Причин кілька. Насамперед західна класична журналістика, попри численні вади, має чітке табу: не стверджувати того, чого не можеш довести фактами. Існує тисяча й один спосіб аргументувати гіпотезу, вказати на високу ймовірність її правдивості, але… Там, де немає чітких джерел, де бракує доказів, не може бути тверджень. Припущення, сумніви, підозри — скільки завгодно, але в межах умовного способу.
Справді, теракти дуже допомогли Росії відновити свій вплив та значущість на Близькому Сході. До загибелі мирних відвідувачів рок-концерту, футбольного матчу та ресторанів президент Олланд, приміром, і чути не хотів про співпрацю з Асадом та Путіним у Сирії. «Жодних переговорів із дамаським диктатором», — казали в Парижі й називали відсторонення Башара Асада від влади однозначною умовою своєї участі в масштабніших антитерористичних заходах.
Після 13 листопада все змінилося. Олланд відразу зазбирався до Москви, а від нещодавньої категоричності не лишилося й сліду. «Залучення РФ до коаліції бачиться вирішеним питанням», — в унісон повідомляли французькі медіа, аж поки Туреччина не збила російський бомбардувальник. Неакуратність його пілотів унесла корективи, але не змінила тенденції: загалом політичні кола Франції притримуються думки, що, оскільки Росія має в Сирії власну військову базу, мережу першокласних інформаторів та давній різнобічний вплив, є сенс обговорити з нею імовірну співпрацю.
«Про спільні дії казати зарано, але переговори з Москвою — справа цілком легітимна», — обережно коментують майбутній візит Олланда до Білокам’яної у французькому зовнішньополітичному відомстві. Німеччина ще від моменту паризької зустрічі «нормандської четвірки» у жовтні пропонувала більше покладатися на Realpolitik і менше на принципи в боротьбі з «ІД». Президент Обама, з яким Олланд побачився за два дні до того, як вирушати до Москви, заявив: «Російські авіаудари по поміркованій опозиції лише зміцнюють режим Башара Асада, жорстокість якого і призвела до підйому «ІДІЛ». Ми погоджуємося, що Росія могла б відігравати конструктивнішу роль, якби спрямувала свої удари проти угруповання «Ісламська держава».
Акценти змістилися. Якщо раніше йшлося про негайне відсторонення Асада від влади, нині умовою є зміна об’єктів бомбардування.
Читайте також: Технологія гіршого
Кремлю це вигідно? Ще й як. Але чи завжди користь гарантує авторство? «Очевидний російський слід є, але він дещо в іншому, — пояснює працівник французьких силових структур, який не побажав бути названим. — Москва має розгалужену базу інформаторів у колах ісламських радикалів. Зокрема, у Сирії та безпосередньо в «Ісламській державі» ФСБ використовує вихідців із колишнього СРСР: чеченців, таджиків, узбеків… Російська мова в «ІДІЛ» друга за вживаністю серед 30 тис. іноземних бійців. Але треба чітко розуміти, що в «халіфату» є власні політичні цілі. Він сподівається збільшити підконтрольні території, зокрема й за рахунок Північного Кавказу та європейських земель. Ідеться про специфічну тоталітарну секту, що вийшла з ісламу і втілює, по суті, антирелігійне бачення світу, ґрунтоване на кровопролитті й рекеті… «ІДІЛ» живе з контрабанди нафти, наркотиків, із грошей привласнених банків. Безперечно, серед її воїнів можуть знайтися корисні ідіоти до послуг Москви, але треба спочатку довести, що виконавці й організатори паризьких терактів підпадають під це визначення, а вже потім озвучувати висновки».
Підозрілою бачиться поїздка до Дамаска депутата Тьєррі Маріані, одного з провідних лобістів Кремля, вже 14 листопада, коли паризькі вулиці не висохли від крові. Організатор скандального турне французьких депутатів до Криму, персона нон ґрата в Україні, окреслив мету свого візиту як «підтримку християн Сирії». Про людське око, певно. Бо ж зустріч Маріані з Асадом того самого дня анонсував часопис Le Parisien. Лише збіг? Не думаю. Маріані є одним із містків, що єднають Асада, Путіна та Саркозі. Термінова консультація віч-на-віч знадобилася, схоже, для узгодження дій у нових умовах.
Читайте також: Париж. Територія невпевненості
Не секрет, що про можливість терактів Париж попереджали Ірак і Греція, Бельгія і Туреччина. На жаль, марно. Блискавична ефективність дій Москви доводить, що досить точну інформацію мала й Росія. Ступінь відповідальності сторін залишимо визначати фахівцям. Щось підказує: вони не забаряться з висновками.