Алєксандр Грушко – кар’єрний дипломат, який працює в МЗС з 1977 року. У 1995-1996 роках був начальником відділу департаменту з питань безпеки та роззброєння МЗС. З 1996 по 2000 рік очолював російську делегацію з питань військової безпеки і контролю над озброєннями у Відні. У 2001-2002 роках – заступник директора, в 2002-2005 роках – директор департаменту загальноєвропейського співробітництва. А з вересня 2005 року – заступник міністра закордонних справ.
Дмітрій Рогозін, який багато років представляв інтереси Російської Федерації у штаб-квартирі НАТО, і якому великою мірою Україна завдячує свої нечленством в цьому впливовому оборонному альянсі, називається імовірним кандидатом на пост міністра оборони Росії. Він є улюбленцем Путіна, і йому «лідер нації» прощає часто те, за що інші давно б поплатилися своєю кар’єрою.
Крім того, Рогозін відомий і тим, що ще у 2003 році, роблячи спроби проштовхнути свою партію «Родіна» до Державної Думи, він особисто очолив провокації, які поставили Київ і Москву на межу воєнного конфлікту навколо українського острова Тузла.
Думаю, що вже сьогодні варто задатися питанням – чи не означає призначення Алєксандра Грушко, що Росія шукає до НАТО нові підходи? Особисто сам Грушко не дуже рвався на нову для себе посаду представника Росії при НАТО. Адже для професійного дипломата, для якого залишався всього лише один крок до посади міністра закордонних справ Росії, це призначення виглядає явним пониженням. Однак і з цієї, на перший погляд, непростої для себе ситуації обережний і цілеспрямований Алєксандр Грушко буде здатен винести дивіденди.
Адже в російських дипломатичних колах уже ходять чутки, що Путін після провальної місії Росії в Сирії незадоволений роботою багаторічного міністра закордонних справ Сєргєя Лаврова (якому до речі, 21 березня цього року виповнилося вже 62 роки), і виношує плани, можливо і не відразу, замінити його на когось молодшого та більш підготовленого. І тут кандидатура Грушко саме ідеально підходить.
Не виключено і те, що це можливе рішення Владіміра Путіна буде напряму залежати від того, наскільки вдалою стане робота Алєксандра Грушко на посаді представника Росії при НАТО. Бо це не лише своєрідний дипломатичний залік для нього, а й і перепустка до посади керівника російського МЗС.
Хоча, якщо спробувати спрогнозувати, які надскладні і важливі завдання (реалістичні чи нереалістичні, то вже інша справа) новий президент Росії може поставити перед Грушко, то його місію у НАТО цілком можна поставити під питання.
Можливо, Владімір Путін свідомо випробовує Грушко на цьому надскладному дипломатичному полігоні, і нинішній заступник міністра російського МЗС вже давно знаходиться у особистому путінському кадровому резерві? Власне, усі підстави для цього є, якщо згадати, що Александр Вікторович Грушко є сином радянського розвідника, генерал-полковника і колишнього першого заступника голови КДБ СРСР Віктора Фьодоровича Грушко.
Не виключено, що свого часу підполковник КДБ Путін не раз міг перетинатися з Грушком-старшим по справам своєї колишньої служби і, навіть, отримувати від нього певне покровительство та підтримку. За офіційною біографією, Віктор Грушко після закінчення Московського державного інституту міжнародних відносин був направлений на роботу в МЗС і незабаром виїхав у відрядження за кордон в Норвегію. У 1960 році, незабаром після повернення з Норвегії перейшов на роботу в Перше головне управління КДБ СРСР (розвідка). Насправді він, зрозуміло, нікуди не переходив: просто випускників цього закладу посилали за кордон із випробувальним терміном від «компетентних органів», і той, хто успішно проходив стажування, найчастіше залишався у спецслужбах, невдахи ж чи діти номенклатури робили далі кар’єру як кадрові дипломати.
На початку 1970-х Віктор Грушко – вже резидент КДБ у Осло. Після повернення з Норвегії в 1972 був призначений заступником начальника Англо-Скандинавського відділу в ПГУ КДБ СРСР. У 1987 р. після призначення головою КДБ СРСР В. Крючкова стає заступником голови КДБ СРСР і начальником Другого головного управління КДБ СРСР (контррозвідка).
З вересня 1989 по серпень 1991 року він – перший заступник голови КДБ СРСР. Після серпня 1991 році як заступник Владіміра Крючкова, члена ГКЧП, був знятий з посади та поміщений у в'язницю «Матроская тишина». Автор мемуарів «Доля розвідника». Став прототипом головного героя британського кримінального трилера Grushko (1994).
Таким чином, стає очевидно, що Александр Грушко, користуючись усе своє життя підтримкою і зв’язками у відомстві свого батька, мав певні преференції у цих вузьких колах. Та й на останній своїй посаді він, як заступник міністра закордонних справ Росії, курував питання загальноєвропейських і євроатлантичних організацій, що вимагало тісної співпраці зі спецслужбами.
Аби краще зрозуміти, яку позицію озвучуватиме Грушко на посаді представника Росії при НАТО, варто звернути увагу на тези із деяких минулих виступів цього російського дипломата високого рангу. Так, на думку Алєксандра Грушко, спроби розмістити ПРО в Європі можуть спричинити за собою нову гонку озброєнь, посилити регіональну і глобальну нестабільність. А «в цілому це може збільшити спокусу спиратися у питаннях безпеки на військові зусилля, а не на міжнародні інструменти контролю над озброєннями».
За словами Грушко, подальший розвиток проекту по ПРО ТВД (театру військових дій) «буде прямо залежати від вибору кінцевої конфігурації системи ешелонованої ПРО, яка розробляється безпосередньо в НАТО, і впливу на неї американської системи ПРО». Бо «якщо наші заклопотаності не будуть враховані, зберігатиметься небезпека підриву або деформації військово-стратегічного балансу, а вихід на нові форми взаємодії з НАТО у галузі протиракетної оборони стане більш ніж проблематичним». Разом з тим він назвав як не відповідну дійсності думку про те, що стан відносин Росії і НАТО «безнадійно зіпсований».
Виглядає на те, що Росія шукає нові підходи не тільки до ПРО, але й і до НАТО. Своєрідний відповідник «перезавантаження», який би дозволив «новому» президенту Росії Владіміру Путіну не лише різко покращити позиції російської дипломатії на міжнародній арені, а і свій політичний імідж, одночасно записавши до свого активу поступки Заходу перед путінським режимом.
У такому разі переговори щодо ПРО із НАТО стануть лише відправною точкою початку процесу путінського тиску на західну єдність і намаганням шляхом тестування та розхитування позицій членів Північноатлантичного альянсу, виявити у них розбіжності і спробувати на цих розбіжностях зіграти.
Схоже, що Росія після призначення Алєксандра Грушко на посаду представника Росії при НАТО, зробить спробу реалізовувати свою доктрину розділення американських інтересів і їхніх європейських союзників щодо ПРО. Адже попередник Грушко на посаді посла в НАТО Рогозін буквально нещодавно, у лютому 2012 року, наголосив на тому, що Росія будуватиме надійні системи повітряно-космічної оборони, щоб ефективно протистояти ракетній загрозі НАТО. На його думку, на глобальній конференції з безпеки у Мюнхені не вдалося прийти до компромісу щодо створення європейської системи протиракетної оборони. «Ми вважаємо себе відповідальними за захист нашого населення від ракетної загрози і створимо надійну повітряно-космічну оборону».
І ось з такої позиції новому представнику Росії при НАТО Алєксандру Грушко доведеться розпочинати свою місію у Брюсселі. І дуже важко віриться в те, що жодна із сторін – Росія і країни-члени НАТО – готові поступитися раніше задекларованими позиціями. Оскільки Росія, як і раніше заявляє, що вона проти запланованого розгортання американської системи ПРО поблизу своїх кордонів, стверджуючи, що вона несе загрозу її безпеці. А НАТО і США наполягають, що цей щит захищатиме членів НАТО проти ракет з Північної Кореї і Ірану, і не буде направлений проти Росії.
Втім, можна зробити припущення, що президент Росії Дмітрій Медвєдєв навмисне увесь цей час нагнітав обстановку з приводу системи ПРО, щоб розчистити цим шлях Владіміру Путіну для маневрів. Озвучення тез для цих маневрів і буде доручено саме Алєксандру Грушко. І його основним завданням може стати виведення із глухого кута переговорів між Росією і НАТО.
За ситуації, котра складається нині, не можна виключати того, що позиція Путіна з цього питання на перших порах може виявитися навіть більш поступливою, аніж у Мєдвєдєва. Адже Владімір Путін уже відбув президентські вибори і може деякий час не дуже озиратися на настрої шовіністичного російського електорату.
Алєксандр Грушко, на відміну від свого попередника у представництві Росії при НАТО, не є явним «яструбом». Він завжди вміє озвучувати свої твердження таким чином, щоб дати опонуючій стороні можливість поступитися в майбутньому. Тому нові формулювання Грушко навряд чи міститимуть колишні незавуальовані погрози у разі потреби задіяти сучасні наступальні системи, котрі здатні знищити європейський компонент системи ПРО. Чи вжити заходів, які спрямовані на нейтралізацію європейської складової системи протиракетної оборони США.
Не виключено, що Грушко на своїй новій посаді потрібен Путіну для деякого тимчасового пом’якшення позиції Росії, але одночасно зберігаючи політичне «обличчя» режиму. Очевидно, що у цьому питанні Росія, Сполучені Штати і НАТО лише разом здатні віднайти прийнятне для всіх оптимальне рішення.
Скоріш за все, першим кроком Алєксандра Грушко у цьому напрямку стане озвучення нової позиції Росії для врегулювання конфлікту з НАТО і США щодо розгортання системи ПРО. Ймовірно, що однією із перших ініціатив стане дещо модифікована колишня пропозиція росіян про створення спільної системи протиракетної оборони в Європі.
Можна зробити припущення, що на початку свого другого-третього президентства Владімір Путін готується виступити на світовій арені у ролі такого собі ініціатора-миротворця. Який, як і в часи колишнього генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, увесь час висуватиме миротворчі ідеї, котрі в жодному разі неможливо буде реалізувати, але про ці «мирні ініціативи» постійно писатиме світова преса, і таким чином держава-агресор виступатиме у ролі ледве не голуба миру.
Путін розуміє, що експлуатувати ідею «зовнішнього ворога» можна по різному, і тому постійне публічне висування «мирних ініціатив», котрі від самого початку будуть абсолютно неприйнятними для іншої сторони, може стати досить виграшним політичним трюком, котрий зможе певний період вводити у оману частину непоінформованої світової громадськості.
Зі сторони це цілком може виглядати як постійне відторгнення Заходом мирних ініціатив Російської Федерації і небажання домовлятися з Москвою про досягнення консенсусу в питанні ПРО, і не тільки. А ситуація буде подаватися таким чином, що миролюбний Кремль з усіх сил намагається уникнути нової «холодної війни» із Заходом, але Сполучені Штати і агресивне НАТО ніяк не бажають домовлятися з Москвою про мирне врегулювання.
Для Владіміра Путіна дуже важливо, аби Александр Грушко успішно пройшов тест випробування посадою представника Росії при НАТО. Адже тоді приблизно через рік (або і навіть дещо пізніше) він зможе із чистою совістю відправити Сергея Лаврова на заслужену пенсію і замінити його абсолютно надійним кадром із свої системи.
Також не можна виключати і того, що вже зараз Путін починає серйозно думати про свого наступника. Не про таку слухняну політичну маріонетку, якою усі роки свого президентства був Дмітрій Медвєдєв (котрий тільки й уміє, що працювати під постійним безпосереднім контролем Путіна), а реального спадкоємця влади, яку просто так і просто комусь надовго передавати не можна. Таким чином, у резерві кадрової селекції Владіміра Путіна Грушко напевно займе своє місце.
Хоча тут відразу необхідно робити похибку на те, що 25 квітня Александру Грушко вже виповнюється 57 років. Тому Путін цілком здатен піти на те, щоб з часом замінити Грушко Дмітрія Медвєдєва на посаді прем’єр-міністра Росії. Але посада президента Росії світить для Александра Грушко лише у разі виникнення форс-мажорних обставин для Путіна (наприклад, у випадку різкого погіршення стану здоров’я чи за якихось іще важливих непередбачуваних чинників, котрі не дозволять йому перебувати далі на президентській посаді заплановані 12 років).
Однак очевидно є одне, що Александр Грушко і надалі залишатиметься у розпорядженні системи КДБ-ФСБ-ГРУ. Адже як би там не було, а на сьогодні звання у спадкоємця генерал-полковника Грушко, як мінімум має бути не нижче полковника ГРУ. І це зовсім не важливо ГРУ, КДБ чи ФСБ, адже система ротації кадрового складу в Росії з радянських часів абсолютно не змінилася…