Нещодавно флот російських військових кораблів — паливне судно «Академік Пашин», буксир «Ніколай Чікер», фрегат ВМС РФ «Адмірал Горшков» та атомний підводний човен «Казань» — прибули в порт Гавани для п’ятиденного візиту на Кубу. Це відбулося в межах запланованих військових навчань в Атлантичному океані.
Проте Куба заявила, що такі візити є стандартною практикою військово-морських підрозділів дружніх до Гавани країн, і наполягала, що зупинка російських кораблів не становила загрози регіону. Що вони не несли ядерну зброю, підтвердили й представники США. «Ми уважно стежили за маршрутом кораблів. Жодного разу кораблі чи підводний човен не становили прямої загрози Сполученим Штатам», — сказав виданню Reuters американський посадовець на умовах анонімності. Та що насправді означає така взаємодія Куби й Росії?
Гавана розташована лише за 160 кілометрів від Кі-Весту (штат Флорида), де базується військово-повітряна станція ВМС США. За словами професора Американського університету Вільяма Леоґранде, візит російських кораблів у той час, коли адміністрація Байдена роздумує, як далеко зайти в допомозі Україні для захисту від Росії, свідчить про щось більше, ніж про «стандартну практику».
«Візит російських військових кораблів — це спосіб Путіна нагадати Байдену, що Москва може кинути виклик Вашингтону у власній сфері впливу», — сказав Леоґранде Reuters.
Видання зазначає, що прибуття кораблів збігається з найгіршою за останні десятиліття соціально-економічною кризою на Кубі, з нестачею всього — від продуктів харчування, медикаментів до палива — і зі щоразу вищим невдоволенням на вулицях. «Це має відголос холодної війни, але, на відміну від першої холодної війни, кубинців тягне до Москви не ідеологічна спорідненість, а економічна потреба», — переконаний Леоґранде.
Історія на Кубі має велике значення, особливо коли йдеться про Росію та її попередника — Радянський Союз. Карибська криза вибухнула 1962 року, коли СРСР у відповідь на розгортання американських ракет у Туреччині відправив балістичні ракети на Кубу. Це спричинило протистояння, яке поставило світ на межу ядерної війни, пише Reuters.
Нині дві країни знову намагаються зміцнити свої зв’язки.
Президент Куби Міґель Діас-Канель учетверте відвідав Путіна в травні, де був присутній на військовому параді, побажав успіхів російським військам в Україні й заявив, що Москва завжди може розраховувати на підтримку Гавани.
У березні Росія доставила 90 000 тонн російської нафти на Кубу, щоб допомогти зменшити дефіцит, і пообіцяла допомогти Гавані в проєктах, починаючи від виробництва цукру й закінчуючи інфраструктурою, відновлюваними джерелами енергії та туризмом.
Як повідомляє Інститут вивчення війни (ISW), після спільних навчань поблизу Куби Росія та Венесуела підписали меморандум про взаєморозуміння, спрямований на протидію «примусовим заходам», який, імовірно, має продемонструвати Заходу, що в Кремля є вплив у Західній півкулі. Утім, обидві країни надали обмежені деталі щодо особливостей угоди: МЗС Венесуели оголосило про нього в соціальних мережах, але видалило це оголошення зі свого офіційного сайту, а МЗС Росії повідомило про меморандум лише 25 червня, хоч зустріч відбулася понад тиждень тому.
«Нещодавно Кремль заявив про свою зацікавленість у розширенні співпраці з Венесуелою. Через цей меморандум він, імовірно, має намір передати російські наративи про новий багатополярний світ у країні, яка не ототожнює себе з “рускім міром” чи альтернативними риторичними лініями “євразійської архітектури безпеки”», — ідеться у звіті Інституту вивчення війни.
Читайте також: Die Welt: Інтереси Пекіна витіснили російський вплив на Кубу
Як зазначає у коментарі Тижню керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI», військовий експерт Павло Лакійчук, про зближення Росії з Кубою говорити занадто гучно. «Демарш, який проводить Росія, двоякого характеру, особливо після підписання угоди з Північною Кореєю. Хоч це і зовсім інша частина світу, однак послідовність є, — каже він. — Це нераціональна, але емоційна відповідь Україні на підписання вже другого десятка угод щодо гарантій безпеки. Росіяни сприймають ці документи як такі собі маркери союзників. І теж — через Північну Корею, Венесуелу, Кубу — демонструють, що у них є партнери».
Однак, за словами Лакійчука, такі угоди мають радше декларативний характер, адже від Куби Росія може мало що отримати. «Росія сама сьогодні потребує військової та фінансової допомоги, а Венесуела чи Куба у війні проти України навряд чи допоможуть, на відміну від Північної Кореї, — каже Тижню військовий експерт.
— Після попереднього приїзду в країну міністра Шойґу протягом п’яти місяців контейнеровози з корейськими ракетами, снарядами, патронами прямували до далекосхідних портів Росії, а звідти — до кордонів з Україною. Утім, така співпраця опускає Росію ще нижче на дно».
Водночас у статті аналітичного центру Soufan Center (TSC), який досліджує питання глобальної безпеки, зазначають, що сотні чи навіть тисячі кубинців записалися воювати на боці Росії в Україні, щоб втекти з охопленої бідністю країни. Контракти передбачають зарплату близько 2000 доларів, що набагато більше, ніж можна заробляти на Кубі. Як зазначають аналітики, соціальні мережі, зокрема фейсбук, були популярним засобом вербування.
Згідно з дослідженням BBC, у другій половині 2023 року кілька кубинців розмістили російську пропаганду, а також свої фотографії у російській військовій формі. Деякі з них навіть вказують Росію як країну свого проживання.
Читайте також: Із чим і як Україна може прийти в латиноамериканський світ
«Хоча вербувати найманців на Кубі заборонено, у вересні, за даними кубинського уряду, викрили російську вербувальну мережу. Оскільки щонайменше понад 50 000 російських військових загинули з моменту вторгнення в Україну 2022 року, очевидно, що Куба є однією з багатьох знедолених груп населення, якими користується Росія, щоб заповнити діри на своїй лінії фронту», — пише аналітичний центр Soufan Center.
Як зазначає Тижню Павло Лакійчук, Росія справді вербує кубинців, утім, є нюанс. «Пригадайте, як раніше Путін, тримаючи в руках Сирійську Арабську Республіку, заявляв, що поставив завдання своїм сирійським “братам” прислати на фронт в Україну, здається, 20 тисяч сирійців, — каже він. — І що? Кілька десятків — навіть не сотень — дурників поїхало, та їх вистачає всюди. Але того, що сирійські генерали обіцяли Путіну, так і не сталося».