У Британії, щоправда, за цим не дуже сумуватимуть: Абрамовіч здобув популярність завдяки підтримці футбольного клубу «Челсі», а Бєрєзовскому не надто співчувають у його намаганнях відвоювати більшу частину колосальних статків Абрамовіча.
Чотири місяці Британія зачаровано стежила за перипетіями суду між двома російськими олігархами з усіма його сенсаційними подробицями: мафією, рекетом, залякуванням, шантажем, відмиванням грошей, торгівлею зброєю, прослуховуванням розмов, беззаконням і багатствами за межею уяви більшості нормальних людей. Серед свідків було кілька мільярдерів і колишній керівник адміністрації президента РФ. Процес також розкрив очі британській громадськості на політичну й економічну культуру пострадянської Росії, показавши безжальну гонитву за наживою і владою тих, хто скористався колапсом комуністичної системи і хаосом 1990-х, а ще – психологію «нових росіян», які досі опираються будь-яким спробам реформувати перекошену економіку своєї країни.
Більшість британських оглядачів-правників уважають, що цей позов узагалі не слід було подавати. Він став результатом неприхованої жадібності й заздрощів людини, яка колись зосередила у своїх руках безмежну ділову і політичну владу в Кремлі за часів президентства Боріса Єльцина, але не змогла відокремити нечесну погоню за власною економічною вигодою від інтересів Російської держави. Засліплений пихою, Бєрєзовскій був упевнений, що зможе контролювати Владіміра Путіна, якого сам обрав у наступники Єльцину. Але це йому не вдалося, тож дуже швидко він опинився на «засланні» в Лондоні. Проте йому не давали спокою успіхи колишнього партнера, Абрамовіча, який не лише був молодшим, а й значно багатшим і все ще вважався впливовою постаттю в путінській Росії.
Те, що справа розглядалася в Лондоні, – дуже красномовний факт, який відображає реалії нинішньої Росії. Жоден з олігархів-сутяжників, а таких чимало, і гадки не мав би шукати правди в якомусь із московських судів. Гучні цивільні справи на кшталт сфабрикованих звинувачень, висунутих проти політичних опонентів Путіна, вирішуються наперед і не суддею чи судом присяжних, а впливовими в Кремлі особами. Навіть якби Бєрєзовского і не розшукували в Москві, він навряд чи міг там розраховувати на справедливий розгляд. Натомість у британській столиці – зовсім інша річ. Позов розглядали в Королівському суді Лондона – найвищому суді країни, дуже високооплачувані та фахові юристи. Перед оголошенням вердикту Бєрєзовскій заявив, що вірить у британську Феміду. Після програшу змінив свою думку, заявивши репортерам під стінами суду, що «абсолютно здивований» рішенням судді, яке, за його словами, з таким самим успіхом могло б бути власноруч написане главою РФ.
Справа почалася п’ять років тому, коли Бєрєзовскій особисто вручив Абрамовічу повістку до суду в магазині Hermes у фешенебельному лондонському кварталі Найтсбридж. Предметом суперечки стала заява Бєрєзовского про те, що він і Абрамовіч раніше були партнерами в нафтовій компанії «Сибнефть» та алюмінієвому гіганті РУСАЛ. Зокрема, йшлося про те, що після вимушеної втечі з Росії 2000 року, коли Бєрєзовскій потрапив у немилість Путіна, Абрамовіч залякуванням змусив його віддати свою частку акцій за ціною, нижчою за їхню ринкову вартість.
Абрамовіч заявив, що Бєрєзовскій ніколи акціонером не був, а просто найняв молодшого олігарха для забезпечення політичної протекції в час, коли розбудовував свою бізнес-імперію. Хоча він і визнав факт виплати Бєрєзовскому суми понад $2 млрд після того, як той виїхав із Росії, проте сказав, що зробив це, щоби відкупити останнього від його ж покровителів, на позначення яких Абрамовіч використав російське жаргонне слово «крыша».
Суддя погодилася з наведеними аргументами про «крышу», похвалила його за «вдумливість» під час відповідей на запитання і сказала, що немає жодних доказів того, що він намагався змусити Бєрєзовского продати свої акції. Вона також дійшла висновку, що останній не був акціонером Сибнефть і РУСАЛ і що докази про нібито спільний бізнес були «неясними, внутрішньо суперечливими, перебільшеними, а інколи й неправдоподібними». У заключній промові суддя винесла обвинувальний вирок також і характеру Бєрєзовского, назвавши його «глибоко ненадійним» свідком, який вважає істину «минущим і гнучким поняттям». Суддя відхилила «загалом і в цілому» заяви Бєрєзовского про те, що Абрамовіч його обманув.
Останній був змушений особисто давати свідчення на процесі, але йому вдалося майже не розголосити інформацію про своє особисте життя та власні справи. Відповідь на запитання про те, як цей колишній продавець пластмасових іграшок без освіти примудрився прибрати до рук величезний шматок мінеральних ресурсів колишнього Радянського Союзу, в суді так і не пролунала, хоча Абрамовічу довелося ще на початку процесу визнати той незручний факт, що придбання компанії «Сибнефть» у Російської держави 1995 року відбулося з порушеннями правил. Відомо, що він не любить публічно говорити про свої справи і часто дратується, коли мусить давати свідчення в суді. Минулої п’ятниці, під час оголошення вердикту, Абрамовіча в суді не було. Якби він програв, то не лише мусив би виплатити Бєрєзовскому велику частину зі своїх особистих £10 млрд. Відразу постало б питання, чи має він право бути власником футбольного клубу «Челсі».
Кремль, який уже неодноразово зазнавав невдачі, вимагаючи екстрадиції Бєрєзовского з Британії для суду в Росії, буде в захваті від такого вердикту. Але це взагалі нічого не означає: Путін ніяк не міг впливати чи тиснути на суддю Елізабет Ґлостер. Разом із тим чимало росіян у Лондоні (та й у Москві, напевно, також) змушені ніяковіти після публічної дискусії про те беззаконня, що панує на їхній батьківщині, махрову політичну й економічну корупції в пострадянській Росії.
Вочевидь, рішення суду Бєрєзовского розлютило, тож він пообіцяв подати апеляцію. Але з перспективою необхідності сплатити майже всі судові витрати в цій справі (британським платникам податків не довелося витрачатися на цей процес) у нього може не знайтися достатньо коштів для ще одного суду. У Березовського й так уже залишилося останніх £500 млн. За словами бізнесмена, йому загрожує банкрутство.
Як для Росії, так і для Британії цей процес став неприємним уроком. Для росіян ясно, що кожен, хто бажає мати успішний бізнес, мусить заводити собі друзів у Кремлі. Приватний сектор явно залежить від того, чи є в нього державний «дах». Це не допоможе РФ ні боротися з корупцією в уряді, ні виплекати культуру підприємництва.
Для Британії невирішеним питанням залишається оподаткування російських багатіїв, які, схоже, привезли з собою в країну величезні суми грошей, але при цьому сплатили з них дуже мало податків. А колеги-олігархи ще й «подякують» Бєрєзовскому за те, що відтепер тамтешні податківці будуть пильнішими до їхніх оборудок, а також до бізнесу інших багатих росіян, які намагаються перевести свої справи до Лондона.