Вибори мерів шести міст, які відбулися в різних регіонах України від Закарпаття, Буковини й Київщини до Донбасу та Криму і на яких першість здобули кандидати від ПР, засвідчили, що влада активно відпрацьовує технологію більш значущої для неї перемоги на майбутніх парламентських довиборах у мажоритарних округах. Певною мірою муніципальні перегони – це ще й експериментальні майданчики для відпрацювання відповідних технологій на президентських 2015 року.
Важливою умовою успіхів регіоналів стала низька електоральна явка через зневіру в наявності альтернативи. Для опозиційних сил це сигнал, адже така пасивність виборців є базою для застосування більшості технологій спотворення результатів волевиявлення – від максимізації ефекту підкупу до здобуття максимальної частки голосів внаслідок вкидання пачками бюлетенів за потрібного кандидата.
Цього разу, за інформацією Тижня, голос виборця коштував від 100–150 до 300 грн. Інформація про підкуп надходила майже з усіх міст: і з Ялти, і з Алчевська, і з Берегового, і з Василькова, хоча визначити його масштаб дуже важко. За експертними даними, у Береговому він мотивував близько 25% тих, хто прийшов на дільниці, у Василькові – 15%. Факт підкупу можна оцінювати лише за контролем штабів (якщо такий є). Скажімо, в Алчевську виявили дівчину з прізвищами і контактами виборців, яка, вочевидь, контролювала явку «мотивованого» електорату. Як свідчить практика, попри наявність відповідних статей у Кримінальному кодексі, з підкупом майже неможливо боротися (оскільки здійснюється він, як правило, не в день голосування і в зоні недосяжності спостерігачів), і це основна загроза на майбутніх президентських перегонах.
Натомість основною технологією на виборах у Василькові, схоже, стала так звана хустинка. Ця технологія свідчить про втягування в процес фальсифікації органів ведення Державного реєстру виборців, оскільки ґрунтується на володінні інформацією про тих, хто точно не прийде на дільниці, як-от померлі, люди, що змінили реєстрацію. Вона має кілька дійових осіб: власне організатори, які підвозять «липових» виборців до дільниць, самі «липові» виборці, члени ДВК із певним знаками відмінності, що видають їм «зайві» бюлетені. Кожен має свій ідентифікатор, скажімо, у Василькові можна було помітити, як до членів виборчих комісій, котрі сиділи за крайніми столиками, підходили люди з проїзними квитками, вкладеними між палітуркою і першою сторінкою паспорта.
Читайте також: Вибори у Василькові: мертві душі, спортсмени та “єдність” опозиції
Ще одна технологія – масове винесення з дільниць бюлетенів і їх вкидання (звичайно, з позначкою за певного кандидата) до загальної маси під час підрахунку голосів. У Ялті її реалізували у всій повноті. Так, із 16-ї год розпочалося «накручування» явки (подекуди з 15% до 80%). Під час підрахунку з низки дільниць випровадили журналістів і спостерігачів, які знімали цей процес на відео. Саме тоді, ймовірно, відбувалося вкидання бюлетенів. У Василькові було зафіксовано зникнення дуже великої кількості виборчих бюлетенів – майже 500 (це вдвічі більше, ніж підсумковий розрив між провладним та опозиційним кандидатами). Зрозуміло, що вони мали «повернутися» на дільниці вже з відповідною позначкою за визначеного претендента. Зокрема, був випадок, коли один із присутніх «журналістів» спортивної зовнішності спробував вкинути пачку з 60 бюлетенів із позначкою за регіонала Володимира Сабадаша, але його затримали й передали представникам міліції. Тож, схоже, у низці випадків відповідна технологія, принаймні частково, не спрацювала. По-перше, виборчі комісії не змогли у Василькові «накрутити» явку під масове вкидання бюлетенів, по-друге, останнє блокувалося великою кількістю спостерігачів, народних депутатів, реальних журналістів, присутніх під час підрахунку голосів.
До речі, наприклад, у Василькові в день виборів фактично нереально було додзвонитися на «102». Там просто не піднімали слухавку. За наявною інформацією, то була не випадковість, а навмисна дія, щоб не фіксувати жодних скарг. Тамтешня міліція продемонструвала дива «делікатності» й під час затримання порушників виборчого процесу. Так, людину, яка намагалася отримати бюлетень по «паспорту з проїзним квитком», спостерігачам довелося утримувати майже півгодини – не могли дочекатися правоохоронців. Порушників закону, фактично спійманих за руку на вкиданні виборчих документів, також не могли ніяк забрати у відділок – міліціонери відмовлялися зайти в приміщення, де відбувався підрахунок голосів.
Готуючись до президентських перегонів, опозиція має зробити все, щоб урахувати «технологічну обкатку», яку влада проводить на муніципальних виборах. Вона повинна вимагати вдосконалення виборчого законодавства. Зокрема, надання права офіційним спостерігачам від партій та громадських організацій перевіряти паспортні дані виборця. Тільки така новація здатна озброїти інститут спостереження дієвим механізмом протидії технології «хустинка». Необхідно також передбачити, що бюлетені, виявлені у вигляді стосу при відкритті виборчої скриньки, не повинні братися до уваги під час підрахунку голосів і мають запаковуватися в окремий пакет перед транспортуванням до комісії вищого рівня. Також необхідно запровадити процедуру обліку невикористаних бюлетенів у випадку, якщо член ДВК, до повноважень якого належить їх видача, відлучається з дільниці, а його функції виконує інший. Врешті, як показує досвід, «технологічних» можливостей «корекції» результатів голосування може виявитися цілком достатньо для того, щоб компенсувати відставання провладного кандидата від опозиційного на 5–10%, тож опонентам влади варто вже зараз починати відпрацьовувати контртехнології, випробовуючи їхню ефективність під час наступних місцевих перегонів та парламентських довиборів у низці округів. Інакше вчитися доведеться на негативному досвіді самої президентської кампанії, але може виявитися, що буде вже запізно.