Негайна мобілізація проти крайніх правих у Німеччині має проблематичний побічний ефект. Партії громадянського центру, передовсім ХДС, зараз під сильним тиском, бо мусять відмовитися від своєї «рівновіддаленості» від крайніх правих і лівих та визнати наступницю СЄПН — партію «Ліві» — «нормальною» демократичною партією та неминучим союзником проти неонацизму. Про це в своїй авторській колонці для Тижня пише Ріхард Герцінґер, кореспондент розділу «Політика та суспільство» німецьких видань Die Welt та Welt am Sonntag.
Він зауважує, що навіть якщо між прагматичними лівими політиками, як-от дотеперішній (мабуть-таки, і наступний) прем’єр-міністр Тюрингії Бодо Рамелов, та лідерами АдН, як-от Б’єрн Геке (якого за рішенням суду можна називати фашистом), і існує безсумнівна значна різниця, то сама партія «Ліві» далека від того, щоб бути надійною опорою плюралістичної демократії.
«У її рядах юрмляться радикали, які вітають насильницькі акції проти демократичного ладу. Окрім того, партія «Ліві», яка відкидає єдність із Заходом та НАТО, має натомість щонайменше суперечливе ставлення до авторитарних режимів. Значна її частина через «антиімперіалістичну» солідарність підтримує режим Мадуро у Венесуелі. «Ліві» від самого початку відкидали санкції не лише проти путінської Росії, а й проти режиму Асада в Сирії. Апологетична позиція партії стосовно путінського режиму демонструє згоду з АдН, яка також поширює кремлівську пропаганду», – пише Герцінґер.
За його словами, до сьогодні наступниця СЄПН не дистанціювалася і від свого комуністичного минулого. Відмовляючись називати НДР неправовою державою, вона систематично намагається розмити принципову різницю між диктатурою та демократією. Партія «Ліві» не останньою чергою підготувала ґрунт для підйому АдН. Ворожість до гаданої «колонізації» східних федеральних земель Заходом, яку вона роками підживлювала, сьогодні слугує правим екстремістам.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»