Часто пандемію COVID-19, викликану коронавірусною інфекцією SARS-CoV-2, порівнюють із війною, а лікарів — із солдатами на передовій. Цю метафору можна поширити й на науковців, які зараз також роблять те саме, що й у разі війни: забезпечують армію технологіями для боротьби. А ще —займаються розвідкою: добувають відомості про противника, щоб швидше його перемогти. Наукові статті тепер стають сильними інформаційними приводами: люди прагнуть дізнатися, що нового науковці з’ясували про вірус, чи придумали вони ліки, чи є прогрес із винайденням вакцини, яка природа вірусу, як він передається й чи не надто швидко мутує.
Для прийняття правильних рішень також потрібно знати, що роблять науковці. Тому Тиждень підготував огляд важливих наукових статей, присвячених новітній коронавірусній інфекції. Як і щодо будь-яких повідомлень, новини, які базуються на наукових дослідженнях, потребують перевірки, а отже, насамперед варто звертати увагу на джерело. Найкраще — якщо йдеться про статтю в науковому журналі. Дещо гірше — якщо джерелом є стаття із сайтів на зразок bioRxiv.org чи medRxiv.org. Такі сайти публікують препринти наукових статей, тобто тих, які були щойно написані, але не пройшли незалежного рецензування в журналі. Незалежне рецензування не гарантує правильності висновків науковців (див. «Криза невідтворюваності», Тиждень № 33, 2018), проте підвищує впевненість у них. І зовсім не варто звертати увагу на повідомлення без посилань на наукові джерела чи ті, що як першоджерело використовують інші новинні сайти, не кажучи вже про різні конспірологічні чи псевдонаукові портали.
Читайте також: Математичні моделі пандемії: як роблять прогнози
Натуральний, без ГМО
Вдалий приклад відмінності між науковими статтями і препринтами — випадок, що трапився наприкінці січня, коли вчені з Індії виклали препринт із відомостями про нібито штучне походження коронавірусної інфекції. Вони виявили в його геномі ланцюжки, що збігаються з такими самими у вірусі імунодефіциту людини. Препринт набув розголосу в медіа й поширився із заголовками на зразок «Учені довели штучне походження вірусу». Інші дослідники швидко розкритикували дослідження й показали наявність тих самих ланцюжків у багатьох інших природних вірусах. Наступного дня препринт видалили й редакція вибачилася за неправдиву інформацію, проте свій внесок у численні конспірологічні теорії він зробити встиг.
Інша історія — ще цікавіша: у 2015 році в журналі Nature Medicine вийшла стаття, у якій було описано справді штучну коронавірусну інфекцію, створену в лабораторії. Учені перенесли ген, що кодує шипоподібний білок на поверхні коронавірусу кажанів, у інший коронавірус, що заражає мишей. Після цього вчені зробили висновок, що такий модифікований вірус може заражати людей, і лише питання часу, коли він з’явиться в природі. Ажіотаж конспірологів навколо цієї статті був настільки великим, що 30 березня редактори журналу були змушені зробити допис про відсутність свідчень штучного походження SARS-CoV-2. Про це йдеться в іншій статті Nature Medicine від 17 березня.
За даними Altmetric, ресурсу, що відстежує відгуки медіа на наукові статті, згадане дослідження — найпопулярніше з усіх, що були опубліковані в той самий час у всіх наукових журналах. 75 тис. твіттів, понад 500 згадувань у новинах, цитування на семи сторінках Вікіпедії — і все лише тому, що стаття показала природність походження нової коронавірусної інфекції. Автори зазначають, що шипоподібний білок надто ефективно зв’язується із рецепторами АСЕ2 на поверхні клітин у легенях, що може відбутися лише шляхом природного добору.
Водночас генетичний код вірусу найбільше схожий на коронавірусні інфекції тварин, зокрема кажанів, і менше — на відомі модифіковані віруси. До того ж генетичне редагування вірусів залишило б сліди, яких не було знайдено.
Котики й коронавірусна інфекція
Численні спекуляції також стосуються зараження людей від домашніх тварин. Справді, SARS-CoV-2 належить до зооноз — вірусів, що перейшли до людей від тварин. Із відомих вірусів він на 96,1 % збігається із коронавірусом RaTG13, який виявили в Ухані у 2013 році в невеличких кажанів підковиків. Також з’являлися повідомлення, наче сліди вірусу було виявлено у слині собаки із Гонконгу, господар якого хворів на COVID-19. А на початку квітня коронавірусну інфекцію підхопили тигри із зоопарку Нью-Йорка — припускають, що вони заразилися від одного із працівників. Водночас американська лабораторія IDEXX перевірила кілька тисяч домашніх собак і котів, що контактували із хворими людьми, і не виявила в них ознак COVID-19.
Читайте також: Die Welt: Ці медикаменти тестують проти коронавірусу
То чи заражає новий коронавірус домашніх улюбленців? 8 квітня у Science вийшла стаття колективів із Пекіна й Харбіна, які спробували з’ясувати це питання. Згідно з їхніми відомостями, качки, свині й кури стійкі до зараження: коронавірусна інфекція не приживалася в їхніх організмах. Хоча, до речі, грип нерідко від них перекидається на людей. В організмі собак COVID-19 розмножувався погано, натомість коти і тхори заражалися досить швидко. До того ж молоді коти страждали дужче: у двомісячних кошенят вірус виявляли в легеневих тканинах. І в лабораторних умовах вони могли заражати інших котів — щоправда, із невисокою імовірністю. Схоже на те, що коти таки можуть заразитися від людини, але чи відбувається навпаки — поки що відомостей про це немає.
Чому такий заразний?
Група науковців із Міннесотського унівеситету наприкінці березня представила в Nature результати дослідження схожих на шипи білків на капсидах кількох коронавірусів, включно із SARS, SARS-CoV-2 та вже згадуваним RaTG13. Їх поєднує здатність прищеплюватися до рецептора АСЕ2, а рівень імовірності заразитися визначає те, наскільки щільно «шип» приєднується до рецептора (див. схему).
Схема приєднання SARS-CoV-2 та SARS до рецептора ACE2
Серед цих вірусів SARS-CoV-2 має найкращий механізм для «зламування» людських клітин. Цим пояснюють часті симптоми болю в горлі, що супроводжують COVID-19. SARS здебільшого розмножувався в легенях. А SARS-CoV-2, із кращим механізмом розпізнавання та з’єднання із цільовим рецептором ACE2, може вражати тканини в носі й горлі, де клітин із цим рецептором менше. І це погані новини, адже при вдиханні вірус має більше шансів «зачепитися» за клітини в носі чи горлі, щоб далі розмножитися і вразити інші органи. Але є й хороші новини: науковці створили 3D-карту вірусного білка, приєднаного до АСЕ2, що стане в пригоді при винайденні ліків.