нагадувати про їхнє тривожне геополітичне становище. Для них витрати на оборону мають сенс, так само як непомірний тягар, що лягає на їхні плечі від війн у віддалених куточках світу. Мало що може похитнути ту їхню віру. Власні, нехай і недолугі та корумповані, лідери все-таки краще, ніж зверхність Росії.
А от американці не переймаються екзистенційною загрозою, як і німці, французи, італійці та багато інших представників так званого старого Заходу. На думку більшості з них, витрати на оборону — це гроші на вітер. Вони вважають, що Америка ставить під загрозу мир у світі, та й нічим не краща за Росію чи Китай у ставленні до інших країн. З огляду на це готовність брати на себе зовнішньополітичний тягар залежить насамперед від довіри до влади. Ця довіра ґрунтується на якості державної служби, очікуваній чесності лідерів держапарату та сподіваннях на те, що витрати й переваги розподіляються справедливо.
Читайте також: Die Welt: Зважитися на збільшення демократії — шкодити їй
Це означає, що неможливо розглядати й застосовувати зовнішню політику, не беручи до уваги громадську думку й злагодженість на внутрішньому рівні. Держава, сильна зсередини, буде сильною й зовні. Натомість корупція, бідність, проблеми в охороні здоров’я, регіональні напруженості, нерівність і несправедливість завдають національній безпеці не меншої шкоди, ніж шпигунство, диверсії та погана військова підготовка. Щоб уникнути внутрішньополітичних дилем, слід розглядати зовнішню політику як спокійний і раціональний острівець безпеки. Протилежний підхід спричинив «Америку передусім».
—————————————-
Міністерство оборони США повідомило, що досягло угоди з компанією Lockheed Martin про зниження вартості новітнього винищувача F-35A. Так, стандартна версія коштуватиме $82,4 млн у 2020 році, $79,2 млн у 2021‑му й $77,9 млн у 2022-му. Це має привабити більше союзників США до придбання таких винищувачів. Зокрема, Норвегія планує замовити 52 F-35A, її міністр оборони, коментуючи падіння цін, зазначив, що партнерство та співпраця дають свій результат. Також інтерес до літака виявляють Фінляндія, Швейцарія та ОАЕ. Загалом в програмі розробки та експлуатації винищувача F-35 беруть участь більше 10 країн.