І не скористатися в умовах гібридного протистояння таким потужним чинником було б нерозумно. Принаймні ті, хто зацікавлений у дестабілізації внутрішньої ситуації в країні, зроблять усе можливе й неможливе, щоб його застосувати. І хоча чинна влада наразі не показує особливого бажання втручатися у сферу мови, її можуть до цього легко підштовхнути. Регулярні спроби погойдати мовну тему, що до них удаються прокремлівські сили, поміж якими завжди знайдеться місце представникам президентської фракції, саме на це й спрямовані.
Ще з перших днів роботи нового парламенту депутати від медведчуківської ОПЗЖ зареєстрували два законопроекти, завдання яких — переглянути мовну політику. Закон «Про внесення змін до Закону України «Про освіту» поданий, щоб унеможливити перехід шкіл з російською мовою навчання на викладання державною мовою, а Закон «Про порядок застосування мов в Україні» фактично мав би замінити собою нещодавно ухвалений закон про функціонування української мови як державної. Обидва проекти після аналізу на профільних комітетах зняли з розгляду, але на їхньому місці з’явилися інші. Адже якраз під завісу 2019 року наспіли висновки Венеціанської комісії про мовний закон, який ухвалив парламент попереднього скликання. Досить неоднозначні. Прописані без урахування українського контексту, у дусі хворобливої європейської стурбованості й толерантності, наче пошиті на замовлення Медведчука. На думку експертів з ЄС, чинний закон має кілька проблемних моментів, які треба переглянути. У ньому, мовляв, не прописані права нацменшин, а тому, доки не буде ухвалений окремий присвячений цьому закон, імплементацію наявного варто припинити. Крім того, експерти порадили скасувати механізм санкцій або принаймні зробити його, м’яко кажучи, недієвим. І, що особливо цікаво, запропонували усунути положення, які «передбачають диференційоване ставлення до мов корінних народів, мов національних меншин, що є офіційними мовами ЄС, та мов національних меншин, що не є офіційними мовами ЄС». Це ключовий момент. Саме за допомогою такого інструменту розробники мовного закону намагалися усунути дисбаланс, який сприяв домінуванню російської мови над мовами інших нацменшин, і перешкоджати їхньому нормальному розвитку.
Читайте також: Реванш близько
Зайве й казати, що такою чудовою нагодою не могли не скористатися адепти «русского мира», і вже наступного дня депутат від «Слуги народу» Максим Бужанський похвалився в соцмережах, що вніс до парламенту законопроект про скасування закону про мову, спираючись на рішення Венеціанської комісії. Згодом цю ініціативу відкликали нібито завдяки старанням нардепа Олександра Ткаченка, але натомість з’явилась інша. На початку лютого депутати від ОПЗЖ Наталія Королевська та Михайло Папієв, щоб повернути в школи російську, знову зареєстрували постанову про скасування мовного закону. Королевська тоді навіть назвала з трибуни українську мову формальністю, бо всі, мовляв, і так говорять в Україні російською, але це не помогло. Постанову парламентарії провалили. Однак історія, звісно, не закінчилася. Уже 18 лютого солодка парочка (Максим Бужанський СН та Олег Волошин ОПЗЖ) зареєструвала аж два законопроекти: «Про внесення змін до Закону України «Про освіту» й «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України (щодо мови роботи)». Мета, звісно, та сама, що й попередніх ініціатив, — просувати ідею двомовності під соусом рівноправності. Сьогодні законопроекти в роботі, але, найімовірніше, історія вкотре закінчиться нічим. Їх або провалять, або знімуть з розгляду.
Врешті, для адептів Кремля будь-який розвиток подій буде прийнятний. Вони ж працюють не на результат, усвідомлюючи, що його не буде, а на процес. Їм важливо, щоб мова «звучала». Для них це інструмент. На ній можна спекулювати, збирати електоральні дивіденди, нею можна розхитувати, якщо треба, ситуацію в країні. А коли ще вдасться перевести мовний дискурс із площини національної безпеки й державного будівництва, у якій він нині перебуває, у площину прав людини та ліберальних цінностей, що й намагаються зробити, то це вже буде неабиякий успіх. Бо лише тоді з’явиться можливість по-справжньому скористатися мовною картою.
Утім, для Володимира Зеленського та його команди влазити в питання мови сьогодні не на часі. У них і так забагато проблем, з якими невідомо як дати раду. Під час президентської та парламентської кампаній наперекір Порошенкові на мовних питаннях із задоволенням спекулювали, використовуючи кремлівські наративи. Після виборів ситуація не змінилася, лише перетекла в інше річище. Тепер зневажливих заяв стало менше, зате перейшли до конструктиву. Бужанський затято воює з мовним та освітнім законами, Андрій Богдан, ще будучи головою президентського офісу, пропонував дозволити Донецькій і Луганській областям розмовляти російською в обмін на мир, а Олексій Устенко, скажімо, твердить, нібито Росія напала на Україну 2014-го саме через закон про мову. Загалом складається враження, що слуги намагаються розхитати ситуацію й вибрали мову як один з найбільших подразників для суспільства.
Читайте також: Президент десь посередині
«Слуги» моніторять суспільні настрої та регулярно зондують ґрунт, укидаючи відповідні меседжі. Якщо буде інтерес розіграти мовну карту, її розіграють. Тільки без потреби провокувати ситуацію не хочуть. На це прозоро натякнули 2 березня в парламентському Комітеті з питань гуманітарної та інформаційної політики, який не рекомендував Раді вносити зміни до Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» на догоду Венеціанській комісії, допоки Конституційний Суд не ухвалить відповідного рішення щодо їхньої доцільності. Хоча ще тиждень перед тим голова згаданого комітету й член президентської фракції «Слуга народу» Олександр Ткаченко в інтерв’ю «Главкому» бідкався, що ухвалення мовного закону створило багато ризиків для суспільства загалом і для нових депутатів зокрема. Щоб це виправити, нардепи на базі його комітету почали підготовку до національного круглого столу з мовного питання.
Чи потрібен такий стіл? Чи аж настільки хитка ситуація, що потребує актуалізувати мовну дискусію, яка за вмілого режисерування може перерости в протистояння? Навряд чи. Поодинокі конфлікти, які іноді так чи інакше виникають на мовному ґрунті, не мають системного характеру. Вони радше наслідок не подоланого досі в значної частини українців комплексу меншовартості. Конфлікти виникатимуть знову й знову, але люди самі із цим упораються. Просто потрібен час. Круглими столами тут не зарадиш.
Читайте також: У полоні почуттів
Якщо вірити даним соціологів, для більшості мешканців країни (спілкуються вони українською чи ні) мова є важливим стовпом державності, і дискутувати в цьому питанні вони не бачать потреби. Відповідно будь-які спроби давити на цей мозоль виявляться провальними. За результатом дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» спільно із соціологічною службою Центру Разумкова, які були оприлюднені в січні 2020 року, 81% громадян України вважає українську мову важливим атрибутом незалежності; 80% виступають за те, щоб керівники держави та службовці спілкувалися в робочий час українською; 69% упевнені, що українська мова має бути єдиною державною; 79% переконані, що в українських медіа принаймні половина наповнення має бути українською мовою. До того ж, як визнають самі українці, у приватному спілкуванні вони часто використовують і російську, і українську мови. Лише третина (32,4%) громадян розмовляє тільки українською. Це важливі показники. Вони свідчать як про значне зростання національної свідомості громадян країни, так і про чітке розуміння, що українська мова є важливим об’єднавчим фактором держави та зброєю у війні за її незалежність.
