Чи, скажімо, з тією самою молитвою вторглися б не до храму, а, наприклад, до бібліотеки. Навіть уявити смішно: прокурор вимагає сім років за порушення правил поведінки в читальні.
Зараз уже навіть не так важливо (певна річ, не так важливо лише з погляду політичного підсумку дійства, а не долі дівчат), чим закінчиться суд і який строк отримають учасниці панк-молебню. Результат, який, вочевидь, був закладений від самого початку всієї цієї кампанії, досягнутий: суспільство розколоте. Якщо порушниці одержать умовно – збуряться ті «православні», що підстерігають біля будівлі суду прибічників «пусьок», як їх прозвали в народі, й намагаються натовкти їм фізіономії. Якщо ж реальний і солідний строк, то невдоволення поміж ліберальної і просто розсудливої частини російського суспільства наростатиме. І невідомо, до яких меж. Тобто, звісно, відомо, але так хочеться якнайшвидше забути.
Російська влада рука в руку з РПЦ нині схожі на двієчника, який зарвався й заплутався, множить і множить дурниці та брехню, аби тільки всі не дізналися, що він двієчник. Спочатку вириває сторінку з двійкою зі щоденника. Потім іншу – з проханням батьків зайти до директора. Далі перерізає вдома телефонний кабель, щоб класна керівниця не додзвонилася. Коли всі засоби з приховання поганої оцінки вичерпано, він стає біля розчиненого в 20-градусний мороз вікна і глибоко вдихає зимове повітря: «зараз захворію, й усі мене жалітимуть, а про двійку забудуть».
Так і влада нагромаджує дурість на дурість. Спочатку заробила двійку на парламентських перегонах, після неї отримала Болотна, потім, коли відбулися президентські вибори, а народ не заспокоївся, стала відловлювати учасників мітингу 6 травня. На той час «пуськи» вже сиділи третій місяць. А в липні, коли почався суд над Надєждой Толоконніковой, Марієй Альохіной і Єкатєріной Самуцевіч, стало зрозуміло: керівництво держави всім на зло вирішило відморозити собі вуха.
Звичайно, виходячи на панк-молебень, дівчата не знали, у що вляпуються. І навіть гадки не мали, що стінка, в яку вони ткнули, наскрізь трухлява. Така трухлява, що, обвалюючись, розлетілася навіть не на друзки – в пил, у дуст, сморідний і смертоносний. Так інквізиція, підносячи сірник до вогнища під Жанною Д’Арк, підписувалася під своїм грядущим зникненням. Уже за 20 років добре ім’я Орлеанської діви було відновлено, а ще через 450 її канонізували. Навряд чи дівчата з Pussy Riot тягнуть на святих, однак, штовхаючи їх у героїні, влада розписується у власній нікчемності: інших героїв та інших святих у нас для вас немає. Та й войовнича РПЦ, вивернувшись змієм, плює сама собі у фізіономію: три дівиці ж, виявляється, здатні потрясти основи церкви і православ’я. Ймовірно, для тієї церкви, яка гніздиться в Москві на місці басейну «Москва», і троє панянок із їхнім панк-молебнем як цунамі для іграшкового міста. А що – й іншої церкви у нас для вас немає?
Доки «пуськи» в різнокольорових балаклавах не заспівали і не станцювали на амвоні, ми понуро думали, що й правда немає. Зверніть увагу: з лексикону російських церковних ієрархів давно зникли такі слова, як «прощення» і «милосердя». Тільки на Прощену неділю: «Прости мене!» – і у відповідь завчене: «Бог простить, і я прощаю». Хтось чув про прощення та милосердя з вуст Всєволода Чапліна чи його шефа? Помилуйте – переважно про бездуховність і швидку кару Божу. Та й ми грішним ділом зайвий раз ті слова не промовляли – ніби як незручно, це ж дуже особисте. Виявилося, ні, ще й яке суспільне. Ці слова тепер сиплються звідусіль і дивним чином не дратують. Про прощення згадали закоренілі атеїсти, а до милосердя стали закликати ті, до кого чомусь найбільше апелюють прибічники жорстких заходів щодо «пусьок», – представники ісламу. Один із російських імамів нещодавно виступив з обуреною одповіддю, мовляв, що це нас повсякчас ставлять у приклад, стверджуючи, що якби дівчата дозволили собі щось схоже в мечеті, то їх би порвали? Нічого подібного, запевняє імам, ми їх простили б і відпустили б. Чи так це було б насправді, перевіряти краще не треба, але сам факт образи на світську владу вельми показовий.
І виявилося, що розкол у суспільстві, який був так потрібен владі, стався там, де вже давно намітилася тріщина. Зерна відділилися від полови – таємні прибічники Путіна та його режиму, що сумніваються, легалізувалися, таємні супротивники, що мають сумніви, також. Усе стало на свої місця. І керівництву від цього дуже незатишно – навряд чи воно, закусивши вудила, чекало, що ті порвуться й ситуація вийде з-під контролю. Отже, тепер треба зробити все можливе, аби ті, хто ще не знає, що влада дурна і бездарна, так про це й не дізналися. З іншими нічого не вдієш.
Тому вона й далі множить нісенітниці. Мєдвєдєв лепече іноземним журналістам щось про країни, де таких, як «пуськи», покарали б куди суворіше (вочевидь, маючи на увазі Іран або Саудівську Аравію, – ну-ну, чудовий приклад для наслідування). Чаплін бурмоче про те, що нескінченне обговорення акції є безглуздим, а Путін із Лондона шле сигнали Феміді, пояснюючи, що взагалі-то не потрібно аж так суворо судити дівчат, заганяючи себе в ще хитрішу пастку. Тепер куди не кинь оком – усюди клин. Дати учасницям панк-молебню реальний строк – розписатися у власній бездарності, пожаліти їх – означає визнати, що це зроблено під тиском глави держави.
Тож Надєжда, Марія та Єкатєріна не лише потрясли багатовікові засади християнства – вони неабияк зіпсували й обличчя влади. Якщо ще недавно воно мало просто злісний і дурний вигляд, то тепер стало ще й переляканим. Троє дівчат наполохали владу сильніше, ніж 10 Болотних і 30 Навальних. І приховати це вже неможливо.