За словами останнього, підготовка до гастролей шедеврів українського бароко тривала ще з 2009 року, проте основні реставраційні роботи, як ведеться, виконувались за принципом «в останню ніч перед іспитом». «Трьома стовпами» організації виставки стали Міністерство культури України, Львівська Національна галерея мистецтв та Лувр. Цікаво, що серед численних компаній-партнерів (з абсолютно різних галузей), які допомагали в організації експозиції, – горезвісний ПЛАТАР, що нині носить титул «благодійного фонду», а свого часу «прославився» вивезенням колекції археологічних артефактів за кордон. Вочевидь, «візит» Пінзеля до Лувру стає не лише нагодою поліпшити імідж України у світі, а й також зручним приводом «відбілити» власне ім’я для багатьох «негативних» персонажів культурного світу.
Зокрема, Михайло Кулиняк заявив, що Україна виділила 2,5 млн грн, з них половина пішла на реставраційні роботи.
Але чи не найбільша заслуга в тому, що ім’я Пінзеля почують у всьому мистецькому світі, належить нині покійному Борисові Возницькому, директорові Львівської галереї мистецтв, який не лише брав активну участь у організації «гастролей», а в суворі шістдесяті власноруч збирав, вивозив і рятував розкидані і загублені скульптури майстра.
У біографії Пінзеля чимало білий плям. Точніше – дуже мало «плям» не білих… Де він народився, де здобув свої колосальні вміння, де і як помер? Відомо лише, що в середині XVIIIстоліття він працював при дворі Потоцького, який виступав його основним замовником і покровителем. Одружився і прожив чималу частину життя в Бучачі. Не лишивши по собі жодних біографічних даних, Іоанн Георг Пінзель сказав за себе своїми скульптурами – експресивними, динамічно-надривними, живими, що вражають навіть не знанням, а надтонким відчуттям анатомії людського тіла та душі.
За словами Світлани Стрельнікової, директора Національного науково-дослідницького реставраційного центру України, впродовж виставки Лувр намагатиметься відтворити інтер’єр та атмосферу костелу Усіх Святих в Годовиці. Костел є сучасником Пінзеля, і саме там зберігалися ті роботи майстра, котрі виїхали до Франції. Пані Світлана зазначила, що абсолютно всі твори скульптора потребують втручання, а більшість перебуває в аварійному стані. Жуки-точильники, пліснява, корозія, тріщини, втрати фрагментів – ці та інші недуги спіткали дерев’яні скульптури, над порятунком яких трудилася ціла команда фахівців. Через високий вміст вологи в деревині у приміщенні, де велися реставраційні роботи, було створено відповідний мікроклімат. «Скульптури почувалися комфортно, – говорить Стрельнікова, –натомість для працівників це була справжня сауна». Так, наприклад, легендарний Самсон був вдягнений не в дерев’яне вбрання, а в справжні шати з грубої матерії, які практично повністю зітліли і відновити їх було надзвичайно непросто. Розп’яття, «Жертвоприношення», «Ісаак» – до цих та інших скульптур було застосовано максимально толерантну, без втручання у сам твір, терапію.
У цій ситуації найбільше непокоїть інше: що буде із іншими аварійними скульптурами Пінзеля, котрі не одержали візи до світу, а також із багатьма іншими пам’ятками культури, котрі перебувають на межі зникнення? Адже ніхто не вивезе до Лувру той таки костел Усіх святих, який також повільно розсипається. Міністр культури досить абстрактно заявив, що належну увагу відтепер приділятимуть усім пам’яткам, котрі потребують допомоги, костелом невдовзі займуться. Схоже, без «копняка» ззовні, шедеври культури в аварійному стані приречені на повільне вимирання.