Єнакіївський Саул не став українсько-європейським Павлом, різдвяна казочка про дивовижне перетворення закінчилася. Янукович пішов битим шляхом на прощу до Кремля.
Ця його відчайдушна сміливість, що можна порівняти з «героїзмом» метелика, який летить на вогонь, пояснюється цілковитим незнанням (типовим для буржуазно-радянської ПР) української історії.
Будь-які загравання України з Москвою завжди закінчувалися катастрофою не тільки для нашої країни, але й особисто для тих діячів, що мали глупство це робити. Згадаймо Хмельницького з його Переяславом, а потім, коли гетьман почав дещо розуміти, його загадкову смерть.
Мазепа так довго намагався навіяти Росії віру в свою відданість, що в момент зриву Івану Степановичу не повірили українці та не пішли за ним. Згадаймо кошового отамана Січі Калнишевського, для якого спроби задовольнити імперію закінчилася ямою на Соловецьких островах.
А потім Грушевський і Винниченко з їхніми федералістко-автономістськими ілюзіями, українські націонал-комуністи 20-30-х років ХХ ст., автономіст Петро Шелест, який був водночас одним із організаторів окупації Чехословаччини в1968 році, а потім Кравчук, що повів Україну в СНД після блискучого референдуму 1 грудня 1991 року, Кучма з його намаганнями всидіти на російському і західному стільцях одночасно. Навіть вербально-вишиванковий патріот Ющенко після переможної Помаранчевої революції здійснив перший візит саме до Москви.
Усі ці люди ніяк не хотіли збагнути, що у візантійському мистецтві крутійства, підступів і провокацій їм ніколи не зрівнятися з Московськими візаві, бо в усіх цих речах сама сутність російської державності, що найменші геополітичні вагання свого опонента сприймає як сигнал до атаки. Москва зупиняється лише там, де їм ніхто жодних авансів не дає і своєї слабкості не демонструє.
Читайте також: Європейський парламент: “Не все так темно в Україні”
Ось такий варіант поведінки показали країни Балтії, що добре знають, де буває безплатний сир, чого варті обіцянки зі сходу. Чітко, послідовно і неухильно латиші, естонці, литовці маніфестували свої прагнення: бути частиною Європи, піти з під російського гніту, не перебувати в зоні впливу РФ. Внаслідок цього ці країни: Литва, Латвія, Естонія стали членами НАТО і ЄС, а Росія змушена змиритися з їх позицією. Якби лише в їхніх розмовах із Москвою пролунала б українська інтонація: «ні», але, можливо, «так» – і все, кінець. То був би сигнал Кремлю, що все ще можна повернути на користь колишньої метрополії.
Але нас у наразі більше цікавить не доля України, що буде дуже важкою, а особиста доля президента Януковича, який відмовився від асоціації України з Європейським Союзом. Звісно, після зустрічі з Путіним, не зробивши належних висновків із Харківських угод 2010 року, Віктор Федорович може думати, що виконав чудову оборудку. Це також від незнання об'єкту.
Янукович у поточному році розпочав надзвичайно небезпечну для нього особисто операцію, що називається «євроінтеграція». Адже тут неймовірно багато у світовому масштабі поставлено на карту і проміжний варіант неможливий. Або успіх, бо цілковитий провал. Такими діями не жартують. Це не робиться для того, аби когось налякати, це в певному сенсі «сальто-мортале» – смертельний трюк. Тут треба йти до кінця, не озираючись, або не вирушати в похід зовсім. Великий знавець політичної механіки Ніколо Макіавеллі писав, що якщо ти вже замахнувся, то бий на смерть, або краще не замахуйся, бо об'єкт замаху його не подарує і зробить все, щоб зліквідувати загрозу та її носія.
В Москві Януковичу не пробачать того, що викликало там панічний страх, адже він налякав тамтешніх вождів більше ніж Ющенко, бо той був на посаді банальним базікою, а Янукович довів справу до того, що залишилося тільки поставити підпис у Вільнюсі.
Читайте також: Затяжний стрибок президента. Чому зволікає Янукович?
Такий страх, таку паніку і таке публічне приниження геополітичних амбіцій і хворобливих комплексів Росія не дарує нікому. Тим більше Януковичу, від котрого такого не чекали, якого підтримували (і не лише на словах) і в 2004-му, і в 2010-му… Якого Путін двічі вітав із перемогою на невдалих для Януковича виборах, що закінчилися Майданом. І варіант «блудного сина» вже не пройде.
Тепер Віктор Федорович може скільки завгодно провалювати європейську інтеграцію, однак він уже потрапив, на погляд Москви, до «штрафної роти». Той, хто міг підкласти під РФ таку «свиню» один раз, здатен це зробити вдруге, він небезпечний. Ми поки що не знаємо, що наобіцяв Путін Януковичу під час особисто-конспиративних зустрічей, проте знаємо, що в Кремлі живуть господарі свого слова – самі його дають і самі забирають назад. Гарантій виконання – жодних, оскільки це не «чесні злодії в законі», а ті, кого на зонах називають «бєспрєдєльщиками…»
За першої же можливості московські лідери спробують на прикладі Януковича дати урок на багато років наперед усім нинішнім та майбутнім керівникам України, що буває з тими, хто робить зайвий крок управо чи вліво. «Євроінтеграція Януковича», ця геополітична симуляція була для Москви важким психологічним струсом, що вимагає помсти. І це симуляція з елементами знущання, говорячи мовою незрівняного Чечетова «хотів розвести як кошенят». І кого? Кремль! Але під кінець виявився боягузом, слабаком, а таких Москва предметно вчить.
РФ була змушена рахуватися з чинником Януковича, поки вважалося, що за ним якоюсь мірою стоїть Захід. Тепер виявилося, що президент України прирікає себе на тотальну геополітичну ізоляцію і ніякої підтримки немає і не буде. Отже, він нині сам на сам із Москвою. Вона не упустить шанс цією чудовою нагодою скористатися…
Янукович відрізав собі шлях на Захід і втратив простір для маневру. Якщо цей президент не втримається при владі (а хто може гарантувати вічне президентство?), саме Захід міг би його захистити, не дозволивши опонентам учинити з ним так, як він сам учинив із Тимошенко. Саме Захід за певних обставин міг надати притулок йому та його родині.
Читайте також: «Пауза на рік» або дуже велика «регіональна» брехня
Захід був для Януковича «страховим полісом» від «бєспрєдєла» Москви. Саме підписання угоди на саміті у Вільнюсі стримувало би Путіна від дій проти Януковича за межами того, що в Європі вважається пристойним і прийнятним. Тепер таких стримуючих елементів не буде.
Президент України глибоко образив багатьох європейських політиків, які поставили свій авторитет на карту української інтеграції. А це значить, що ніхто в Європі не зважатиме тепер на особисту долю Януковича, який сприйматиметься гірше за Лукашенку, бо Лукашенка таких реальних авансів Європі, як Янукович, не давав. Хто після всього буде переживати за політичного діяча морально і психологічно ізольованого від цивілізованого світу? Ніхто. Як ніхто не хвилюватиметься за вигнання з політичного життя, приміром, лідера Зімбабве Роберта Мугабе… Ізолювавшись від Європи, Янукович дав Кремлю карт-бланш щодо особисто себе.
До речі, всі ті українські діячі, що незмінно невдало загравали з Росією, вважали себе дуже мудрими і далекоглядними, здатними всіх перехитрувати (а поміж них справді були дуже не дурні люди). Напевно, таким уважає себе й Віктор Федорович…
Хоча біда чекає не лише на нього. За кілька років зовнішньої ізоляції Росія зможе встигнути зробити з Україною те, що зробила в 2008-му і пізніше з Грузією… Специфіка євроінтеграції в ситуації України була і є такою, що тут нічого не можна відтерміновувати. Бо другої спроби може вже не бути. Тому прохання буржуйсько-червоних директорів підприємств південного сходу відкласти підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом на рік, що вони висловили на зустрічі з Януковичем (чи за власною ініціативою і чи зі своїми формулюваннями?) – це суцільне лицемірство.
У наших конкретних обставинах (вибори до Європарламенту, вибори президента в Україні у 2015 році, можливість наявності нових політув'язнених тощо) відкласти на рік означає відкласти назавжди, чи принаймні дуже надовго. А пропагандистський цирк із побажаннями «трудових колективів» ми дуже добре пам'ятаємо ще з радянських часів…
Найстрашніше, що чинна влада України своїми діями (цинічним саботажем євроінтеграції, крутійством із визволенням Тимошенко, брехнею тощо) викликала величезну недовіру до України як держави і суспільства. Тепер мало хто захоче мати з нами справу через цей режим. І практично ніхто в західному світі не виявить бажання допомагати Україні в будь-яких проектах. Янукович, Азаров та їхнє оточення своїми кроками, що не вітаються в пристойному товаристві, де-факто сформували в Європі антиукраїнське моральне лобі, що переконане і буде переконувати інших, що з нашою країною, з такою владою не можна домовлятися, не можна нам вірити, не можна щось робити спільно, бо обдурять і кинуть.
Ну, а тим наївним керівним хитрунам, що ще не відчули на собі залізних обіймів «братньої» Москви, що розраховують виграти в цих іграх, насправді буде непереливки. Хоча то стане слабкою втіхою для країни, котру позбавили перспектив і надії. Однак і це буде природною розплатою за глупство, безвідповідальність і обмеженість, що продемонструвала значна частина українського суспільства ( в тому числі освічена) на виборах 2010 року… Проте надія помирає останньою. Віктор Янукович ще має шанс урятувати себе і Україну.