Одне слово, майстер. Єдина проблема – у Росії, де він уже понад два десятиліття займається політикою та бізнесом, невдовзі після приходу Путіна до влади Немцов опинився і поза Державною Думою, і поза виконавчою владою, і, власне, поза числом тих персон, котрі у сусідній державі здатні реально на щось уплинути. Ні, звісно, Нємцов активно діє: бере участь у написанні аналітичних текстів про страшні гріхи режиму Путіна, виступає на мітингах, працює у Координаційному Совєті опозиції, але… Але єдина можливість для нього «відірватися» перед справді значною аудиторією і спробувати якимось чином уплинути на політичні процеси – це приїхати до Києва і виступити в ролі одного з провідних учасників телевізійного ток-шоу «Шустер LIVE».
От і 15 лютого Нємцов, як завжди, був зіркою цієї популярної передачі, не раз зриваючи оплески присутніх у залі. Говорив він про різне, але головна теза його виступу зводилася до одного: Україні досить триматися за свою газотранспортну систему, час позбавитися цієї «іржавої труби», бо скоро вона нікому вже не буде потрібна ні за які гроші, й українські делегації марно оббиватимуть пороги офісів «Газпрому», пропонуючи її за безцінь.
Перед від’їздом до Києва Нємцов занотував на своєму блозі те, про що він, власне, й розповідав українським політикам та пересічним глядачам: «Для багатьох українців газова труба – це символ незалежності і суверенітету. Такий сакрально фалічний символ, правда, лежачий. На мій погляд, таке уявлення про роль газової труби безнадійно застаріло, символами незалежності України, в тому числі і енергетичної, могли б стати нафтові та газові вишки, які стоять вертикально, але їх на Україні мало. Проте є серйозна перспектива, що українська труба може стати купою металобрухту. По-перше, тому що падає експорт російського газу до Європи, і скоро нічого буде прокачувати. А падає він через те, що «Газпром» заламує величезні ціни для європейців. А ті воліють купувати катарський і норвезький газ. По-друге, Путін погрожує побудувати «Південний потік» (параноїдальна ідея – експорт падає, а газопроводи нові будуємо), і тоді газ піде в обхід України. Так що символом державного суверенітету може стати купа іржавого заліза, чого б не хотілося. Я думаю, що ідея створення газотранспортного консорціуму в даній ситуації за участю Росії, України і, можливо, європейців цілком здорова. Тоді є шанс, що Путіну не доведеться будувати «Південний потік» і газові війни з Україною припиняться».
На перший погляд, усе логічно. Справді, експорт російського газу через Україну невпинно падає. Справді, українська газотранспортна система потребує серйозних капіталовкладень для своєї модернізації. Справді, все більше газу Західна Європа закуповує не у Росії – і, можливо, років через 10 узагалі зведе до незначного рівня купівлю російських енергоносіїв.
Але ж при цьому всьому українська газотранспортна система, по-перше, забезпечує не тільки транзит, а й прокачування «блакитного палива» по самій Україні, причому у разі потреби й у реверсному режимі, тобто не зі сходу на захід, а і з заходу на схід. По-друге, складовою цієї системи є воістину унікальні за об’ємом і розташуванням підземні сховища газу (ПСГ), які мають стратегічне значення як для внутрішніх потреб, так і для експорту. Бо більше: потенційно ці сховища можуть використовуватися не лише для російського чи туркменського газу, а й для запланованого для видобутку в Україні сланцевого газу. При цьому комплекс українських ПСГ за своєю потужністю другий (після Росії) у Європі; він забезпечує закачування і відбір близько 35 млрд. м³ газу за сезон. Сім ПСГ, тобто понад половину діючих, мають активний об’єм 2 млрд. м³ або більше кожне.
Найбільшим є Західний комплекс ПСГ, розташований в районі проходження кількох магістральних газопроводів. Він був створений для гарантування надійності транзиту російського чи центральноазіатського газу в західноєвропейські країни та на Балкани, газопостачання західних областей України і прилеглих до них регіонів Молдови та Білорусі. Як зазначають експерти, великий активний об’єм Західноукраїнського комплексу, здатність заповнення і відбору з нього газу в широкому діапазоні можливостей створює умови для надзвичайної маневреності потоками «блакитного палива» для задоволення як місцевих, так і віддалених споживачів, дає змогу оптимізувати режими роботи окремих сховищ, створювати необхідні оперативні і стратегічні резерви газу, що дуже важливо в сучасних непростих умовах. Саме наявність об’ємних ПСГ дала змогу Україні протриматися у холодному січні 2009 року, після того, як за командою Путіна «Газпром» перекрив газовий вентиль. А якби ці сховища у той час перебували під російським чи навіть міжнародним контролем?
І от знаний російський демократ та ледь не нотаріально завірений українофіл Борис Нємцов розповідає багатомільйонній аудиторії «Шустер LIVE», що Україні не потрібна її «іржава труба», не згадуючи при цьому пов’язаність цієї «труби» з потужною системою ПСГ, потрібною як Росії (бо ж російські ПСГ розташовані далеченько, у разі якихось непередбачуваних обставин швидко наростити об’єм постачання газу до Західної Європи та на Балкани можна тільки з Західноукраїнського комплексу сховищ), так і самій Україні. І сьогодні, і в перспективі, якщо років за десять наша держава перетвориться з імпортера на експортера «блакитного палива». Цікаво, чи не правда? Невже ж і сьогодні діє відзначена ще Володимиром Винниченком, щоправда, дещо трансформована за майже сотню років, закономірність – що російська демократія закінчується там, де починається українська газова труба?