Щоб здійснити власні наміри з емансипації людства, маленький гаркавий чоловічок пообіцяв люмпену світову гегемонію та заохочував експропріацію експропріаторів. Коли «простий народ» очуняв від своєї гегемонії, уже була вибудувана струнка каральна вертикаль, і йому довелося розплачуватися мільйонними репресіями, а в Україні ще й Голодомором, насильною денаціоналізацією, русифікацією, плебеїзацією населення.
Минуло ще вісім десятків років, й інший маленький чоловічок на ім’я Владімір оголосив про черговий етап ощасливлення людства, зокрема через спасіння Росії. Щоправда, спирався він уже не на партію, яка так вдало й надовго за підтримки криміналу та охранки індоктринувала люмпенізоване населення, а на її спадкоємців — мафіозно-гебістські структури. Мафія та силовики не могли не спробувати відродити СРСР — байдуже, під старою назвою «Росія» чи новою «Російська Федерація». І може, цілком успішно б, якби українці погодилися з тезою, що їх немає, а натомість є «одна нація» / «один народ» україно-білорусо-росіяни, що щастя їм світить тільки в «братському союзі», і з тим увійшли б у «федерацію». Та тут у силовиків стався перший великий «облом». А оскільки вони весь час наполегливо переконували маленького чоловічка в його величі, то зрозуміли, що «надашотарєшать», бо й «простому народу» стане очевидно, що «царь не настоящий».
Читайте також: Другий тур виборів президента України 2019. Перебіг голосування і результати
Зрештою, тримати народ у стані плебсу, розбудити в ньому комплекси, ненависть і непозбувне «грабь награбленное», щоби осідлати цю руйнівну хвилю та знищити конкурентів, — що в цьому нового? І в античні часи, і в Хрестові походи того не цуралися. А Велика французька революція з її маратами, робесп’єрами та гільйотинами? Та й Німеччина 1930-х — не такий уже й давній епізод з індоктринуванням та заграванням із масами. А для сучасної Росії це основа державного буття.
Владімір Ульянов добре уявляв небезпеку спілкування з індоктринованими більшовиками масами, тому намагався розмазати відповідальність серед членів тісного внутрішнього кола партійної верхівки. Вочевидь, Владімір Путін також не воліє тісного спілкування з «простим народом», бо обклався не лише «любими друзями» — олігархами, а й Росгвардією на чолі зі своїм колишнім бодіґардом та армією на чолі з вірним Шойґу. А крім того, куди ж він тепер подінеться? Хто ж йому тепер дасть при житті піти на заслужену пенсію? Мавр ще не зробив свою справу.
В Україні чоловічок на ім’я Володимир обіцяє «простому народові» все, що той хоче почути, а як знаряддя здобуття влади використовує давно випробувану ненависть — майстерно й артистично вживлену в емоції мас. А хто сказав, що Росія втручатиметься у вибори тільки фальсифікаціями під час підрахунків чи зламом сервера ЦВК? Нові часи — нові технології. І нам, безперечно, ще доведеться думати, що робити з нашою слабенькою демократією в часи масштабних маніпуляцій свідомістю мас загалом і кожної людини зокрема. Якщо правда те, що ми відстали настільки, що мимоволі опинилися попереду всіх, то маємо визнати: сьогодні Україна — передовий рубіж і полігон одночасно. Новоявлені політтехнологи, які вирішили, що можуть «зробити їх усіх разом», так само не усвідомлюють, що є розмінною монетою в чужій грі, як і олігарх Коломойський не зізнається, що він лише зображає, ніби керує процесами, а сам просто намагається зловити ще одну «золоту рибку» в каламутній водичці української політики.
Читайте також: Другий тур як формальність. День виборів у штабі Зеленського
Квітневий день 2019 року між днями народження Гітлера та Лєніна обернувся в Україні осінню 1918-го: тоді заряджені ненавистю маси з ентузіазмом кинулися нищити гетьманат. Соціалістичні доктринери сторічної давності розбурхували народні інстинкти й були переконані, що народні маси творять історію (із невеликим уточненням, що на чолі цих мас мають стояти саме вони — соціалісти). Еліти — то буржуазні пережитки, ворог «простого народу», а майнові верстви мають зникнути в новому соціалістичному щасті. Тому професор Грушевський очолив партію есерів, а письменник-драматург Винниченко есдеків. І не було меж радості «трудових мас», коли 1919 року Винниченко йшов засніженим Києвом на чолі Директорії, а Грушевський урочисто відкривав Трудовий конгрес. Ненависть згуртовує. Але ненадовго. За кілька тижнів до Києва вступили російські більшовицькі війська, які, по суті, за винятком кількох місяців у 1919-му та двох років у 1940-х, так і не покидали більше України до 1991-го.
Якщо в нації слабка еліта, яка не реагує на виклики часу, або її немає, народ швидко перетворюється на плебс. І вже питання десяте, чиє обличчя винесе на гребінь хвилі: шизофренічного доктринера, мафіозі чи «артиста разговорного жанра». А якщо ви хочете оволодіти «умами» плебсу, то з артистом навіть простіше: по-перше, дешевше, по-друге, маси й так його люблять, бо він прикольний, а по-третє, можете спокійно його позбутися, щойно він зробить свою руйнівну роботу й забере на себе всю токсичність руїни.
Читайте також: Порошенко у день виборів. Обіцяв не здаватись
Так, ненависть позбавляє людину здорового глузду, засліплює і в сліпоті згуртовує. Ми бачимо маніпульованих людей незалежно від віку, освіти, статків, національних і релігійних уподобань. Так, за ненависть доведеться платити. Але обмануті й зманіпульовані не захочуть платити за свої помилки, їм важко визнати свою провину, бо «простий народ», зокрема й освічений, не хоче відповідальності.
Нарешті українське суспільство розділилося не за майновою, національною чи регіональною ознаками, а за розумінням значення еліти для державного організму. Тієї еліти, яку не лише треба критикувати та щось від неї вимагати, а яка ще й готова брати на себе відповідальність, ухвалювати важкі рішення та, зрештою, унеможливлює перетворення народу на плебс і маніпулювання ним.
Так, поки що еліти такого рівня ми не маємо, але вже розуміємо причину того нового розколу, який показала електоральна карта України в квітні 2019 року. Бути при владі ще не означає бути державною чи суспільною елітою. Але усвідомлення потреби відповідальної верстви створює запит, а далі з’явиться пропозиція. І ті з українських діячів, які працюватимуть на цю пропозицію, виховуватимуть наступне покоління відповідальних політиків, унеможливлять появу президентів, які «нікаму нічєво нє должни».