Незалежно від мотивів президента США Дональда Трампа й питання, чи за цим узагалі стояло хоч якесь стратегічне міркування, ліквідація Солеймані, відповідального, серед іншого, і за найтяжчі воєнні злочини проти цивільного населення Сирії, виявилася правильним сигналом. Про це в своїй авторській колонці для Тижня пише Ріхард Герцінґер, кореспондент розділу «Політика та суспільство» німецьких видань Die Welt та Welt am Sonntag.
За його словами, агресивні держави, як-от Ісламська Республіка Іран, поступаються лише тоді, коли їм із недвозначною жорсткістю вказати на межі. Водночас слід бути насторожі: саме в підірваному стані, перед загрозою остаточної поразки авторитарні й тоталітарні системи небезпечні та непрогнозовані.
Однак, зауважує Герцінґер, виникає питання: чи можна очікувати від США з їхнім нинішнім керівництвом послідовної політики стримування Ірану? Адже ліквідація Солеймані суперечить логіці зовнішньої політики Трампа з його проголошеним наміром якомога швидше завершити військову активність США на Близькому Сході. Але загострення конфронтації з Тегераном ставить очільника Білого дому перед необхідністю готуватися до сильніших військових протистоянь у регіоні. Окрім того, він вважав своїм обов’язком відкрито висловити підтримку протестувальникам в Ірані, хоча вимога дотримання прав людини не стоїть на його націоналістичному зовнішньополітичному порядку денному.
«Щоб справді послабити позицію Ірану в регіоні, йому не можна віддати Сирію. Але для цього путінська Росія, військова союзниця Ірану й хрещена іранського експансивного курсу в регіоні, має дістати рішучу жорстку відповідь Заходу замість одвічного зображення її «посередницею» та «стабілізаційною партнеркою». Втім, саме утвердженням останнього посилено займається німецький уряд. Так, канцлерка Анґела Меркель і міністр закордонних справ Гайко Маас у розпал іранської кризи поїхали саме до Москви, щоб там погодити з Владіміром Путіним шляхи виходу з неї. Немов керовані невидимою рукою, всі німецькі заклики до «деескалації» постійно зводяться до зближення з Москвою, і хронічного агресора таким чином підносять до потенційного миротворця», — пише він.
За словами Герцінґера, це велика небезпека й для України. Оскільки Берлін дедалі голосніше говорить про Росію як про «силу порядку» на Близькому Сході, є підстави побоюватися, що в перемовинах про замирення Східної України він піде на ще більші поступки Путіну.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»