Хлопці, що роками переховувалися від служби в армії, добровільно рушили записуватися добровольцями для захисту України. Військові комісари, судячи з їх реакції, задоволені і дещо розгублені водночас. Задоволені, бо кількість охочих віддати борг Батьківщині сягає тисяч, а розгублені – бо йдуть до них чоловіки від малого до старого.
Полудень, Дарницький район Києва, військкомат. Біля входу, під українським прапором, припарковано кілька іномарок з явними ознаками активістів Майдану – вже звичні наліпки на вікнах, жовто-блакитні прапори по периметру. У холі будівлі – кілька чоловіків, очікують. Неподалік за великим столом черговий із великим зошитом, щось записує.
«Преса? Ні, пресу пускати не можна. Наказ у нас такий. Чекайте комісара на ґанку», – оживляється охоронець, побачивши на шиї посвідчення журналіста. Він ненав’язливо бере мене під руку і виводить з приміщення, зачиняючи двері просто перед носом.
За хвилину з’являється комісар Сергій Клішта – підтягнутий полковник середніх років. Посміхається, віддає честь, закурює.
«А що вам розповідати? Роботи багато, добровольців багато, хочуть захищати країну. За два дні прийшло більше 500 людей – як ті, що вже відслужили, так і ті, що не були в армії. Вік теж найрізноманітніший – це і молодь від 20 років, і чоловіки передпенсійного віку, під 60. Через такий наплив людей змушені працювати й вечорами. От вчора (2 березня – ред.) приймали людей після восьмої вечора», – військовий усміхається, віддає честь цивільному чоловікові років сорока. Судячи з усього – одному з добровольців.
«Порівнювати явку людей із попередніми роками взагалі некоректно. Власне, у нас ніколи не було загрози війни з іншою державою. Але, якщо говорити про звичайний призов, то кількість охочих служити значно більша, ніж, скажімо, восени минулого року», – зауважує Клішта.
Читайте також: Полковник української армії про стан війська
Він додає – наразі мобілізація не оголошена. Тож повістки розсилають лише планові.
«У нас наразі жодних зборів для добровольців не оголошували. Ми лише записуємо людей у списки добровольців, перевіряємо, згідно із документами, які в нас є, чи дійсно людина до нас приписана, чи здатна нести військову службу. Беремо у добровольців контактні дані. А вже потім, у разі, не дай Боже, якихось дій, ми їх будемо збирати. Думаю, що це максимум забере добу», – завершує швидкий монолог Сергій, кидає недопалок в урну і, віддавши честь, зникає у нетрях військомату. Багато роботи.
Близько шістнадцятої, Печерський район, Київ. Іще один місцевий військкомат. Навіть два – Печерського і Голосіївського районів. Тут народу більше. У холі будівлі, біля вікна реєстрації, постійна черга із 5-7 осіб, які хочуть терміново внести свої прізвища у списки добровольців. Поряд – підполковник у камуфляжі, спілкується з особливо настирливими.
«Дякую, що прийшли. Так, ваш досвід нам згодиться. Ми вам обов’язково зателефонуємо», – намагається спровадити не зовсім тверезого чоловіка пенсійного віку військовий.
«Та ні, ви ж зрозумійте. У мене два сини: 26 і 29 років. Так от, коли вам буде потрібно – я їх сховаю, а сам прийду до вас, захищати Батьківщину», – напираючи на офіцера, пояснював передпенсіонер.
«Це буде дуже «по-честі». Приходити і захищати державу треба буде разом зі своїми синами. А взагалі – давайте поговоримо, коли ви трохи протверезієте. До побачення», – остаточно завершуючи розмову, каже підполковник. Охочий сховати синів зникає.
Читайте також: Війна. Ми на своїй землі
«Преса?», – трохи втомлено і якось рефлекторно говорить все той же чоловік у камуфляжі, – «Йдіть до Міноборони, там отримуйте дозвіл, а після цього поговоримо», – розвертаючись, додає він. Просимо коротко розповісти про ситуацію з добровольцями у військоматі. Погоджується.
«За два дні до нас більше тисячі людей прийшли. Вік абсолютно різний. От бачите, – показує на чергу, – тут є хлопець 22 років і дід 79 років. Такий діапазон вас влаштує? – посміхається, – Йдуть до нас як і ті, що служили, так і ті, що переховувалися від армії. Приймаємо всіх. Вибачте, мушу йти», – чоловік зникає.
Добровольці із черги якось підозріло дивляться у наш бік.
«Скажіть, а ви вже записалися у добровольці?», – питає чоловік середніх років. Після ствердної відповіді він заспокоюється і швидко диктує дівчині за пластиковим вікном свої дані.
«Я Дмитро, мені вже сорок, – розповідає кореспонденту Тиждень.ua інший доброволець, – Вирішив прийти, аби виконати свій обов’язок захисника Вітчизни. Чому? Бо нині у нас ситуація в Криму нестабільна, є реальна загроза військових дій. Тож, думаю, добровольці будуть у нагоді. А я офіцер запасу», – розмірковує Дмитро. До розмови долучається пенсіонер з черги.
«Я Анатолій, кандидат військових наук. Свого часу захищав дисертацію з протиповітряної оборони. Так, мені вже 65, але, думаю, і мій досвід може згодитися. Тим паче, фізичний стан дозволяє служити. З початку Майдану був з протестувальниками, тепер готовий виконати обов’язок перед країною», – додає він.
З-за зачинених дверей, що ведуть углиб будівлі, виходить колега Михайло, який кількадесят хвилин тому намагався пояснити, чому не являвся кілька років до військомату на призови.
«Так, теж записався добровольцем. Півроку залишалося до мого «списання», «косив». Ніколи б не подумав, що сам прийду. Але коли побачив, що РФ збирається анексувати Крим… зрозумів, що прийшов час йти в армію і захищатися», – ділився роздумами 24-річний колега-журналіст.
«Що там за дверима? Та нічого особливого. Вчора тут натовп у 150 людей під входом стояв. Сьогодні тихо. Перевірили мої документи, особову справу. Переконували йти на контракт, бо нас підійматимуть першими у випадку «чогось». Бо контрактна армія, як мене запевнили, більш професійна. Дивився там зарплати – мінімальна 2,9 тисяч гривень. А після взяли у мене телефон і відпустили. Виписали повістку на медогляд, а там подивимось», – додав Михайло.
Вечір, вже відомий після подій 2 березня Оболонський військкомат. Добровольців на горизонті не видно. На сходах біля дверей курять двоє у формі. Спілкуватися відмовляються на відріз. Кажуть лише, що добровольців «дуже багато, як і роботи».
«Захищати Батьківщину? Звісно готові. Якщо доведеться, не дай Боже. Настрій бойовий, працюємо до пізнього вечора. Думаю, хвиля охочих не завершиться сьогодні або завтра. Йтимуть і у вівторок, і в середу. А зараз вибачте, треба йти», – чоловік у формі віддає честь і зачиняє двері.
У регіонах потік добровольців не менший – облвійськкомати звітують про тисячі добровольців.