Скоро рік, як Париж втілює в життя свою “нову російську політику”. Часопис Le Monde назвав її “найнепевнішим з усіх можливих парі”, яке поки що не додало Макрону жодного бонусу. Ані поступливість щодо відновлення повноцінного членства Росії в Парламентській Асамблеї Ради Європи, ані виняткова гнучкість під час зустрічі в Парижі за Нормандським форматом, ані акредитація RT та Спутніка при Єлисейському палаці після демонстративного недопуску їх же на президентські прес-конференції не принесли французам сподіваної взаємності. Москва й на півслова не змінила свого дискурсу, незворушно чекаючи, як та мудра мавпа з улюбленої притчі Мао Цзедуна, коли Захід сам втомиться від санкцій та нарешті закриє очі на аннексію Криму, окупацію частини Донбаса, численні спецоперації групи Вагнера, підтримку Ассада в Сирії та інші малосимпатичні речі, не сумісні з стандартами міжнародного права.
Макрон міг би й запам’ятати, що господар Кремля не практикує тактики взаємного жесту. Міг би, та робить з точністю до навпаки, погодившись найближчим часом відвідати свого російського колегу в Москві. “Йдеться не більше, ніж про візит ввічливості, – намагався переконати Тиждень колишній дипломат, який давніше працював у французькому посольстві в Києві. – Це — от як маятник. Торік Путін приїздив з візитом до Брегансона, нині ж Макрон готується здійснити подорож у зворотному напрямку. Росія залишається впливовим гравцем, діалог з яким було б недоречно перервати.” Все ніби й так. Проте ж очевидно, що приїзд французького президента до Москви вигідний насамперед Путіну — як демонстрація власного впливу та значущості. Навіщо бити по своїх воротах Макрону, поки що не ясно, але слід сподіватися, якийсь потаємний план у нього є.
Читайте також: Під гаслом д’Артаньяна
Поквапливість, з якою Макрон погодився приїхати з візитом до Росії, тим більше не зрозуміла, що в червні коронавірус допоміг йому, без зайвих реверансів, не поїхати на “вшанування історичної перемоги над нацизмом”. Щоправда, Le Figaro наполягає, що конкретно на 24 червня Макрона офіційно не запрошували. “Добре, що так сталося, інакше було б не зрозуміло, як діяти, щоб не виглядати в очах міжнародної спільноти тим, хто легітимізує своєю присутністю військовий парад на Червоній площі”, – написала тоді журналістка Ізабель Ласер.
З парадом пощастило не скомпрометуватися, проте відеоконференція Париж-Москва, що відбулася через два дні по святкуванню “Великої перемоги”, легко обнулила ситуацію. За результатами розмови Макрона та Путіна, прес-служба Єлисейського палацу фактично продублювала торішні меседжі з Брегансона: “довіра та безпека”, спільні рішення в регіональних конфліктах, тривога за лід у Арктиці… “Діалог довіри, що розпочався в Брегансоні з президентом Путіним, триває, – відзвітувався в Твіттері Емманюель Макрон. – Ми просуваємося вперед, і я невдовзі навідаюся до Російської Федерації”.
Читайте також: Гра з вогнем
Коли саме відбудеться візит Макрона до Московії, прес-служба Єлисейського палацу поки що не повідомляє, проте, як зазначає часопис Le Figaro, поїздка по-любому має відбутися до кінця року, хіба що на заваді стане новий карантин. Про всякий пожежний, дипломатичні радники Макрона уточнюють, що візит “не матиме меморіального виміру”. Порядок денний — ще в процесі узгодження, але зрозуміло, що, зважаючи на участь Франції в “нормандському форматі”, тема війни в Україні неодмінно виникне.
Читайте також: Не бачу зла
Рік “нової російської політики” у виконанні Франції не призвів до жодних змін в позиції Росії щодо приналежності Криму та війни на Сході України. Путін методично наполягає на “особливому статусі” для Донбаса та проведенні місцевих виборів в ОРДЛО до того, як Україна дістане доступ до кордону з Росією. Париж, на рівні офіційного дискурсу, також не відступається від концепту санкцій внаслідок аннексії Криму, але диявол — в деталях. Як саме виконувати Мінські домовленості, розводити війська, імплементувати формулу Штайнмайєра, організовувати вибори, запроваджувати амністію, – все це можна трактувати дуже по-різному. Від того, які нюанси сірого обере Макрон, залежить, як довго переговори про відновлення миру тупцюватимуть на місці.
Новий пасьянс, що складається між Парижем та Москвою, може виявитися тим більше несприятливим для Києва, що саме нині у Франції відбувається ротація послів, а в Україні Андрій Єрмак демонструє що завгодно, крім послідовності та твердості у відстоюванні національних інтересів. Сила Росії — в слабкості інших. Кремлю сьогодні як ніколи вигідно не квапитися. Час працює не те щоб на Москву — на найтерплячішого. Завмирати на місці росіяни вміють на раз.