У. Т.: Якої ви думки про звільнення архієпископа Олександра Драбинка? Чи можна вважати причини об’єктивними?
– Звільнення з посад архієпископа Олександра (Драбинка) загалом стало усуненням фаворита нинішнього митрополита Володимира, який намагався проводити власну політику і якому помстилися за його незалежність, за можливості впливати протягом останніх років на стратегічні рішення УПЦ МП та Київської митрополії.
Багато хто називає архієпископа Олександра автокефалістом. Думаю, це перебільшення. Насправді він поміркований релігійний діяч, котрий розуміє, якщо УПЦ МП хоче мати своє стале майбутнє в Україні, то має вести діалог із іншими церквами. Тому за безпосередньої участі і під патронатом архієпископа Олександра почався переговорний процес з УПЦ КП, що до цього було небувалою річчю. Консультувалися з греко-католиками. Митрополит Володимир прийняв главу Української греко-католицької церкви архієпископаСвятослава Шевчука. Між цими церквами було підписано декларації, в чому і звинувачували Олександра Драбинка проросійські ієрархи. Останнім діяльність архієпископа Олександра була не до вподоби. Для них єдиним пріоритетом є установки, що надходять з Москви, тобто щонайбільше політичне зближення з Російською Федерацією в політичній площині та ліквідація всіх елементів самостійності церкви, які є у нинішньому статусі УПЦ МП.
Тепер опоненти архієпископа Олександра, скориставшись, що його патрон не може контролювати ситуацію, звели з ним рахунки. Це все було передбачуваним. Це було справою часу, коли проросійська група отримає можливості втілити цей задум.
Бачимо, коли Олександр Драбинко мав реальний вплив, то не зміг створити групу однодумців, що, зокрема, йому приписували, яка б в цей тяжкий для нього час могла стати на його захист. Навпаки для його усунення об’єдналися відверто проросійські ієрархи та деякі українофіли. І це вкотре засвідчує традиційну ваду українського суспільства, тобто брак цілісної позиції, яка гарантувала б досягнення стратегічної мети – більшого унезалежнення УПЦ МП.
У. Т.: Як ви вважаєте, чи є в архієпископа Олександра шанси поновитися на посадах? Чи є ймовірність того, що рішення Синоду скасує Архієрейський Собор?
– Теоретична можливість завжди є. Але для цього потрібні дві речі – скликання такого Собору і одужання митрополита Володимира, повернення його до справ. Авторитет предстоятеля УПЦ МП може спрацювати на відновлення позицій його фаворита. Та якщо не відбудеться повноцінного повернення митрополита Володимира на престол Київської мирополії, Олександр Драбинко не матиме шансів відновити свої позиції.
Допомогти йому в цьому могли б і його однодумці – архієреї, священики, котрі могли б звернутися до Синоду з вимогою поновити Драбинка. Але, як бачимо, минув час, а жодних реальних рухів у цьому напрямку не відбулося.
Всі аналітики очікували, що початок репресій проти так званої українофільської групи в УПЦ МП приведе до її мобілізації, натомість організатори заколоту – нинішні керманичі в Синоді – вчинили стратегічно правильно: на ті позиції, з яких було усунуто Олександра Драбинка, поставлено його однодумців. Відбувся своєрідний торг. Відділ зовнішніх церковних зв’язків очолив архієпископ Бориспільський та ректор Київської духовної академії Антоній (Паканич). Керувати сайтом УПЦ МП призначено прес-секретаря Георгія Коваленка, який тривалий час був правою рукою митрополита Володимира й Олександра Драбинка, а головним коментатором церкви є тепер архієпископ Митрофан, якого теж оцінювали як близького до митрополита.
У. Т.: Як призначення Антонія на посаду голови відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП позначиться на її взаємодії з іншими церквами?
– Гадаю, зараз перед архієпископом Антонієм і багатьма іншими ієрархами постане дилема: чи бути безініціативними і чекати, куди подме вітер, чи слідувати у фарватері політики, яку нав’язуватиме проросійське лобі на чолі з митрополитами Агафангелом, Іларіоном, які зараз керують ситуацією, чи щось пробувати ініціювати і робити самостійно.
У. Т.: Як така міжусобна боротьба в УПЦ МП вплине на настрої прихожан, чи не відлякає це їх?
– Проблемним періодом для УПЦ МП була її участь у президентській кампанії 2004 року на боці Віктора Януковича. Тоді позиція Московського патріархату злякала багатьох вірян, але це не призвело до якоїсь кризи. Так само і нинішня ситуація є черговим приводом для багатьох замислитися, адже якоїсь катастрофи для церкви вона не становить. У цьому контексті треба виходити з соціології, яка фіксує розпоідл спільноти православних у такий спосіб: майже дві третини православних визнають себе належними до УПЦ Київського патріархату і одна третина – УПЦ Московського патріархату. Тобто зрушення у свідомості вірян уже відбулися. Хоча, звичайно, для третини православних, що належать до Московського патріархату, ці події є приводом для роздумів, але не для зміни пріоритетів.
У. Т.: На вашу думку, чи можливе створення в Україні єдиної помісної церкви в майбутньому?
–Перспектива України не в домінуванні якоїсь однієї церкви чи збиранні всіх під одним крилом. У ліберальному суспільстві це загалом неможливе. Майбутнє України – у вільному розвитку і взаємодії УПЦ МП і УПЦ КП. Головне, щоб обидві церкви стали канонічними і навчилися співіснувати і співдіяти.
У. Т.: Чи можна нині спрогнозувати, хто може стати наступником предстоятеля УПЦ МП митрополита Володимира?
– Одна річ – усунути яскравого фаворита митрополита Володимира, який викликав нелюбов не лише через свою світоглядну позицію, а й через свою молодість, талант, здатність бути незалежним, чого багато кому з ієрархів бракує. Зовсім інша – обрати предстоятеля. Думаю, шукатимуть якусь компромісну постать. Керівником УПЦ МП має стати людина з України, яка розмовляє українською і не викликає спротиву. Вимальовуються кілька кандидатів, які є лояльними до Москви і водночас можуть влаштовувати усі групи всередині церкви.Наприклад, митрополит Чорнобильський Павло, якому нині доручено опікуватися Київською єпархією, або дотеперішній керуючий справами УПЦ МП архієпископ Митрофан.
Ієрархи не такі недалекоглядні у своїй політиці, щоб погодитися обрати відвертого російського шовініста митрополита Одеського Агафангела, якого дехто називає головним претендентом на престол. Якщо він стане на чолі церкви, то принесе багато негативу.
У. Т.: Від якогось часу подейкують, що Києво-Печерську лавру хочуть зробити резиденцією патріарха Кирила. Чи таке можливе?
– Така позиція озвучувалася, проте йшлося не про всю Києво-Печерську лавру, а про створення представництва патріарха на території Верхньої лаври. Є досить активні намагання передати її УПЦ МП. В російській церкві є такий термін, як «подворье». Так само, як у Москві є плани відкрити представництво Києво-Печерської лаври, так само у нас хочуть відкрити представництво («подворье») російського патріарха. Ідея обміну такими своєрідними дипломатичними представництвами лунала ще під час першого візиту в Україну Патріарха Кирила, але з невідомих причин вона наразі не втілена.
Можна назвати кілька причин, чому цього не зроблено дотепер, але однозначно, що її не знято з порядку денного і є всі шанси її зреалізувати.
Йдеться законопроект №9690, який нині перебуває на розгляді у Верховній Раді, щодо виведення із переліку об’єктів державної власності Почаївської лаври і Києво-Печерської лаври. Після цього Московський патріархат міг би приватизувати ці святині. Цього добивається один із авторів законопроекту Василь Горбаль – член церковного Міжсоборного Присутствія. Переконаний, ця ініціатива узгоджена з Москвою.