Скажи мені, звідки ти, і я скажу, хто ти. Так можна перефразувати відому приказку. Середовище формує людину, особливо на ранніх етапах її життя, коли становлення особистості ще тільки починається. І тому для кращого розуміння її іноді достатньо просто поцікавитися, у якому місті вона виросла.
Можна згадати хоча б Віктора Януковича, імідж якого був нерозривно пов’язаний із Єнакієвим та його кримінальним колоритом. Цей зв’язок виявився таким сильним, що, навіть утікши з України, колишній президент у певному сенсі прихопив своє рідне Єнакієве із собою.
У нового українського президента схожа історія: такий самий сильний зв’язок із рідним містом, до якого він міцно прив’язаний брендом «Кварталу 95». І, судячи з усього, на найближчі п’ять років Кривий Ріг може стати таким самим символічним і знаковим місцем для всіх українців, яким у першій половині 2010-х було похмуре й депресивне Єнакієве.
Рідне місто Володимира Зеленського не менш парадоксальне, ніж його політична кар’єра. На перший погляд, типовий радянський промисловий центр: сіре сумне скупчення типових будинків, робітниче селище, що в силу певних обставин розрослося до надзвичайних розмірів. Утім, це враження оманливе. За нехитрими декораціями ховаються унікальна специфіка та самобутність. Кривий Ріг можна назвати яким завгодно, але навряд чи нецікавим. І різкий злет його найпопулярнішого уродженця — привід придивитися уважніше до нього.
Кривий Ріг вважається найдовшим містом у Європі. Тамтешня влада стверджує, що його протяжність становить 126 км, але це відверте перебільшення. Якщо їхати з півночі на південь автомобілем, прилади покажуть близько 70 км. Але й це все одно дуже багато. Саме таким чином місто сформувалося не випадково. Воно витягнулося вздовж Криворізького залізорудного басейну. Тут по всій довжині покладів залізної руди з’являлися видобувні та переробні підприємства, які, якщо дивитися згори, нагадують намистини в намисті. І такі особливості населеного пункту створили певні моделі поведінки його мешканців.
Читайте також: Газ, вода, окупація
Аномально великі для міста з населенням близько 600 тис. відстані зробили пересування людей по Кривому Рогу не дуже комфортним. Щоб дістатися з центру, що міститься в його південній частині, до північних околиць, громадським транспортом доведеться їхати близько години й двадцяти хвилин. Поліпшити ситуацію мав швидкісний трамвай — предмет гордості криворіжців, який був відкритий у 1986 році. Оскільки в центрі колії прокладені під землею, трамвай тут вважають аналогом метро, й Кривий Ріг зараховують до тих нечисленних міст України, де є цей вид транспорту. Утім, дістатися швидкісним трамваєм можна не в усі райони, у найвіддаленіші він не ходить.
Така особливість міста стимулює людей шукати роботу ближче до домівки й відповідно рідше вибиратися зі своїх рідних районів. Певної специфіки додали й підприємства, більшість яких нормально функціонує і в наші дні. Працівники гірничо-збагачувальних комбінатів, заводів і шахт часто живуть у прилеглих селищах та мікрорайонах і теж не мають потреби часто виїжджати за їх межі.
Така відокремленість криворізьких районів свого часу сформувала кілька поколінь «бігунів». Так називалися молодіжні банди, які воювали одна з одною й періодично влаштовували на вулицях справжні погроми. Розквіт цих угруповань припав на другу половину 1980-х — першу половину 1990-х. Юні криворіжці масово вступали в угруповання й періодично здійснювали набіги на територію конкурентів (звідси й їхня назва). Під час такого набігу натовп молодиків із ланцюгами, ножами, палицями, а іноді й саморобною вогнепальною зброєю проносився ворожим районом, немов торнадо, б’ючи всіх, кого зустрічав на своєму шляху. Такі явища були зафіксовані у великих радянських промислових центрах. У всесоюзному масштабі соціологи, комсомольські лідери та перші вільні ЗМІ в добу перебудови говорили про так званий казанський (за назвою столиці Татарстану) феномен: утворення молодіжних банд за територіальною ознакою. В Україні цей феномен був найяскравіше виражений саме в Кривому Розі.
Читайте також: Берегове і Хуст. Угорське. Єврейське. Французьке
У мережі можна знайти безліч спогадів очевидців, які розповідають про ті часи. На вулицях точилася справжня війна, у якій періодично гинули й калічилися підлітки. Траплялися й сутички з міліцією. Цікаво, що нічого схожого не спостерігалося навіть у неблагополучних містах Донбасу, які в Україні традиційно було прийнято вважати головною колискою криміналу. Ймовірно, свою позитивну роль там відіграло компактне розміщення кварталів та довколишніх селищ.
Зникли «бігуни» на початку 1990-х, коли лідери молодіжних банд пішли в повноцінні злочинні угруповання, а рядові члени в нових реаліях ринкової економіки знайшли для себе цікавіше заняття. Але пам’ять про них жива й досі. Сьогодні люди згадують про той період із жахом. Розквіту вуличних угруповань, вочевидь, сприяла й особлива адресна система міста. Крім вулиць і районів Кривий Ріг розділений на квартали. Їх тут близько 200, і це призвело до збільшення кількості угруповань. Свої банди «бігунів» з’являлися не тільки в окремих мікрорайонах і селищах, а й у кварталах.
Гостей міста ця квартальна система спантеличує, але місцеві добре в ній орієнтуються й легко визначають за номером кварталу район. Той самий 95-й квартал (у народі «П’ятак»), про який тепер знає весь пострадянський простір і який прославила однойменна команда КВН, лише один із десятків. На вигляд це нічим не примітна транспортна розв’язка в центрі, оточена типовими багатоповерхівками та кіосками. Глядачі «Вечірнього кварталу» уявляють це місце явно не таким, однак бренд давно вже живе своїм життям і мало пов’язаний із кварталом, на честь якого дістав свою назву.
Оскільки, на відміну від більшості індустріальних міст України, Кривий Ріг пережив 1990-ті практично без великих економічних втрат і загалом зберіг свій промисловий комплекс, робоча специфіка яскраво виражена в ньому й сьогодні. Помітно, що тут недостатньо розвинена сфера послуг, як для промислового центру з населенням понад 600 тис. За рівнем благоустрою Кривбас (так називають для стислості місто місцеві мешканці) залишився десь у часі розквіту руху «бігунів». Незважаючи на досить великий для провінційного міста бюджет (торік він перевищив 6 млрд грн, що значно більше, ніж у деяких обласних центрів), Кривий Ріг видається занедбаним, фасади будівель практично не ремонтуються, тротуари розбиті, парки запущені, громадський транспорт представлений здебільшого маршрутками.
Читайте також: Запоріжжя. Нестерпна легкість наступного кроку
Автор цієї публікації встиг пожити в Кривому Розі у 2005–2006 роках. А коли майже через півтора десятиліття знову опинився тут, виявив, що місто практично не змінилося. У центрі не виросли новобудови, не з’явилися нові громадські простори. Понад те, інфраструктура, що існувала раніше, подекуди навіть деградувала. Наприклад, лавочки на вулиці Єсеніна (у самому центрі, біля будівлі міської адміністрації), на яких у 2006-му ще можна було сидіти, згнили й розвалилися.
Пояснити такий стан справ браком коштів не можна. Бюджет Кривого Рогу достатньо великий, щоб профінансувати встановлення сучасних лавочок, висадку газонів та декоративних рослин. Отже, річ у недолугості місцевої влади. Утім, тепер, коли ціла низка уродженців Кривого Рогу прийшла до влади, можлива протилежна ситуація, коли місто почнуть показово ремонтувати й приводити до ладу. Принаймні такий підхід цілком в українських традиціях.
Нові обставини дають Кривому Рогу непоганий шанс переглянути власний імідж, скористатися ситуацією й отримати дивіденди з нинішньої ситуації. Зокрема, розвивати індустріальний туризм та експлуатувати свою специфіку в комерційних цілях.