Інколи зустрічаю декого з них і не можу надивуватися: які це інтелігентні люди! Мало того, що п’ють в міру, а напиваються лише на спеціальних бенкетах разом із мєнтами, де пік розваги – «суботник» для повій, вони ще й книжки читають. По неділях ходять усією родиною до церкви. Святі отці з ними за ручку, бо не раз вони ту ручку позолотили.
«Десятину треба віддавати, – каже мені один. – Це для мене золоте правило. Тоді завжди буде фарт. Я переконався». Звичайно, якщо вже вижив, то мав нагоду переконатися.
Вони й досі можуть для друзів зробити послугу – наприклад, вибити бабло. Один священик замовив для сільської церкви металеву огорожу. Минуло пів року – ні огорожі, ні грошей. І розписки не взяв. Мєнти так і порадили: тільки ці хлопці поможуть. Вони й помогли. І ні копійки з панотця не взяли.
Але з приходом нової влади, представники якої навіть свій другий мільярд ледве чи можуть назвати чесним, раптом розцвіли, наче проліски, нові рекетири. Відмінність їхня та, що вони самі ніколи не йдуть на діло. Та й навіщо? Вони сидять у затишних кабінетах, а всю брудну роботу виконують їхні фокстер’єри.
І не роблять вони це нахрапом, як колись: давай або спалимо. Ні. Спочатку іде увертюра. З’являється в пресі заява начальника управління охорони культурної спадщини Львівщини Валерія Потюка про те, що легендарна «Криївка» ганьбить славні подвиги УПА. Що краще було б музей відкрити, аніж кнайпу.
Коли я це прочитав, то неабияк здивувався: ого! Не дай Боже з Івана пана. Колись із цим Валерою дешеве вино у брамі пили, а тепер воно начальник! То у чому ж проблема: створи музей! Але ні, Потюк узяв у оренду приміщення в Пороховій вежі і заснував там ресторан. За використання ста кв. метрів пам’ятки архітектури XVI ст. він платив Спілці архітекторів 1500 гривень в місяць!!! Але насправді навіть і такі смішні гроші не платив.
Читайте також: Кому заважає "Криївка"(всі версії)
Та зрозумівши, що та перша заява звучить трішки по-дебільному, бо «Криївка» вщерть забита туристами, і українську мову там рідко почуєш, наступна заява уже стосувалася усієї мережі ресторанів «Фест», до якої належать і «Будинок легенд», і «Мазох», і «Гасова лямпа», і «Під Золотою Розою», «Львівська копальня кави». Тепер звинувачення стосувалося порушень – від архітектурних до пожежних.
Задля цієї світлої мети на телебаченні організовано було круглі столи, на які чомусь представників «Фесту» не запросили. Зате запросили колишнього політв’язня та «представників громадськості», які завше перебували на побігеньках у влади. В малотиражках, які обслуговують новітню мафію, посипалися статті і листи трудящих. З далекого Дніпропетровська озвалася письменниця (книжок якої годі шукати у Львові) Леся Степовичка. Вона теж проти «Криївки», яка ганьбить і т. д. І, мовляв, краще щоб був музей.
Та воно, може, й краще, але як заманити до музею туристів з Росії і тієї частини України, яка «корміт всю страну»? Музеїв у Львові багацько, але черг до них, як до «Криївки» не буває.
Вершиною креативу борців за славне минуле УПА став лист на адресу міністра внутрішніх справ від представництва Ради Архітекторів Європи. Лист підписав голова Отто Вольф.
У вік інтернету вдаватися до таких дешевих авантюр більш ніж сміливо. Народна приказка каже: якщо тебе нема в мережі – ти не існуєш. Отто Вольфа нема. Але навіть і без інтернету було ясно, що це фальшивка, бо коли Отто Бендера понесло, то він не стримався і запропонував створити комісію – не повірите! – саме з тих «представників громадськості», які брали участь у круглих столах на львівському телебаченні.
Що ж, тепер поет Роман Лубківський може з гордістю заявляти, що його знає уся Європа.
Ви думали, що це фінал? Ні. Днями згоріло авто Потюка. Правда, стареньке і застраховане. Можна я не буду озвучувати народної версії щодо цієї події?
І ось ми перейшли до другого скандалу. Який теж мав свою увертюру. Львівська газета «Експрес», яка поширюється майже по усій Україні і є найтиражнішою україномовною газетою, давно стала поперек горла владі. Спочатку її намагалися тупо купити. Не всю, лише окремі сторінки. Не вдалося. Тоді посипалися судові позови.
Суди вдалося виграти. Тоді пішла в атаку важка артилерія.
Ще де-де 1 квітня, а вже у декого гумор зашкалив. Аж 57 журналістів виступили єдиним фронтом проти Ігора Починка, редактора «Експресу», звинувативши його у багатьох гріхах та апелюючи до «вільної журналістики».
Але от біда: «98% підписів належить працівникам державних та комунальних ЗМІ або людям, що працюють у місцевих ЗМІ, які мають жалюгідні тиражі, – коментує І. Починок. – Окрім того майже усі згадані видання фінансуються або з бюджету, або місцевими злодійкуватими олігархами, які неодноразово були фігурантами гучних розслідувань на сторінках «Експресу». Вони мріють про день, коли газета не виходитиме у світ. Мрійте».
Але й тут іще не фінал. Секретаріат львівського відділення Спілки журналістів теж розродився колективним листом, у якому «виступає категорично проти перетворення окремих видань на владу (?) чи антивладу».
Питається, чому ж провладні ЗМІ не удостоїлися такого ж колективного обурення?
Але наступний пасаж – це вже вершина маразму:
«Недопустимо подавати в інформаційних матеріалах власні (!) міркування, особисті (!) погляди, оціночні (!) судження».
Ось те омріяне владою царство єдиномислія, якого ми, виявляється повинні прагнути. Геть власні міркування і особисті погляди! За нас думає вождь.
Отакі бурі сколихують Львів. На щастя, ці бурі у склянці води. Народ продовжує заповнювати на зло заздрісникам кнайпи «Фесту», розкуповувати «Експрес» і поширювати свіжі легенди.
Чую оце в маршрутці: «Ту в нас у Винниках в їдного бандюка вночи авто спалили». – «Так му і тре, понаїхали, курва маць…»
Я хотів втрутитися: «Та нє, то місцевий», але передумав, бо що це міняє?